Купуючи машину суперпопулярного нині класу кросоверів, автомобіліст часто хоче бачити її з повним приводом, тобто з усіма ведучими колесами. Але чи насправді потрібна трансмісія 4х4 людині, яка не поринає у пригоди на офроуді, не захоплюється полюванням і байдужа до риболовлі?
Про те, чи потрібна повнопривідна машина пересічному українському городянину, читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали "AutoBild Всі ведучі" та Autocentre.
Для початку варто нагадати, що повний привід буває дуже різний. Справжні позашляховики з механічним підключенням всіх коліс та блокуваннями диференціалів сьогодні велика рідкість. Абсолютна більшість повноприводних машин на вулицях – легкі кросовери. В них другий міст зазвичай підключається не через роздатку, а через спеціальну муфту. Причому, автоматично – на початку буксування одного з основних ведучих коліс.
На боротьбу з справжнім бездоріжжям, багном, снігом, коліями та заметами така трансмісія не розраховується. Реальної допомоги від неї можна очікувати в першу чергу у міських умовах, наприклад, коли треба виїхати з нерозчищеної від снігу парковки, піднятися на слизьку гірку або подолати піщаний пляж під час недільного пікніку.
Доступний на більшості сучасних кросоверів повний привід впорається з виїздом з слизьких, засніжених та брудних відрізків шляху. І взагалі будь-які повноприводні машини краще тримають курс на прямих ділянках, більш надійно рушають в гірку і більш впевнено долають нетовстий шар свіжого снігу. Сучасні повноприводні кросовери краще за моноприводні аналоги почуваються на дорозі з зледенілими коліями, слизькими вибоїнами, острівцями відполірованого колесами снігу.
З іншого боку, не треба чекати від чотирьох ведучих коліс великого дива. Адже будь-який 4х4 – тільки частина успіху машини на складних поверхнях. Чимало також залежить від водійської майстерності, характеристик шин і самого автомобіля.
Коротше кажучи, загрузнути на більшості популярних повнопривідних авто так само легко, як і на моноприводному. Почасти тому, що у багатьох моделей другу вісь підключає автоматика, яка часто робить це вже після того, як колеса першої осі зариваються в сніг або бруд. А почасти тому, що всі можливості повного приводу розкриваються тільки за наявності позашляхових шин. Які, звісно, на пересічному кросовері навіть не завжди помістяться – і яких ніхто з городян на своїх міських авто не використовує.
Нарешті, ще одна неприємна для власників кросоверів 4х4 обставина – та сама муфта, що замість механічної роздатки підключає другу ведучу вісь. Більшість цих пристроїв не розраховані на довгу роботу і відключаються, перегріваючись, вже після 10-15 хвилин боротьби з заметами чи брудними коліями. Тобто виходить, що снігова чи інша перешкода має бути буквально у фізичному сенсі короткою.
Але насамкінець маємо заступитись за автомобілі з 4х4. Як було згадано вище, їхній успіх у складних дорожніх умовах залежить від дій водія. А значить, вам слід вивчити заводський мануал та засвоїти алгоритми роботи вашої трансмісії.
Зокрема, розберіться з режимами повного приводу, яких часто буває декілька: з автоматичним підключенням другої осі та з примусовим, з жорстким підключенням, з імітаціями міжколісних блокувань диференціалів тощо. Було б добре попрактикуватись у керуванні машиною в різних режимах на відповідних поверхнях – але для цього треба знайти безпечне місце.
Отже, резюме просте: навіть у місті зайвим повний привод не буде. Тим більше узимку. Але, по-перше, майте на увазі, що в більшості конструкцій ваш 4х4 буде доволі обмеженим за можливостями і мало чим допоможе у справжніх заметах чи в реальній багнюці. А по-друге, якщо бюджет не дозволяє, без такого повного приводу у місті можна і обійтися – якщо навчитися правильно їздити по льоду і снігу та використовувати якісні зимові шини арктичного типу.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, як відрізнити кросовер від позашляховика.