Коли дорослі повернуться з фронту. Як Україна має зустрічати ветеранів

Про те, як українське суспільство має зустрічати ветеранів війни, чому "повернення до нормального життя після перемоги" вже не буде, чому з ветеранами найкраще вести бізнес, а також про новий суспільний договір – у колонці для РБК-Україна розповіла перша заступниця виконавчої директорки Українського ветеранського фонду, волонтерка фонду "Повернись живим" Руслана Величко. 

Квіти, сльози, обійми. Чоловіки й жінки у військовій формі з величезними наплічниками. Тривіальна режисура мізансцени, коли ви чуєте про "підготовку до повернення ветеранів".

Але ветерани повертаються з війни вже зараз. Дехто через поранення, дехто з інших причин не може продовжувати службу. Вони отримують посвідки УБД й інші документи, які підтверджують їхній статус. І так настає ефемерне “завтра”. Поступово. А за ним невідомість, постійна тривожність за побратимів та намагання бути корисним у цивільних умовах для такої жаданої перемоги.

Ми напрацьовуємо ветеранські політики. Хоча часом це нагадує гру в боулінг, де НЕ можна з першого разу вибивати страйк. Маєш запускати пробну кулю, одна за одною, збиваючи по одній кеглі за раз. І аналізуєш, що було так, а що потрібно виправити.

Якщо з першого разу вибити страйк — не зрозумієш, що спрацювало класно й варте коштів платників податків, а яку частину варто повністю замінити. Адже такої кількості ветеранів війни у незалежної України ще не було. Доповнене та часом змінене законодавство ще 1993 року не відповідає реальності, а деякі норми популістичні та розроблені для рейтингів, що ніяким чином не впливає на якість життя ветеранів війни, членів їх родин, членів родин загиблих (померлих), Захисників та Захисниць.

Й допоки ми систематично продовжуємо "гру", аналізуємо, маємо вже перші повернуті кулі.

Нещодавно запустили кампанію в метро до Дня Збройних сил України. На бордах зображені малюнки Нікіти Тітова, який їх створював для нашого спільного флешмобу #позивнийУкраїна, аби показати історії цивільних, котрі пішли до війська. Інша частина бордів — з інформацією про нашу Гарячу лінію підтримки й програму відшкодування для бізнесу “20 тисяч”.

Київ, тиждень тому. Деякі борди порвані та закиданні кульками з фарбою. Що це? Форма суспільного протесту проти війни? Невдоволення роботою Українського ветеранського фонду? Аналізуємо. Та поки бачу декілька суперечностей, які не дають напрацювати новий суспільний договір.

Тил має бути надійним

Це аксіома. Ті, хто пішли на фронт, очікують, що ми тут не тільки дамо собі раду, а й зможемо підготуватися до повернення військових додому, а у випадку потреби перейняти естафету там. Зараз ми часто виглядаємо як велика кімната, з якої всі дорослі вийшли й пішли на фронт. Повірте, з передової проблема календарів, відключення світла, нечесних письменників видаються такими не вартими уваги. Не туди ми витрачаємо свої ресурси.

Ми взагалі не на ті події рефлексуємо. Чи вдасться побороти інфантилізм? Коли дорослі люди бачать спільні цілі у довгостроковій перспективі - вони намагаються домовлятися між собою, шукати компроміси. Але є одна річ. Українці ніколи не любили напівзаходів. “Сіру зону” між чорним і білим одразу розцінюють як зраду. І ця поляризація часом виводить на такі круті стежки…

Українські військові у Бахмуті (фото: Getty Images)

Що нам потрібно? Новий суспільний договір. У ньому знаходимо місце не лише для діючих військових та волонтерів, а для всіх, хто свого часу творив подвиги. Домовляємось про символи, які всі зчитуватимуть і розумітимуть однаково. Не запрацюють ветеранські політики, насаджені міністерствами чи депутатами. Влада може задати канву, а змістом і смислами наповнить саме суспільство.

4.5.0. — код, який має залишатися з військовими назавжди. Ветеранство - це вже давно не про пільги. Статус УБД - не про безплатний проїзд. Посвідчення про інвалідність - не про преференції. Це набагато глибше. Суспільна свідомість, як губка, всмоктує простий асоціативний ряд: ветеран = військовий = захисник = повага. Без будь-яких “але”.

Система свій-чужий має працювати лише проти агресора

У період жорсткої заруби на фронті та високої ймовірності поновлення широкомасштабного наступу ми гуртуємося довкола військових. Допомагаємо їм купувати обладнання й техніку, розв'язувати побутові питання на фронті. Хтось допомагає донатом, хтось тим, що збирає це все, купує, а хтось звичайним лайком, шером, коментом, що пост робить видимим для більшої кількості людей. Кожен вносить свою лепту. Що буде далі?

Патерн поведінки українців, у більшості своїй, уже визначений. Ті, хто відчуває зараз свою велику приналежність до кола військових та волонтерів — залишатиметься в темі й надалі. Ті, хто просто “проходили повз”, робитимуть так і далі.

