Як харківський наступ вплине на перебіг війни, як реагуватиме Москва, чи оголосять в Росії загальну мобілізацію і чи наважиться Лукашенко вступити в війну – в інтерв'ю РБК-Україна розповів директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Українські війська за лічені дні суттєво скоротили лінію фронту, "зачистивши" від окупантів майже всю територію Харківської області.
Бліцкриг ЗСУ дуже погіршив становище росіян на південно-сході. Однак найважливіший результат цього наступу – Україна перехопила стратегічну ініціативу, вважає директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
В інтерв'ю РБК-Україна він розповів, як харківська операція вплине на позиції росіян, чим може відповісти Путін, а також про те, що відбувається на херсонському плацдармі.
– Як втрата росіянами майже всієї території Харківської області може вплинути на подальший хід війни в України?
– Насправді, сама втрата агресором території не є головним, оскільки у військовому мистецтві та під час планування стратегічних операцій головне – не території. Головне – досягнення завдань операції та отримання стратегічної ініціативи. Найважливіший результат цієї феноменальної за своєю успішністю наступальної операції – це те, що українська армія зараз володіє стратегічною ініціативою.
Це означає, що російське командування не знає, де буде наступний удар нашої армії: чи це буде Херсонська область, чи продовження наступу в Харківській та Луганській областях, чи це буде удар по Донецьку, чи це, можливо, буде в напрямку на Маріуполь і Мелітополь. Крім того, що звільнена велика територія, Україна змогла заволодіти стратегічною ініціативою, змінити конфігурацію фронту.
Що важливо – фронт скоротився. До того ж, я сподіваюсь, Україна вже буде тепер відповідати на обстріли артилерією, якщо вони будуть наноситися з Бєлгородської області по Харкову. Оскільки ми повністю зачистили кордон, то можна тепер наносити удари у відповідь і по артилерійських позиціях у Бєлгородській області – не по цивільних об'єктах.
Це ж саме можна буде робити й у Чернігівській та Сумській областях. Якщо би ми почали відповідати на удари, що наносилися по Чернігівській та Сумській областях, раніше, коли в нас був такий довгий фронт – ми б могли його, навпаки, ще більше розтягнути.
Якщо говорити про річку Оскіл – це є географічна перешкода, тому фронт уже стає більш стабільним. І зараз, коли ми суттєво скоротили фронт, ми отримуємо можливість відповідати на обстріли.
– Росіяни хочуть вирівняти лінію фронту по річці Оскіл. Чи вдасться їм? Бо, як мені здається, ми там зупинятися не хочемо, адже далі йде і Сватово...
– Це залежить від того, які плани в українського командування. Як я вже казав, росіянам зараз важко зрозуміти, куди далі піде наша армія – чи піде на Луганську область. Для цього якраз зараз продовжуються бої під Лиманом. Далі йде вихід на ключові дороги в тому числі на Луганськ.
Але не варто забувати, що під час звільнення таких великих територій потрібно забезпечити їхнє утримання, стабілізацію, зачистку. Потрібно там створити військову інфраструктуру. Як би там не казали, українські війська теж втомилися від такого потужного просування. Треба поповнити запаси, необхідно підтягнути тил, ті структури безпеки, які забезпечуватимуть порядок на деокупованих територіях, щоб у росіян не було можливості провести контрнаступальні дії. Не треба думати, що вони втратили всі свої можливості.
Фронт – це не якісь ділянки, де проводяться окремі операції. Усе це робиться за єдиним замислом. Тому українське командування буде вирішувати, де зараз краще діяти. Можливо, зараз краще стабілізувати фронт на Осколі чи на тих рубежах, які намічені нашим командуванням, і в цей момент продовжувати операцію на херсонському плацдармі, знищуючи там 20 тисяч росіян. Ми, звісно, будемо звільняти Луганську область. Питання в тому, яка буде черговість проведення ударів. Можливо, він буде в сторону Маріуполя. Можливо, буде розгром херсонського угруповання ворога, що призведе до ще більшого розколу всередині Росії.
