Дональд Трамп погрожує вивести США з НАТО. Про те, чи можливо це, з якими викликами стикається альянс та чи можуть європейські члени НАТО забезпечити свою безпеку самостійно – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
ЗМІСТ
Свого часу перший генеральний секретар НАТО, британець Гастінгс Ісмей так сформулював мету створення альянсу: "не допустити росіян до Європи, забезпечувати в ній американську присутність і стримувати Німеччину". До певної міри це висловлювання справедливе і сьогодні, тільки у більш гострій формі. Перед НАТО постала ціла низка зовнішніх та внутрішніх викликів. І прихід до влади у США Дональда Трампа – лише один з них.
Дональд Трамп ще під час свого першого президентства скептично ставився до НАТО як колективної сили, що може підтримувати безпеку у Північній Атлантиці. Мовляв, європейські члени мало витрачають на оборону і користуються парасолькою безпеки, яку забезпечують США – найпотужніший член альянсу. Мова навіть заходила про можливий вихід Сполучених Штатів з НАТО.
Напередодні свого другого президентства Трамп озвучує ті ж самі претензії, хоча європейці таки почали більше витрачати на власну оборону. І загалом, загроза для європейських членів альянсу з боку Росії стала більш ніж очевидною.
Все це означає виклики і для України, адже країни НАТО фактично стали нашим тилом у стримуванні російської агресії.
Підтримка України залишається головним пріоритетом для НАТО як організації в цілому, так і для його європейських членів зокрема. Так само важливою для НАТО залишається безпека в Чорному морі. Втім Сили оборони України серйозно прорідили Чорноморський флот РФ та військову інфраструктуру в окупованому Криму, тож поки загроза на цьому напрямку відносно менша.
Разом з тим, дані європейських розвідок свідчать, що Росія не планує зупинятися лише на Україні і готується до агресії на інших напрямках. У лютому міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус не виключив нападу на країну-члена НАТО в середньостроковій перспективі.
"Я не можу передбачити, чи може статися напад на територію НАТО і коли. Але це може статися через п’ять-вісім років", – сказав Пісторіус.
У червні головнокомандувач Збройних сил Норвегії Ейрік Крістофферсен заявив у інтерв'ю Bloomberg, що НАТО має два-три роки для підготовки до можливого протистояння з Росією. Такі терміни пов'язані із відновленням військового потенціалу РФ після повномасштабного вторгнення в Україну. Тим більше, ця загроза зростатиме, якщо в ході переговорів з Росії буде знято частину санкцій.
27 листопада Президент Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Каль заявив, що Росія може спробувати досягти роз'єднаності між членами НАТО. Виступаючи на конференції "Німецького товариства зовнішньої політики" він зазначив, що Росія, зокрема, може почати агресію проти країн Балтії. Серед потенційно небезпечних напрямків атаки, перш за все, Сувалкський коридор – вузька ділянка, що з'єднує Польщу та Литву.
За словами Каля, інша потенційна точка атаки – норвезький архіпелаг Шпіцберген. Його юридичний статус дещо специфічний. Відповідно до спеціального трактату ще 1920 року, суверенітет над архіпелагом має Норвегія, але у РФ та низки інших країн є право використовувати його ресурси. Поблизу островів Росія регулярно проводить військові навчання, хоча ця акваторія вважається демілітаризованою зоною.
Північна Атлантика. Червоним – архіпелаг Шпіцберген
Арктика взагалі є мало помітним, але все більш важливим регіоном для НАТО. Північний флот РФ включає ракетні крейсери, великі десантні кораблі, і навіть атомні підводні човни стратегічного призначення з ядерними боєголовками.
Через Арктику пролягає найкоротший маршрут для міжконтинентальних балістичних ракет, які потенційно може випустити Росія по США і Канаді. Крім того, через глобальне потепління відкривається для судноплавства так званий Північний морський шлях, що дозволяє РФ експортувати вуглеводні коротким маршрутом до Азії.
