Про необхідність вступу України в НАТО

Про те, чому Північноатлантичний альянс зацікавлений у якнайскорішому вступі України та чому поступки Росії з боку Заходу тільки збільшують ризики в світі - у колонці професора економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі Юрія Городниченка та редактора VoxUkraine Ілони Сологуб. 

На церемонії підписання Північноатлантичного договору 4 квітня 1949 року тодішній президент США Гаррі Трумен зазначив, що якби цей "простий документ" існував у 1914 та 1939 роках, "він би запобіг агресивним діям, які призвели до двох світових війн". Він припустив, що новостворений Альянс забезпечить мир, стримуючи потенційних агресорів.

Успіх стратегії колективної безпеки відображений у кількості країн, які скористалися політикою відкритих дверей НАТО. З 1949 року кількість членів Альянсу зросла з 12 до 32. Останніми країнами, що приєдналися, стали Фінляндія та Швеція. Тепер країни-члени повинні зобов’язатися прийняти Україну.

Вступ України в НАТО є важливим з кількох причин. По-перше, будь-який сумнів щодо зобов’язань Альянсу захищати нинішніх або потенційних членів сприяє агресії. Росія є яскравим прикладом. Рішення відкласти прагнення України та Грузії до членства під час Бухарестського саміту у 2008 році призвело до вторгнення Росії в Грузію того ж року. Аналогічно, ігнорування анексії Криму Росією у 2014 році призвело до повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році.

Нездатність перемогти Росію в Україні неминуче призведе до нових воєн. Але, прийнявши Україну, НАТО зможе вирішально схилити шальки терезів на свою користь та розвіяти будь-які сумніви щодо майбутнього Альянсу, забезпечивши тривалий мир.

Більше того, здаватись перед загрозою ескалації або дозволяти маніпулювати собою – це може загнати НАТО у смертельну спіраль. Поступка погрозам призведе до нових погроз і поступок. І якщо Україна програє, наступними стануть Естонія, Польща, Фінляндія або Тайвань.

Одним із основних принципів стратегії НАТО під час холодної війни було те, що силу треба зустрічати більшою силою. У 1946 році покійний американський дипломат Джордж Кеннан сформулював цей принцип, пояснюючи тим, що, хоча Радянський союз був "невразливий до логіки розуму", він був "дуже чутливий" до "логіки сили". Коли його агресія зустрічала сильний опір, СРСР відступав.

Наступні десятиліття підтвердили слова Кеннана. Коли західні держави показували свою рішучість захищати Західну Німеччину та Південну Корею під час холодної війни, Радянський союз відступав. І навпаки, коли Захід вагався, радянські війська атакували.

Хоча застосування президентом США Дуайтом Ейзенхауером Статуту ООН не змогло стримати СРСР від вторгнення в Угорщину в 1956 році, його наступник Джон Ф. Кеннеді уберіг Західний Берлін від такої ж долі. Подібно до цього, слабка реакція Заходу на вторгнення Радянського союзу в Чехословаччину в 1968 році призвела до його вторгнення в Афганістан у 1979 році.

Відмовляючись встановити чіткий графік вступу України, НАТО капітулює перед вимогами Росії, сигналізуючи президенту Володимиру Путіну, що його мрія про відновлення Російської імперії є здійсненною, і тим самим робить Третю світову війну майже неминучою.

Вторгнення Росії в Україну виявило вразливі місця НАТО. Нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що Німеччина готова відправити 35 000 солдатів для захисту "кожного квадратного метра" території НАТО. Але це зобов’язання, хоча і значне, виглядає несуттєвим у порівнянні з 500 000 російських військ, що зараз воюють в Україні. Крім того, європейська оборонна промисловість виявилася нездатною забезпечити Україну достатньою кількістю зброї та обладнання.

Якби Україна впала за три дні, як багато "експертів" прогнозували на початку 2022 року, російські війська зараз були б у Казахстані, Молдові, а можливо, і в країнах Балтії та Польщі. Враховуючи, що Україна має єдину в Європі армію, яка мотивована і достатньо загартована у боях, щоб протистояти Росії, прийняття України безперечно посилить військові можливості НАТО.

Хоча деякі можуть стверджувати, що такий крок змусить Кремль відповісти, малоймовірно, що він використає ядерну зброю. СРСР становив набагато більшу ядерну загрозу, проте Захід не здавався перед радянським шантажем. Як сказав канцлер Німеччини Конрад Аденауер у 1961 році, хоча ядерні погрози, "спрямовані час від часу одному чи іншому партнеру НАТО", були небезпечними, "радянський уряд повинен знати, що будь-яким таким ударом він спровокує контрудар, який призведе до його знищення".

Чи була ймовірність використання ядерної зброї з боку СРСР повністю виключена? Звісно, ні. Але західні політики тоді розуміли, що поступка вимогам лише збільшить ймовірність такої атаки, а не зменшить її.

Врешті-решт, Захід повинен усвідомити, що Росія вже веде війну проти НАТО. Кремль фінансує тероризм, проводить дезінформаційні кампанії, розпалює внутрішні конфлікти, втручається у вибори демократичних країн і, за наявною інформацією, планує диверсії по всій Європі.

На жаль, західні демократії занадто повільно приймають цю реальність. У той час як політичні лідери сперечалися, чи "спровокувало" НАТО Путіна і чи слід дозволити йому "зберегти обличчя", Китай і Росія поглибили своє військове партнерство "без обмежень" і сформували "вісь нестабільності", яка зараз загрожує підірвати міжнародний порядок, очолюваний США.

У 1988 році тодішній президент США Рональд Рейган пояснив, що НАТО – це не про "сьогодні чи завтра", а скоріше про те, "якою Європа буде через 15 років". Хоча ми не можемо передбачити майбутнє, дві речі є зрозумілими. Якщо Україна впаде, Європа може кровоточити десятиліттями, тому що Росія не зупиниться на Україні. З іншого боку, з Україною в своєму складі, Альянс може просувати мир через стримування, як це було під час холодної війни.

Долі України, Європи та НАТО нерозривно пов’язані. Як нещодавно визнав президент Франції Емманюель Макрон, "Європа смертна", і її загибель може бути вже близькою. Гостра загроза, яку становлять реваншистські амбіції Росії, підкреслює необхідність термінових дій. Члени НАТО повинні використати саміт у липні у Вашингтоні, щоб запросити Україну приєднатися до Альянсу.

Coryright: Project Syndicate, 2024.