Між блиском і злиднями. Як "Боруссія" Д сяяла і страждала у фіналах Ліги чемпіонів

1996-й був роком німецького футболу. Національна команда під керівництвом Берті Фогтса стала чемпіоном Європи на турнірі в Англії завдяки дублю Олівера Бірхоффа проти чеської збірної у фіналі. А ментальний лідер збірної Німеччини Маттіас Заммер у грудні виборов "Золотий м'яч".

Паралельно рудоволосий ліберо був капітаном дортмундської "Боруссії". Сезон 1995/96 "джмелі" завершили з чемпіонським титулом, тож восени стартували в тоді ще справжній Лізі чемпіонів. На груповому етапі дортмундці задовольнилися другим місцем у квартеті B, поступившись мадридському "Атлетіко" за додатковими показниками. Роль статистів виконали "Відзев" із польської Лодзі та бухарестський "Стяуа".

У чвертьфіналі "Боруссія" розібралася з французьким "Осером" (3:1, 1:0). Натомість в 1/2 фіналу "джмелі" двічі мінімально переграли англійський "Манчестер Юнайтед" (1:0, 1:0). У фіналі на старому мюнхенському "Олімпіаштадіоні" на дортмундців чекав туринський "Ювентус" із молодими Зінедіном Зіданом, Крістіаном Вієрі та Алессандро Дель П'єро.

Та "Боруссія" мала своїх героїв. До того ж, у кожній лінії. Штефан Клос у воротах, згаданий раніше Заммер в обороні, Андреас Мьоллєр у середині поля і Карл-Гайнц Рідле на вістрі атаки були кістяком імовірно сильнішої команди. Тим більше, на чолі цього колективу був "генерал" Оттмар Гітцфельд.

"Боруссія" забезпечила результат до перерви – Рідле спершу з кута воротарського завершив атаку другим темпом, а потім головою замкнув навіс Мьоллєра з кутового. У другій половині Дель П'єро шедевром п'ятою спробував повернути "Юве" до гри, але Ріккен у швидкій контратаці елегантно перекинув м'яч над Перуцці. Так "Дортмунд" здобув другий євротрофей після Кубка кубків 1965/66.

 

 

 

Наступного разу "Боруссія" опинилася у фіналі Кубка чемпіонів через 16 років. Команда Юргена Клоппа виграла групу з королями турніру з мадридського "Реала", амстердамським "Аяксом" і англійським "Манчестер Сіті". У плей-офф дортмундці лише в домашньому поєдинку дотиснули донецький "Шахтар" (2:2, 3:0), зі скрипом пройшли іспанську "Малагу" (0:0, 3:2) та ледь не розгубили перевагу над мадридським "Реалом" після домашнього покера Роберта Лєвандовскі (4:1, 0:2).

У фіналі "Боруссії" трапився найпринциповіший суперник – мюнхенська "Баварія". То була чудова команда Юппа Хайнкеса. Пікові Франк Рібері та Ар'єн Роббен на флангах атаки, молодий Томас Мюллєр у своїй особливій позиції, праймовий Бастіан Швайнштайгер у центрі поля, а ще Мануель Нойєр, Філіпл Лам, Жером Боатенг та інші.

Чи були в "джмелів" шанси проти такої "Баварії"? Малоймовірно. За сезон 2012/13 шляхи німецьких грандів перетиналися аж 4 рази перед фіналом Ліги чемпіонів. Дортмундці програли битву за Суперкубок Німеччини (1:2), зазнали невдачі в чвертьфіналі Кубка Німеччини (0:1) та звели внічию обидва поєдинки в Бундеслізі (1:1, 1:1).

У фіналі "Боруссія" виглядала гідно. Фактично за всіма статистичними показниками підопічні Клоппа були на рівних із "Баварією". Однак, за головним –забитими м'ячами – поступилися. На гол Маріо Манджукіча "джмелі" відповіли реалізованим одинадцятиметровим Ілкая Гюндогана. Однак, вчасне вривання Роббена на позицію центрфорварда відправило дортмундців додому без трофею.

Чи був той виступ "Боруссії" злиденним? Якщо взяти до уваги перебіг подій на полі – звісно, ні. Та щастя і біда вирішальних матчів у тому, що історія пам'ятатиме лише переможців. "Джмелі" в той вечір опинилися по інший бік, а невдовзі зірки цієї команди розбіглися по великих клубах якраз у пошуках трофеїв...