Новий етап війни, ризики для ЗСУ та пріоритети: що написав Залужний для The Economist

Війна перейшла на новий етап

Вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року спровокувало глобальну безпекову кризу. Напад на демократію з боку морально хворої імперської влади в серці Європи похитнув баланс сил в інших частинах світу, включаючи Близький Схід і Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Неспроможність таких міжнародних органів, як ООН та ОБСЄ, підтримувати порядок, означає, що Україна може відновити свою територіальну цілісність лише військовою силою.

Українці показали готовність покласти душу і тіло за свою свободу. Україна не лише зупинила вторгнення значно сильнішого ворога, а й звільнила значну частину своєї території. Однак війна зараз переходить на новий етап: на заміну "маневровій" війні приходить те, що ми військові називаємо "позиційною" війною статичного та виснажливого бою, як у Першій світовій війні.

Це піде на користь Росії, дозволяючи їй відновити свою військову міць, що зрештою загрожуватиме збройним силам України та самій державі. Який вихід?

Повітряна складова

Базове озброєння, таке як ракети і снаряди, залишається важливим. Але ЗСУ потребують ключових військових спроможностей і технологій, щоб вийти з війни такого типу.

Найважливішою з них є повітряна міць. Контроль над небом необхідний для проведення широкомасштабних наземних операцій. На початку війни у нас було 120 бойових літаків. З них лише третина була придатна до використання.

Військово-повітряні сили Росії зазнали величезних втрат, і ми знищили понад 550 її систем протиповітряної оборони, але вона зберігає значну перевагу над нами і продовжує будувати нові штурмові ескадрильї.

Фото: безпілотники важливий елемент війни (facebook com easternforce)

Ця перевага ускладнює наше просування вперед. Російські системи ППО дедалі частіше заважають літати нашим літакам. Наша оборона робить те ж саме з Росією. Таким чином, російські дрони перебрали на себе значну частину ролі пілотованої авіації в розвідці і завданні повітряних ударів.

Безпілотники також мають бути частиною нашої відповіді. Україна повинна завдавати масованих ударів з використанням приманок та ударних безпілотників, щоб перевантажити російські системи ППО. Ми повинні полювати на російські безпілотники, використовуючи наші власні безпілотники-мисливці, обладнані сітками. Ми повинні використовувати приманки для російських ударних дронів. І ми повинні засліплювати тепловізійні камери безпілотників РФ вночі за допомогою стробоскопів.

Радіоелектронна боротьба

Це вказує на наш другий пріоритет: радіоелектронна боротьба (РЕБ). Наприклад, для глушіння сигналів зв'язку та навігації. РЕБ є ключем до перемоги у війні з безпілотниками.

За останнє десятиліття Росія модернізувала свої сили РЕБ, створивши новий рід військ і розробивши 60 нових типів техніки. Вона перевершує нас у цій сфері: 65% наших платформ постановки перешкод на початку війни були вироблені ще за радянських часів.

Ми вже створили багато власних електронних систем захисту, які можуть запобігти глушінню. Але ми також потребуємо більшого доступу до радіоелектронної розвідки від наших союзників, включаючи дані від засобів, які збирають розвідувальні сигнали, та розширення виробничих ліній для наших систем РЕБ в Україні та за кордоном.

Нам потрібно навчитися краще вести радіоелектронну боротьбу з наших безпілотників у ширшому діапазоні радіочастотного спектра, уникаючи при цьому випадкового придушення наших власних безпілотників.

Контрбатарейна боротьба

Третє завдання - контрбатарейна боротьба: знищення ворожої артилерії. У цій війні, як і в більшості минулих воєн, артилерійський, ракетний і реактивний вогонь становить 60-80% усіх військових завдань.

Коли ми вперше отримали західну зброю минулого року, ми досить успішно виявляли та знищували російську артилерію. Але ефективність такої зброї, як "Екскалібур", американський снаряд з GPS-наведенням, різко знизилася через вдосконалення російських засобів радіоелектронної боротьби.

Фото: артилерія становить більшість військових завдань (Getty Images)

Тим часом контрбатарейний вогонь Росії покращився. Це значною мірою пов'язано з використанням дронів-камікадзе "Ланцет", які працюють разом з розвідувальними безпілотниками, і збільшенням виробництва високоточних снарядів, які можуть бути наведені наземними корегувальниками.