"Росія масово розконсервовує радянські об’єкти, нарощуючи присутність у регіоні", – заявив у серпні генсек НАТО Єнс Столтенберг.
І це, за його словами, змушує НАТО подвоїти свій контингент в Арктиці.
На тлі всіх цих загроз головне питання: чи можуть європейські члени НАТО розраховувати на підтримку з-за океану.
Обраний президент США пов’язує участь США в НАТО зі збільшенням оборонних видатків, яке, на його думку, мають забезпечити європейські партнери Вашингтона.
"Якщо вони заплатять за рахунками, безумовно", – сказав Трамп 8 грудня в інтерв'ю NBC News.
Під час першого терміну політик наполягав, що європейські члени НАТО мають витрачати на оборону щонайменше 2% від ВВП. Однак тепер, за даними Financial Times, він с вимагатиме збільшити видатки до 5% ВВП.
Раніше, під час виборчої кампанії з вуст Трампа звучали погрози не захищати членів альянсу з низькими видатками. Приміром, у лютому він переповідав розмову з неназваним іноземним лідером про те, що може статися: "Один із президентів великої країни підвівся і сказав: "Ну, сер, якщо ми не заплатимо і на нас нападе Росія, ви захистите нас?". Я сказав: "Ти не заплатив…ні, я б не захищав вас. Насправді, я б заохотив їх робити все, що їм заманеться".
Що б не стояло за цими заявами, у випадку російської агресії в США рішення буде ухвалювати політик-опортуніст, який діє за принципом "ти – мені, я –тобі". І власне це є головним ризиком для європейських членів НАТО.
"Я думаю, що цього не буде вже зараз. Тобто в нього була умова "платити або ми вийдемо". Трамп зробив тоді, говорячи простою мовою, шантаж", – сказав РБК-Україна голова правління ГО "Центр стратегічних досліджень" Павло Жовніренко.
Водночас поняття "платити за рахунками" може бути дуже широким. Хоча під час своєї першої каденції Трамп наполягав, що всі члени союзу мають витрачати на оборону щонайменше 2% від ВВП країни, досі не всі учасники альянсу досягли навіть цього показника. До того ж не факт, що у Трампа не з'явиться інших вимог, пов'язаних із конкретними країнами-членами.
У 2023 році Конгрес США ухвалив закон, який вимагає, щоб будь-яке президентське рішення про вихід з НАТО має бути схвалено двома третинами Сенату або дозволено актом Конгресу. Наразі в обох палатах цього органу республіканці мають лише мінімальну більшість, тож голосів для виходу з альянсу недостатньо. Не кажучи вже про те, що далеко не всі у республіканців підтримують такий крок.
Та як зазначає Politico, зовнішня політика США відноситься саме до сфери повноважень президента, тож якщо Трамп ухвалить рішення одноосібно, ймовірні юридичні баталії, у яких все вирішуватиме Верховний Суд. А у якому більшість складають консервативні судді, призначені Трампом ще під час його першої каденції.
Існує й інший сценарій. Він був описаний у романі-попередженні "Війна з Росією" Річарда Ширеффа, який був заступником Верховного головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі у 2011-2014 рр. За сюжетом, Росія гібридно атакувала країни Балтії, ввівши війська для "захисту російськомовного населення". Однак США та інші лідери альянсу утрималися від застосування 5 статті Статуту НАТО на першому етапі війни. Таким чином країни Балтії були залишені напризволяще.
"Не можу собі уявити, що формально Сполучені Штати вийдуть з НАТО, але яке саме ставлення буде до статті 5 і до допомоги іншим країнам альянсу – це відкрите питання", – зазначив у коментарі РБК-Україна аналітик Стокгольмського центру дослідження Східної Європи Андреас Умланд.
За словами Жовніренка, політика невтручання вкладається у попередні моделі поведінки США під час світових воєн.