“Повернення до нормального життя після перемоги” — ніколи не буде. Це болючий факт, який потрібно осмислити та прийняти. Зараз захисники та захисниці роблять неймовірний подвиг, щоб довести війну до логічного завершення. Не говорю про перемогу, адже це поняття з лінійних площин. А ми живемо у світі багатовимірному, де одне перетікає в інше. Й що взагалі таке перемога? Зафіксований акт капітуляції росії на папері? Смерть путіна? Відкочення росіян до кордонів нашої країни зразка 1991 року? Війна триватиме вічно. Вона тривала до цього. У гібридній формі. До 2014 року. До бравади довкола Тузли. Й триватиме далі.

Не буде нормальних стосунків з країною, яка ница в усіх своїх проявах. Яка навіть у “братні часи” вдавалася до газового шантажу серед морозної зими.

Яким би не був фінал війни з росією, деградація російської влади обертатиметься довкола реваншизму. Їм болітиме імперія. Їм свербітиме там, де зараз окупований Крим. У них виникатимуть фантомні болі за Одесою та іншими містами, які вважають “ідеологічно своїми”. Вважаєте, вони пробачать нам своє фіаско? Ніколи.

Отже, війна буде перманентною. Маємо розбудувати настільки міцні структурні зв’язки в суспільстві, щоб їх не могли зламати жодні розхитування ззовні чи зсередини. Це про довіру, між собою. Щоб обіцянка дешевого газу не стала спокусою, бо ми зараз розплачуємось кров'ю за колишні знижки, розплачуємося своїми доньками й синами. Рухаємось далі.

Стигма ментального здоров’я

Не потрібно прискіпливо шукати у ветеранів проблем з “кукухою”, як це робилося раніше. Коли до 24 лютого людина говорила, що вона чи він “ветеран АТО/ООС” — співрозмовнику кортіло покопирсатися в шлейфі, знайти грішок, роздути його до вселенських масштабів та найперше запитати: “Скільки ти вбив?”. Маємо навчитися етики і розуміння, що зі своїми демонами людина змушена жити до смерті, і ці демони часто не дають заснути вночі.

Хочете сумніватися у чиїсь нормальності — почніть з себе. Пам’ятаєте, як було страшно 24 лютого, як тремтіло нутро від вибухів, коли сиділи у сховищі? Як здригається досі від нехарактерних звуків? Цивільні, які пережили травматичний досвід війни — теж мають проблеми. Просто вони залишаться “нормальними” через свою недообстеженість.

Українські військові у Бахмуті (фото: Getty Images)

Вчасно отримана допомога полегшує життя. Військові проходять неймовірний досвід, коли вісь стресу й вісь винагород гормональної системи щодня на своїх піках. Мабуть, найближчий травматичний досвід, з яким це можна порівняти - травматичні пологи у жінок. Ми ж не звинувачуємо й не хейтимо жінок, що з “ними щось не так”. Усе так. Надаємо потрібну допомогу й рухаємось далі. Бо це життя.

Український ветеранський фонд запустив Гарячу лінію кризової підтримки: 0 800 33 20 29. Сюди можуть звертатися військові, ветерани, їхні родини, а також усі, хто страждає від війни. Фахівці лінії проводять декомпресію гострих станів. Також на лінії працюють і ветерани, там точно зрозуміють і там не будеш переживати, чи не злякаєш до смерті своїм буденним військовим життям.

Завершуємо на мажорній ноті

Що вже зараз працює — підтримка ветеранського бізнесу. УВФ провів два конкурси макрофінансування: Варто й Варто 2.0., за якими 53 ветеранських бізнеси отримують від 500 тисяч до мільйона гривень на розвиток. Вісім громадських організацій, які надають послуги ветеранам та їхнім родинам, отримали від 500 тисяч до мільйона на розвиток у конкурсі Варто+ГО. Понад 80 ветеранів-підприємців та членів їхніх родин, котрі мають ФОП, або є самозайнятими особами, отримали 20 тисяч гривень відшкодувань на товари й обладнання для бізнесу.

Вести справи з ветеранами-підприємцями — це вогонь. Бо вони роблять усе чітко й вчасно. Дається взнаки військова дисципліна. Інвестувати і підтримувати ветеранський бізнес країні вигідно, адже такий бізнес не перевіз своє виробництво за кордон. Цей бізнес надійний для країни. Як і самі ветерани, які завчасно готувалися до повномасштабного вторгнення незважаючи на хейт та криві погляди оточуючих.

І як ми могли побачити на практиці, ветеранський бізнес швидко адаптував свою операційну та господарську діяльність, зважаючи на нові виклики часу. Саме цей бізнес наразі нарощує потужності та збільшує кількість працівників. Саме тому мене не лякає країна ветеранів, адже це про надійність, стійкість, неймовірну витримку. І нам, цивільним, є чого повчитися у цих людей. Поступово, долаючи по пару кілометрів, роблячи перепочинок, можна пройти шлях, що спочатку здавався шляхом, який не можна підкорити за все життя.

Ми це зробимо.