Обмін полоненими: що після? А що – до?

Про реабілітацію військовополонених, "єдине вікно" для їх родичів та "Ладу Калину" по-українськи. У колонці голови Миколаївської облради Ганни Замазєєвой, яка також є уповноваженою особою Координаційного Штабу з питань поводження з військовополоненими Південного регіону.

Уявіть собі африканську країну, де ніколи не було зими. І ось раптом на Землі стаються глобальні зміни, і країна отримує північний клімат. Чи це кінець? Ні – якщо прийняти нову реальність. З її теплим одягом, центральним опаленням, зимовими шинами, снігоприбиральною технікою. І усвідомити, що ця реальність – не епізод, а спосіб життя.

Так само ми мусимо усвідомити, що відтепер частиною української реальності стало питання військовополонених. І ця реальність не обмежується радісними кадрами обміну.

До речі, дивлячись такі кадри, ви задавали собі питання: а що далі? Повернення в сім’ю, радісні обійми, мирне життя? Аби все було так просто…

Насправді – важкі травми, отримані як в бою, так і від катувань. Пригнічений психологічний стан, коли боєць замикається в собі й не хоче спілкуватися з рідними, які на нього так чекали. І не просто чекали, а збирали інформацію, оформлювали документи. І затамовували подих, передивляючись чергові списки обміну.

Для допомоги таким людям в Україні створено Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Він знаходиться в Києві, але має представництва в різних регіонах. Я координую роботу Південної філії Координаційного штабу, яка базується в Миколаєві та підтримує родини військовополонених з Миколаївської, Одеської та Херсонської областей.

Якщо коротко, це – "єдине вікно", щось на кшталт ЦНАПу. Ми надаємо юридичну, соціальну, психологічну допомогу. Зокрема, допомагаємо оформити документи на виплати.

Згідно законодавства, поки військовий перебуває в полоні, його рідні мають право отримувати за нього грошове забезпечення. Бувають випадки, коли процедура ускладнена – наприклад, якщо боєць жив у цивільному шлюбі. Але ми допоможемо й тут.

Доводиться нам і попереджувати спроби шахрайства. Хто з нас не сміявся з дотепних мемів про "Ладу Калину", яку дружина загиблого росіянина отримує замість чоловіка? На жаль, цинічні люди трапляються й серед нас. Почувши про гроші, раптово «вийти на світло» може колишня дружина бійця, яка десяток років мешкала за кордоном з іншим чоловіком і ніяк не давала про себе знати.

Звісно ж, не сплять і російські пропагандисти. "Давайте вийдемо на вулиці й будемо вимагати мирних переговорів! Лише тоді наших хлопців звільнять!", - приблизно так виглядають заклики у пабліках та групах, які періодично закидають туди "дружини" чи "мами" військовополонених.

Замість сумнівних груп в соцмережах краще обрати групову консультацію у Координаційному штабі. Навіть саме спілкування зі співробітниками Штабу дуже цінне для родичів полонених. Справа в тому, що у нас працюють люди, які самі мають рідних і близьких в полоні. Це підвищує довіру, знімає підозру в упередженості. Адже чи не кожній матері чи дружині здається, що її сина чи чоловіка навмисне не міняють, віддаючи перевагу іншим.

До речі, публічно розголошувати інформацію про свого полоненого родича – хибний шлях. Орки уважно слідкують за соцмережами, і якщо вони прочитають про бойові заслуги певного бійця – це може мати жахливі наслідки для нього.

Наш наступний крок – робота з військовополоненими, що повернулися додому. Для цього ми розробляємо спеціальні програми реабілітації – медичної, психологічної, соціальної.

В цьому напрямку дуже багато роботи, тому ми хочемо залучити до неї усіх небайдужих: місцеву владу, громадські організації, волонтерів. Приклади вже є. Миколаївська обласна рада проводить програму "Турбота": діткам військовополонених Миколаївщини виділяють по 10 тис грн на оздоровлення. Працюємо з медичними закладами, тренажерними залами, благодійними фондами.

Якщо ви маєте, чим допомогти, звертайтеся до нас. Повертаючись до аналогії з африканською країною: ми не зможемо перечекати нашу «зиму» в шортах і футболці. Старої реальності вже не буде. Якою буде нова – залежить від нас з вами.