"Пам'ятаючи історію, я думаю, Сполучені Штати будуть максимально відтягувати свою пряму участь в якихось військових операціях. Так, як це було під час Першої світової війни, так, як це було під час Другої світової війни. Я не хочу бути "Касандрою", але виглядає так, що Штатам, можливо, буде потрібен новий Перл-Харбор для того, щоб вони впряглися", – сказав Жовніренко.
Крім того, існує ціла низка непомітних, але важливих речей, у яких Трамп може нашкодити НАТО: відкликати американського посла в альянсі, заборонити дипломатам відвідувати зустрічі альянсу або припинити фінансування штаб-квартири.
Попри сумніви у наявності політичної волі, починаючи з 2022 року НАТО активно готується до захисту. Альянс розгорнув чотири багатонаціональні бойові групи в Болгарії, Угорщині, Румунії та Словаччині. Це на додачу до ще чотирьох у країнах Балтії і Польщі. Також повним ходом йде спорудження фортифікацій на кордоні країн Балтії з Росією.
На Вільнюському саміті 2023 року було затверджено найбільш детальні оборонні плани з часів Холодної війни та план дій щодо оборонного виробництва. Альянс також підсилює "Об’єднані сили реагування", які першими мали б стримувати агресора.
Європейські члени НАТО все ж збільшують оборонні витрати. За офіційними даними НАТО, у 2024 році 23 країни-члени витратили на оборону більше 2% від ВВП. З них 5 країн – понад 3%. Серед лідерів – Польща, Естонія, США, Латвія та Греція. Найменше витрачають країни Південної Європи та Бельгія.
"На мій погляд, є за що критикувати Трампа, в тому числі стосовно України, але стосовно НАТО, він зробив дуже важливу справу під час першого президентства. Він просто дав зрозуміти, що треба платити, треба вкладати гроші в свою оборону, не сподіватися на Сполучені Штати. Якби зараз Трамп прийшов вперше, оце було б дуже-дуже погано, тому що НАТО не було б готове", – сказав виданню Жовніренко.
Країни Центрально-Східної Європи, які і так досягли показника у 2%, за підтримки нового генсека НАТО Марка Рютте лобіюють подальше збільшення оборонних видатків. І їх наполягання, схоже чують.
За даними Bloomberg, у НАТО розглядають підвищення норми витрат на оборону з 2% до 3%. Співрозмовники видання зазначають, що пріоритетними завданнями стануть посилення протиповітряної оборони, наступальних систем озброєння та потенціалу ядерного стримування. Коли саме буде запроваджено норматив невідомо, але як правило, подібні рішення ухвалюються на щорічних самітах НАТО. Наступний буде аж у червні наступного року в Гаазі.
Що важливо, у європейських членів НАТО вже зараз є своя "ядерна парасолька". Хоч вона і не така потужна як американська.
"Великобританія та Франція – вони більш рішучі, вони теж ядерні держави і до таких зобов'язань (в рамках НАТО) більш серйозно ставляться. Я думаю, в кінцевому рахунку і Німеччина теж. Тобто, солідарність всередині НАТО залишається, навіть без Сполучених Штатів", – сказав РБК-Україна Умланд.
Та в кінцевому підсумку все ці плани впираються в наявні ресурси – за участі США чи без США. І тут ситуація неоднозначна.
За даними агрегатора Statista, чисельність збройних сил США складає 1,328 млн осіб; Франції – 200 тис; Великої Британії – 184 тис.; Німеччини – 181 тис.
При цьому у США є близько 80 000 військовослужбовців, дислокованих лише в Європі, зазначає Bloomberg. За оцінками опитаних виданням експертів, Велика Британія могла б у кращому випадку зібрати від 20 до 30 тис. солдат, хоча це, ймовірно, займе більше місяця. Франція може мобілізувати 20 тис за 30 днів. Німеччина, ймовірно, могла б розгорнути одну бригаду чисельністю кілька тисяч у країнах Балтії.
