Про те, чи є підстави розраховувати на швидке закінчення війни, тиск Заходу на українську владу, запрошення в НАТО, "мирні плани" та важливість американських виборів – у колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
"Є відчуття, що наступного року все якось закінчиться". Цю фразу в різних варіаціях РБК-Україна чуло від багатьох представників української влади. При цьому ніхто з них не міг пояснити, як саме це станеться. Між поточним станом справ на фронті і розкладом сил у світі та бажаним для України завершенням війни – темна зона. Вкласти в одне рівняння поняття "справедливого миру", перманентний страх Заходу перед "ескалацією", гарантії недопущення нової російської агресії, настрій самого українського суспільства, реалії на полі бойових дій і таке інше – вкрай складно.
В останні тижні зійшла чергова лавина публікацій у західних медіа на тему "закінчення війни". Загалом вони зводяться до того, що Україна повільно, але впевнено програє війну, Росія має великі ресурси, перемога над нею на полі бою неможлива, тому Києву треба відмовлятися від максималістських цілей – до чого його схиляє Захід, а українська влада нарешті сигналізує про готовність до поступок.
Українські офіційні особи подібні публікації зазвичай залишають поза увагою або повторюють положення "формули миру" Зеленського – ідеального уявлення України про справедливе завершення війни. Але іноді доходить і до прямих спростувань.
Приміром, під час недавнього візиту до Франції Зеленський заявив, що про жодне "перемир'я" або "припинення вогню" в розмовах з його західними колегами не йдеться. Раніше українське МЗС прямо спростувало тезу Financial Times про можливий "розмін" нині окупованих Росією територій на вступ вільної частини України до НАТО або "еквівалентні гарантії безпеки".
За словами співрозмовника РБК-Україна, знайомого з перебігом різних переговорів між Україною та Заходом, про подібний лобовий "розмін" мова дійсно не йде. Україна ні в якому разі не відмовлятиметься від жодної частини своєї законної території. Заморозка війни, вздовж поточної лінії фронту, без підписання будь-яких меморандумів та угод – варіант, який, за інформацією РБК-Україна, розглядають у деяких європейських столицях – для України також неприйнятний.
Втім, компроміс може полягати у поверненні статусу кво перед повномасштабним вторгненням, тобто у "кордонах 23 лютого 2022-го". ОРДЛО та Крим при цьому й надалі будуть загальновизнаною територією України – але повертати їх передбачається вже не військовим, а дипломатичним шляхом. Про те, що кордони-1991 не обов'язково будуть досягнуті лише силою зброї, неодноразово публічно висловлювався і сам Зеленський.
"По суті ми завжди були так чи інакше готові на кордони "23 лютого". Але проблема в тому, що де-факто ми і від цих кордонів зараз далекі", – каже співрозмовник в його оточенні.
Справді, з урахуванням поточних реалій, складно уявити собі картинку, як російські війська в окупованому Бердянську чи Старобільську добровільно згортаються, знімають триколори з адмінбудівель, сідають у вантажівки та їдуть у напрямку Ростова.
І якщо "порівняно більша гнучкість" української влади на переговорах про закінчення війни існує в основному на сторінках західних медіа, то тиск з боку Заходу, що посилився, його натяки на завищеність українських цілей і нереалістичність очікувань – це факт, підтверджують співрозмовники РБК-Україна.
Усвідомлюючи, що розмови про "завершення війни" все одно були, є і будуть, Україна намагається якось захопити ініціативу у цьому процесі, постійно генеруючи нові плани, зустрічі, форуми. Принцип простий: не говоритимеш ти – говоритимуть за тебе.
Поки що з усіх навколомирних ініціатив ключовим є "план перемоги", який Зеленський представив багатьом західним партнерам, а сьогодні публічно представить у Верховній раді.
Співрозмовник РБК-Україна у владі "позитивно" оцінив і американську поїздку Зеленського, і його нещодавні зустрічі з ключовими європейськими лідерами, переважно присвячені саме "плану перемоги".
Але проблема у конкретиці – адже план передбачає, серед іншого, зняття заборони на удари західною зброєю вглиб Росії та євроатлантичну інтеграцію України. На перше західні союзники йти не готові, а ось по другому пункту – запрошенню України до НАТО у тому чи іншому форматі – великі очікування покладалися на візит американського президента Джо Байдена до Німеччини, що зірвався, і засідання "рамштайнівської групи" на найвищому рівні. І загалом будь-які зрушення у мирному врегулюванні співрозмовники РБК-Україна пов'язують із прогресом на євроатлантичному напрямі.
Але втрутився класичний чорний лебідь – ураган "Мілтон", і Байден вирішив залишитися вдома. Співрозмовники видання у владі вважають офіційну причину скасування візиту цілком правдоподібною.
Справді, за лічені тижні до виборів та з урахуванням мінімального розриву в рейтингах між Камалою Гарріс та Дональдом Трампом нинішня адміністрація має бути вкрай обережною у своїх діях. Згідно з усіма опитуваннями, внутрішньополітичні питання, на кшталт цін, стану економіки, заборони на аборти хвилюють американський електорат набагато більше, ніж війни в Україні та на Близькому Сході. Отже, Білому дому треба не робити різких кроків, щоб не підставлятися під зайву критику з боку Трампа.
З іншого боку, у штаті Пенсільванія, який, з великою ймовірністю і вирішить долю президентських виборів, проживає велика українська та польська діаспори, для яких безпека Східної Європи (звісно, від російської агресії) – питання важливе. Всі ці ризики, напевно, зважують у Вашингтоні, напередодні візиту Байдена до Німеччини цього тижня, нехай і за скороченою програмою, вже без "Рамштайну".
Крім того, в дискусіях про можливі формати завершення війни нерідко випускається з уваги те, що для цього у будь-якому випадку буде потрібно і рішення країни-агресора. Україна та Захід можуть домовитися між собою про що завгодно – але якщо Кремль має намір продовжувати війну, він її продовжуватиме, незважаючи на будь-які "мирні плани".
А росіяни, схоже, нікуди не поспішають, повільно, із величезними жертвами, але просуваючись на Донбасі. До їхньої головної мети, описаної інформованим співрозмовником РБК-Україна – захоплення всього Донбасу – ще дуже далеко. Але знову ж таки – час їх не підганяє. Тим більше після того, як вони відкрили новий "прикуп" – Північну Корею, яка тепер постачатиме агресорам не лише снаряди, а й живу силу.
Фінальну мету російського наступу джерела РБК-Україна описати не беруться. Цілком можливо, як такої її немає, і війна йде за принципом "захопимо стільки, скільки вийде".
Як і всі інші, Москва чекає на результат виборів у США. До того часу сподіватися на якісь великі дипломатичні прориви, мабуть, не доводиться. Далі – терра інкогніта. Навіть перемога більш передбачуваної та системної Гарріс передбачає безліч варіантів розвитку подій. Наприклад, одна з розвилок – чи захоче Джо Байден під кінець каденції, між виборами та інавгурацією наступниці, зробити якийсь яскравий жест у бік України, який стане частиною його політичної спадщини, чи ні. Наслідки ж перемоги Трампа не може передбачити ніхто, зокрема й особисто Трамп.
У будь-якому разі Україна входить у період надзвичайної, навіть за нашими мірками, турбулентності. Цілком ймовірно, що результат майже трирічної (а якщо брати ширше – то й десятирічної) війни визначиться в найближчі кілька місяців. Хоча й не факт – якщо після того, як вляжеться американський навколовиборчий пил, виявиться, що обидві сторони, Україна та Росія, цілком спроможні й налаштовані і надалі продовжувати в'язку боротьбу.