Попри зневажливу думку деяких військових аналітиків, ми не можемо применшувати ефективність російської зброї і розвідки в цьому відношенні.

Поки що нам вдалося досягти паритету з Росією за рахунок меншої кількості більш точних вогневих засобів. Але це не може тривати довго.

Нам потрібно розбудовувати наші локальні GPS-поля, використовуючи наземні антени, а не лише супутники, щоб зробити наші високоточні снаряди більш точними в умовах російського глушіння. Нам потрібно ширше використовувати дрони-камікадзе для ураження російської артилерії. І нам потрібно, щоб наші партнери надіслали нам краще артилерійське розвідувальне обладнання, яке може визначити місцеперебування російських гармат.

Технології для розмінування

Четверте завдання - мінно-вибухові технології. На початку війни ми мали обмежене і застаріле обладнання для цього. Але навіть західних постачань, таких як норвезькі танки для розмінування і ракетні пристрої для розмінування, виявилося недостатньо з огляду на масштаби російських мінних полів, які подекуди простягаються на 20 кілометрів. Коли ми прориваємо мінні поля, Росія швидко відновлює їх, випускаючи нові міни на відстані.

Відповідь - у технологіях. Нам потрібні радарні датчики, які використовують невидимі імпульси світла для виявлення мін у землі, і системи димовидалення для приховування діяльності наших підрозділів з розмінування.

Ми можемо використовувати реактивні двигуни від списаних літаків, водомети або касетні боєприпаси для подолання мінних загороджень без заглиблення в землю. Нові типи тунельних екскаваторів, такі як робот, який використовує плазмові пальники для буріння тунелів, також можуть допомогти.

Нарощування резервів

Моїм п'ятим і останнім пріоритетом є нарощування наших резервів. Росія не змогла скористатися своєю значною перевагою в людських ресурсах, тому що Володимир Путін побоюється, що загальна мобілізація може спричинити політичну кризу, а також тому, що Росія не може підготувати і оснастити достатню кількість людей.

Фото: Україні потрібно розширити мобілізацію (Getty Images)

Однак наші можливості тренувати резерви на власній території також обмежені. Ми не можемо легко звільнити зі служби солдатів, яких відправляють на фронт. Ба більше, Росія може завдати удару по навчальних центрах. І в нашому законодавстві є прогалини, які дозволяють громадянам ухилятися від виконання своїх обов'язків.

Ми намагаємося вирішити ці проблеми. Ми запроваджуємо єдиний реєстр військовозобов'язаних і маємо розширити категорію громадян, які можуть бути призвані на навчальні збори або під час мобілізації. Ми також запроваджуємо "бойове стажування", яке передбачає направлення нещодавно мобілізованих і навчених військовослужбовців у досвідчені фронтові підрозділи для їхньої підготовки.

Не можна недооцінювати РФ

Не можна недооцінювати Росію. Вона зазнала великих втрат і витратила багато боєприпасів. Але вона матиме перевагу в озброєнні, техніці, ракетах і боєприпасах протягом тривалого часу. Її оборонна промисловість нарощує обсяги виробництва, попри безпрецедентні санкції.

Наші партнери по НАТО теж різко нарощують свої виробничі потужності. Але на це потрібен щонайменше рік, а в деяких випадках, таких як авіація та системи управління, - два роки.

Позиційна війна - це затяжна війна, яка несе величезні ризики для українських збройних сил і для держави. Якщо Україна хоче вирватися з цієї пастки, нам знадобляться всі ці речі: перевага в повітрі, значно покращені засоби радіоелектронної та контрбатарейної боротьби, нові технології мінування та здатність мобілізувати і тренувати більше резервів.

Ми також повинні зосередитись на сучасному командуванні і управлінні (так ми зможемо візуалізувати поле бою ефективніше, ніж Росія, і приймати рішення швидше) і на раціоналізації нашої логістики, водночас підриваючи російську логістику далекобійними ракетами.

Нові, інноваційні підходи можуть перетворити цю "позиційну" війну на "маневрову".