Бойових літаків – у США 3 493, у європейських членів НАТО разом – 2 017. З них у Великої Британії – близько 200, у Франції – 300, Німеччини – 255.
Видання зазначає ще один важливий нюанс – у Європі не так багато генералів з досвідом планування чи командування великомасштабними операціями об’єднаних сил за участю кількох країн.
В таких умовах ключем до безпеки європейських країн НАТО залишається Україна, яка методично знищує та відволікає на себе російські війська. Розуміння цього є і в Україні, і в НАТО, принаймні серед країн, що межують з Росією. У червні генеральний директор Служби зовнішньої розвідки Естонії Каупо Росін зазначив, що війна Росії з НАТО не є неминучою, але ще можна багато зробити для стримування Кремля.
"Багато сценаріїв майбутнього залежать від нашої діяльності на Заході... Конкретне завдання, полягає в тому, щоб зробити Україну успішною у цій війні, тому що майбутнє Європи сильно залежить від результату цієї війни", – заявив Росін у березні в коментарі виданню Foreign Policy.
Ще у липні на Вашингтонському саміті члени НАТО напрацювали автономні механізми координації допомоги Україні – про всяк випадок, якщо Дональд Трамп спробує блокувати допомогу.
Як зазначають джерела Reuters, у грудні вони запрацювали. Штаб-квартира "місії НАТО" для України на військовій базі у Вісбадені, яка отримала назву "Допомога НАТО в забезпеченні безпеки і тренуванні для України" (NSATU), уже повністю функціонує.
Також Україна отримує допомогу в рамках двосторонніх безпекових угод із 27 країнами. На наступні роки допомогу підтверджено.
"Ми бачимо, що при плануванні бюджетів наших союзників, якщо і не зразу закладається ця сума, то, знову ж таки, влада пам'ятає про те, які суми були виділені на 2024 рік, і позиція – не менше", – зазначив 10 грудня заступник голови Офісу президента України Ігор Жовква.
Однак залишаються питання щодо постачань конкретної зброї, позаяк Трамп робить суперечливі заяви щодо військової допомоги Україні.
Європейські члени альянсу тут лише частково можуть замінити США. До того ж, побоювання щодо фактичної участі США в НАТО може змусити частину європейських країн залишити свої військові ресурси вдома, замість постачань Україні.
До цього всього додаються внутрішні виклики, з якими стикаються провідні європейські країни НАТО. У Німеччині щойно розвалилася правляча коаліція, де одним з проблемних питань був бюджет на 2025 рік. У Франції Президент Макрон бореться із нелояльним парламентом та змушений був змінити уряд. У Великій Британії – різке падіння рейтингів правлячої партії через нездатність вирішити системні внутрішні проблеми та знов-таки дефіцит бюджету. А Росія гібридними методами намагається поглибити внутрішні кризи через дезінформацію та підтримку радикальних та екстремістських політсил.
В таких умовах, як не дивно, у сфері безпеки Україна може дати НАТО чи не більше, ніж альянс Україні. ЗСУ вже зараз фактично боронять східний фланг альянсу. Цю тезу уже комунікували в розмовах з оточенням Трампа. Крім того, ще в жовтні Україна запропонувала замістити американські війська на базах США у Європі. Зокрема, це передбачає пункт 5 Плану перемоги, який презентував Володимир Зеленський.
Оскільки перспективи вступу і навіть запрошення України в НАТО поки лишаються вкрай туманними, залишається розвивати фактичну співпрацю для посилення української оборони. Схоже, це поки максимум, який Україні можна отримати.
При написанні матеріалу використовувались дані з офіційного сайту НАТО, публікації The Atlantic, Politico, Bloomberg, International Institute for Strategic Studies, Reuters, ексклюзивні коментарі голови правління ГО "Центр стратегічних досліджень" Павла Жовніренка та аналітика Стокгольмського центру дослідження Східної Європи Андреаса Умланда.