Які є варіанти мирного врегулювання у 2025 році, що в планах у Дональда Трампа, Європи та України, а також які завдання ставить Кремль і чи можливе припинення вогню в найближчому майбутньому – читайте в колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
"Ми не знаємо точно, що принесе нам 2023 рік", – говорив президент Володимир Зеленський у новорічному зверненні 31 грудня 2022-го. У зверненні до нового 2024-го року він додав: "що б не приніс наступний рік, ми будемо сильнішими". Що саме Зеленський скаже завтра, звісно, невідомо.
Але напевно багато українців назвали б (або хотіли б назвати) 2025-й "роком закінчення війни/миру/перемир'я". Насамперед, звісно, це пов'язано із перемогою Дональда Трампа на президентських виборах і його широко розрекламованими планами щодо оперативного закінчення російсько-української війни.
Очевидно, свою роль відіграють і щоденні матеріали світових медіа про те, як, коли і на яких умовах може закінчитися війна. І хоча будуються вони в переважній більшості на словах таємничих анонімних співрозмовників на Заході, інформаційне тло створюється відповідне. І справді, багатьом складно не повірити, що ми маємо справу із самоздійснюваним пророцтвом.
Але незважаючи на тисячі й тисячі різних інсайдів, заяв, коментарів, що лунали за останні тижні, параметри мирного врегулювання так і залишаються майже в повному тумані.
"Того, що хочемо ми, не хочуть вони. Того, що хоче Трамп, не хоче ніхто", – описує поточну ситуацію в розмові з РБК-Україна один з видних представників команди Зеленського.
Трамп уже й сам публічно визнає, що "закінчити війну за 24 години" виявилося набагато складнішим завданням, ніж він думав спочатку. Тому майбутній президент США, за численними свідченнями, поки що зосередився на тактичній меті – домогтися припинення вогню.
У принципі, для своєї аудиторії (а саме про неї Трамп і думає насамперед), це цілком можна вважати тим самим "закінченням війни". Люди у Східній Європі перестали вбивати одне одного – чим не успіх? Легко навіть уявити самого Трампа, який у звичній манері, розтягуючи слова і розводячи руки в сторони, хвалиться зі сцени: "Поки був Байден – війна тривала три роки. Прийшов я – війна відразу закінчилася. При Байдені гинули мільйони людей, при мені – не гине ніхто". А далі, цілком імовірно, Трамп із задоволенням би перекинув усі переговори про кордон, гарантії, миротворців та інші модальності на європейців, українців і росіян, і з головою занурився б у внутрішньоамериканські справи.
Ось тільки чарівної палички, яка змусить гармати замовкнути, не буде навіть у Трампа після його інавгурації. Безумовного перемир'я українська влада не хоче зі зрозумілих причин.
Спершу, кажуть співрозмовники РБК-Україна, треба отримати тверді, реалістичні гарантії безпеки, в будь-якому вигляді: миротворці, довгострокові зобов'язання щодо постачання зброї тощо.
Крім того, довіра до країни-агресора, природно, була, є і буде на нульовому рівні. І режим припинення вогню росіяни можуть порушити в будь-який момент. Один із представників президентської команди змалював такий сценарій: припинення вогню, воєнний стан скасовують, Україна йде на вибори, але за тиждень до голосування росіяни (звісно, звинувачуючи в усьому Київ) відновлюють бойові дії. І що тоді робити? Все ж таки проводити вибори? А як, якщо для цього не буде фізичних умов? Скасовувати вибори? Але проти цього різко виступлять багато хто всередині України, особливо ті, хто розраховував отримати на виборах хороший результат. У підсумку, вийде суцільний хаос, що і потрібно ворогам. "Крім того, ходять розмови, мовляв, якщо перемир'я, то відкриють кордони, всі виїдуть, а росіяни знову нападуть, а нікого мобілізувати тощо", – каже співрозмовник.
