Національна стратегія доходів України до 2030 року, затверджена Кабміном в кінці грудня, вже встигла викликати бурю суспільних дискусій. Про переваги і недоліки Стратегії, а також про те, що робити далі, - читайте в авторській колонці для РБК-Україна заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослава Жаліла.
При ознайомленні зі Стратегією зовсім не відчувається, що це – стратегія країни, яка веде жорстоку війну з агресором і серед пріоритетів якої – завдання оборони та відбудови. Бачимо намагання вибудовувати Business-as-usual.
Це непродуктивно з двох причин. По-перше, реалії вноситимуть свої корективи, і стратегія "попливе". По-друге, немає сигналу нашим міжнародним партнерам – що Україна опинилася в унікальній ситуації, і виходи з неї мають бути унікальні. Тому принаймні мають вибудовуватися специфічні механізми відновлення з визначенням обмежених у часі термінів, але з потужними стимуляторами, зокрема у фіскальній сфері.
І ще момент – Стратегія доходів насправді є стратегією податкових (у т.ч. митних) доходів. Можливо, так і треба було її назвати.
Між тим, вагомими є неподаткові складові доходів бюджету – відрахування прибутків держпідприємств, дивіденди від державних часток, відрахування прибутків НБУ. Оскільки йдеться про документ від Кабміну, звернути увагу на ці складові та артикулювати політику уряду у цих сферах було б не зайвим.
В Стратегії не передбачено жодних спеціальних режимів для територій, які потребуватимуть фундаментального відновлення (тут доцільним може бути застосування спеціальних податкових режимів типу спеціальних зон), а також перехідних режимів відновлення економічної діяльності для деокупованих територій. Такі спеціальні режими мають бути розроблені спільно з міжнародними партнерами на період відновлення, причому вже зараз, щоб не було побоювань щодо того, що завдання відновлення можуть деформувати європейське економічне поле.
В Стратегії окремо робиться акцент на стимулюванні переробної промисловості, хоча передбачені заходи досить обмежені й навряд будуть дієві. Але є й інші сфери, які потребують значних структурних змін, зокрема той же агросектор, який має вийти з сировинної пастки "природноресурсного прокляття" та перейти на індустріальні засади.
Натомість Стратегія декларує мінімізацію податкового стимулювання як неефективного. Отже, про розроблення можливих податкових стимуляторів не йдеться. В Стратегії пишуть про збільшення натомість ваги прямої бюджетної допомоги. Але такі інструменти працюють, коли потрібна точкова підтримка. Коли ж треба оживити сектор або територію, то податкові мотиватори з обмеженим терміном дії можуть бути доречними.
Потребує додаткового вивчення ідея миттєвої амортизації, яка пропонується в Стратегії – як вона корелює з фінансуванням інвестицій за рахунок кредитних коштів? Амортизація інвестиції обмежена річним обсягом податкового платежу – але ж вона напевне буде більша. Також зростатиме база оподаткування у наступні роки, що ускладнюватиме нагромадження коштів на погашення кредиту та/чи наступне інвестування. Потрібно цей механізм краще роз’яснити вже зараз.
Стратегія – не закон. А лише довгостроковий план. Тому завжди є можливість практичну політику доповнити та удосконалити. Зокрема, у практичній реалізації реформ варто було б зробити наступне.
Удосконалити підходи до застосування податкових стимуляторів в умовах відновлення економіки від наслідків війни. Встановити критерії, обмеження, умови тощо. В тому числі передбачити спеціальні територіальні режими для особливих територій. В системі стимуляторів окремо передбачити мотиватори інвестування в оборонну промисловість.
Передбачити податкові компенсатори видатків бізнесу на цілі стійкості. Йдеться про придбання генераторів, будівництво сховищ, різних систем захисту, альтернативні маршрути постачання, відновлення від руйнувань тощо. Ці специфічні видатки виходять за рамки стандартних для відповідних галузей, а отже, знижують конкурентоспроможність виробників в Україні. Тому ці видатки треба вилучати з бази оподаткування, або й взагалі зі сплачуваного податку.
Передбачити компліментарність реформ у податковій та митній сферах з іншими сферами і політиками. Зокрема – впровадженням дієвої системи державної допомоги в економіці європейського зразка, якщо вже стратегія орієнтована на перехід від пільг до прямої допомоги. Або гарантуванням цільових механізмів соціальної політики. Не кажучи вже про політику відновлення. Тоді податкові реформи мають бути синхронізовані з досягненням певних маяків у цих забезпечуючих альтернативу реформах.
Потребує уточнення перспектива розщеплення податків між рівнями – держава-регіон-громада. Про це Стратегія чомусь змовчує. Але у світлі останніх трендів з перерозподілом ПДФО варто, зокрема, відкрито декларувати, як розподілятимуться надходження від підвищеного ПДФО при прогресивному оподаткуванні. На мою думку, вони мають йти до громад, але в рамках наповнення фондів відбудови, тобто цільовим призначенням.
Стратегія передбачає низку непопулярних реформ. На жаль, традиція мінімізації оподаткування, приховування прибутку, очікування якнайменшого податкового навантаження у нас надто сильна. Навіть в умовах війни. Стратегія відверто зазначає, що Україні потрібне міцне джерело доходів бюджету – для потреб безпеки, відновлення, подолання соціальних наслідків війни. Пропонується солідарна відповідальність за це – податки повинні платити всі, і платити чесно.
Зниження ставок можливе лише у разі усунення податкових "дірок". Зі свого боку держава гарантує доброчесність, недеформованість конкуренції, якість, прозорість та передбачуваність політик, процедур та сервісність, а не каральність роботи податкових органів.
Визначено орієнтири синхронізації з європейською системою оподаткування – це важливо в контексті євроінтеграції. Треба визнати, що тут теж є вельми непопулярні речі, наприклад, приведення до європейського рівня акцизів. Але про таку перспективу треба заздалегідь заявляти як про неминучу складову на шляху до ЄС.
Дуже важливими є передбачені заходи щодо цифровізації у фіскальній сфері, посилення інституційної спроможності фіскальних органів, ефективності митного адміністрування. Також важливим є напрям розширення спроможності органів місцевого самоврядування адмініструвати місцеві податки. Це один із напрямів продовження реформи децентралізації.
Закладені до Стратегії плани щодо ФОПів напевно викличуть масові баталії, тому що завдають значного удару по податкових мінімізаторах. Унеможливити дроблення великих бізнесів на купку ФОПів однозначно потрібно. Це потворне явище, яке дискредитує саму сутність податкового стимулювання дрібного бізнесу через "спрощенку".
Синхронізація змін в системі спрощеного оподаткування із цифровізацією податкових процедур дозволить юрособам при переході від "спрощенки" до стандартної системи не турбуватися про те, що їм доведеться витрачати більше часу та коштів на цілі податкової звітності.
Складніше із запобіганням маскуванню трудових відносин під цивільно-правові договори з ФОПом. Потрібно буде прописувати чіткі критерії відділення такого маскування від реального надання послуг ad hoc в рамках незалежної професійної діяльності.
Реформи у сфері спрощеного оподаткування треба буде дуже ретельно комунікувати. Ті, хто від них втрачатиме прибутки, постараються нагнати "страшилок", щоб збурити спротив навіть тих, кого зміни не зачіпатимуть. Але, якщо не приведемо політику щодо спрощеного оподаткування до цивілізованої норми, можемо мати значні проблеми у процесі євроінтеграції. Приклад протестів польських перевізників проти українських ми вже побачили. Тож головні дискусії щодо побудови адекватних стимуляторів для дрібного бізнесу – ще попереду.