Росія поки теж на припинення вогню йти не хоче, минулого тижня про це публічно заявив глава МЗС Сергій Лавров. Та й загалом до серйозних переговорів Кремль не готовий з простої причини – не бачить у них сенсу, якщо зараз ініціатива на фронті на його боці. Завдання окупантів зрозуміле – вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, а також витіснення ЗСУ з Курської області.
Крім того, як розповіли РБК-Україна обізнані джерела, у Москві значно посилило свої позиції військове крило – різні генерали на чолі з Герасимовим, – відсунувши в бік умовних "бізнесменів", яких кілька років тому все ж таки залучали до процесу ухвалення рішень і які порівняно договороздатні. Тоді як "погони" підштовхують Путіна до розв'язання всіх проблем виключно військовим шляхом, показують йому різні "орєшніки" і запевняють, що РФ має ставити перед собою максимальні цілі, а не йти на компроміси.
При цьому грамотним ходом з боку Кремля було б не відкидати мирні ідеї Трампа апріорі, а навпаки, водити з ним хороводи, проводити консультації з його радниками, і все – з максимальною повагою до майбутнього лідера США.
В українських і зарубіжних колах РБК-Україна почуло таку теорію: сподіватися варто на те, що Росія, як і в 2022-му, як і в 2014-му, переоцінить власні сили і буде здійснювати "невимушені помилки", в тенісній термінології. Головна з таких – виявити неповагу до Трампа.
Можливо, пробною кулею тут був підкреслено різкий коментар православного олігарха Костянтина Малофєєва Financial Times. Малофєєв розповів, що американські мирні плани і спецпредставника Трампа з питань України та Росії Кіта Келлогга потрібно просто "послати нафіг". На користь цієї версії свідчить вибір самого спікера. Малофєєв, безумовно, близький до Кремля, при цьому все-таки не є представником офіційної влади. Тому цікаво було поспостерігати за реакцією команди Трампа – проковтнуть вони таке ставлення чи ні. Не проковтнули – Келлогг в ефірі Fox News різко порадив Малофєєву "знати своє місце".
Якщо ж Кремль, всупереч логіці, і далі спробує виступати з позиції "головного на районі", і якщо Трамп відчує, що Москва ставиться до нього хоч із часткою неповаги, тоді, згідно з даною теорією, настрій майбутнього президента може дуже швидко змінитися, і Україна отримає від США все і навіть більше.
Звісно, така концепція ґрунтується на вельми хиткому фундаменті – вірі в цілковиту непередбачуваність та імпульсивність Трампа, його здатність радикально переглядати свої рішення.
Але в будь-якому разі, ця допомога буде надана не просто так, а під певні умови, на кшталт зниження віку мобілізації, опціонально – і політико-економічні вимоги, як-от оперативне проведення виборів, підвищення податків тощо. Мовляв, якщо вже з Росією домовитися не виходить, а Україна готова боротися і йти на подальші жертви, то давайте їй допоможемо.
Інший сценарій – якщо Москва втягнеться з командою Трампа в переговори, тривалі, але безрезультатні, для України це буде поганим сценарієм, адже в цей час росіяни й надалі просуватимуться на Донбасі та завдаватимуть ударів по тиловій інфраструктурі.
До вирішення проблеми Трамп активно намагається долучити і Китай, навіть згадав його у своєму твіті про зустріч із Зеленським і Макроном у Парижі. "Тут у Трампа є два варіанти: або піднімати Путіна до свого рівня, як рівного співрозмовника і з ним домовлятися про все, або попросити китайців якось напоумити свого молодшого партнера", – говорить співрозмовник видання у владі.
Утім, можливий і ще один варіант – якщо Трамп побачить, що закінчити російсько-українську війну в нього ніяк не виходить, він просто може втратити до неї інтерес, переклавши все на плечі європейців, мовляв, це ваші сусіди воюють, ви з ними і розбирайтеся. А свого мирного плану у європейців, природно, теж немає.
Європейська участь у навколомирних переговорах поки що крутиться навколо ідеї з введенням в Україну миротворчого контингенту, двигуном цієї ініціативи є французький президент Макрон. На початку року він уже виходив з ініціативою про "відправку військ в Україну". Але в самій Україні, за даними різних джерел, його ідею тоді чи то не зрозуміли, чи то не оцінили, у підсумку, з цього нічого не вийшло. І французькому лідеру це доволі не сподобалося.
Хоча розмови про "миротворців" тривають уже кілька тижнів, жодної конкретики станом на кінець 2024-го немає. А саме в цій конкретиці й полягає сенс усієї ініціативи.
По-перше, будуть це саме миротворці чи інструктори, які навчають українських солдатів? По-друге, де вони будуть розташовані: у глибокому тилу, на лінії розмежування чи десь посередині? По-третє, яку функцію вони виконуватимуть: стримуватимуть росіян від нападу самим фактом своєї наявності чи патрулюватимуть усю лінію розмежування? По-четверте, який мандат на застосування сили вони матимуть і якою зброєю будуть оснащені? Хто контролюватиме їхню діяльність? І хто контролюватиме тих, хто контролює? І так далі.
При цьому загальну чисельність контингенту, якщо все ж таки відштовхуватися від його розміщення на лінії розмежування, співрозмовники РБК-Україна оцінюють у десятки тисяч осіб, аж до 150 тис. Де знайти стільки людей – це ще одне фундаментальне питання.
Європа самотужки це навряд чи потягне, отже, у гру може включитися Росія: якщо Захід не може виставити потрібну кількість військових, то ось, будь ласка: казахи, китайці, та хоч північні корейці.
Крім того, розведення сторін апріорі передбачає створення демілітаризованої зони. Якої глибини вона буде? І хто, Росія чи Україна, повинні будуть "поступитися" частиною підконтрольної їм території? А якщо в цю зону потраплять цілі міста, як, наприклад, Покровськ або Костянтинівка? Що робити з їхніми жителями – насильно виселяти? А хто замість них – ті ж самі миротворці? Чи вони перетворяться на міста-примари?
На всі ці питання немає навіть приблизних відповідей. Як часто бувало ще з 2014 року, великі концепції мирного врегулювання геть розбиваються такими прикладними питаннями "на землі".
Тим не менш, в Україні розцінюють введення миротворців як одну з вагомих потенційних гарантій безпеки. Адже на членство і навіть на запрошення до НАТО, на жаль, розраховувати в осяжній перспективі не варто. І у владі все краще це розуміють.
Звісно, у публічній площині тему запрошення до Альянсу активно озвучуватимуть і далі, але миротворців теж "готові обговорювати".
Ще один пункт, від якого Україна не відступить за жодних обставин – це невизнання російської окупації Криму, Донбасу та інших територій. Але тут, кажуть співрозмовники РБК-Україна, є підтримка і з боку трампістів. "У Трампа з цим згодні, тому що інакше це вийде вже не "угода", а якась капітуляція", – говорить одне з джерел видання.
Що стосується інших українських умов, які, зокрема, представив під час візиту до США голова ОП Андрій Єрмак, то тут розуміння вже менше. Точніше, саме розуміння-то є, але як його реалізувати – невідомо. Наприклад, якщо йдеться про відведення російських військ до кордонів 23 лютого 2022 року. Усі згодні з тим, що росіяни – окупанти і вони мають піти з української землі. Але як цього домогтися – незрозуміло. А ось негайне перемир'я, на відміну від кордонів 23/02, з-за океану навпаки, бачиться цілком реальним.
Різні співрозмовники РБК-Україна підбили такий проміжний підсумок: потрібно чекати візиту до Києва Кіта Келлогга, який приїде в січні, ще до інавгурації Трампа. Після цього можуть з'явитися відповіді хоч на якісь питання.