Це невдоволення вже нарощується серед населення, еліт, особливо – армії. Якщо буде розгром угруповання ще й на Херсонщині, тоді може посипатися фронт і в Луганській, і в Донецькій областях. Не потрібно діяти, як росіяни: вони вперлися лобом в оборону на донецькому напрямку і кілька місяців намагалися її пробити, поклавши тисячі своїх військовослужбовців. Українська армія воює по-іншому.
Звичайно, хочеться звільнити багато територій відразу. Але потрібно слідувати чіткому розрахунку і плану дій, а не емоціям. Потрібно зважати на закони ведення бойових дій, на закони фізики, які кажуть, що необхідна певна готовність компонентів – як власних, так і ворога.
Приклад – Херсонщина. Чому там так повільно йде наступ? Тому що там такі умови, там сконцентровані великі сили противника. Коли вороже угруповання, яке вже відрізане від нормального постачання, вже не зможе оборонятися – тоді ми зможемо його розділити, когось – знищити, а когось – взяти в полон.
– Чим, на вашу думку, може відповісти Путін? Чи варто від нього очікувати якихось ще більш різких кроків – наприклад, посилення обстрілів нашої енергетичної і цивільної інфраструктури чи більш інтенсивних наступальних дій?
– Вони, звісно, готують кроки у відповідь. Це можуть бути якісь тактичні контрнаступальні дії. Можна очікувати їхні спроби сформувати угруповання і повернути якусь частину Харківської області суто заради пропагандистського ефекту. Але, знову ж, Оскіл як географічна перешкода дуже стабілізує фронт і дуже вигідний українцям. Ця річка стабілізує фронт якраз в українських інтересах.
Можливо, росіяни спробують не допустити краху херсонського угруповання, намагаючись у якийсь спосіб докинути туди підкріплення, будувати переправи. Але це все буде грати проти них. Тобто вони просто будуть заганяти в цю пастку ще більше своїх військ і дозволять українцям знищити ще більше росіян, їхньої техніки і забрати "трофеї".
Те, що Путін буде намагатися завдавати шкоди нашій цивільній інфраструктурі – це однозначно. А з військової точки зору в нього немає великого вибору. На Донбасі фронт стабілізований – він б'ється головою об стінку. На харківському напрямку річка Оскіл стабілізує. У Херсоні вони в глухому куті.
Запорізький напрямок зараз виглядає як найбільш нестабільний. Тому Путін може вдатися до більш активних дій і там можуть бути спроби росіян піти в наступ. Водночас, я думаю, українська армія також може мати свої плани на цьому напрямку.
До харківського бліцкригу нашої армії в Путіна був очевидний план – заморозити лінію фронту, яка була на той момент. Далі – заморозити Європу та Україну взимку, коли буде блокування поставок газу, енергетична криза. На весну в європейських країнах, як наслідок, розпочнуться політичні кризи.
Він розраховував, що ті політики, які підтримували Україну, будуть скинуті. На їхнє місце прийдуть нові, більш лояльні до Росії, які припинять допомогу Україні і будуть тиснути на нас підписувати умовний "Мінськ-3" чи "Стамбул-1" тощо. Тобто будуть примушувати до якоїсь капітуляції. І можливо, він ще планував до того часу провести якісь референдуми, щоби в своїх очах якось легітимізувати окуповані території. Але український наступ на Харківщині збив усі ці плани.
– Чи може Путін у відповідь оголосити загальну мобілізацію?
– Думаю, перед Путіним стоїть така дилема – чи оголошувати мобілізацію. Моя думка: якщо б вони хотіли проводити мобілізацію, їм був сенс робити це ще в жовтні - листопаді минулого року. Тоді б вони до моменту вторгнення змогли би півмільйона - мільйон солдатів, сержантів, офіцерів призвати, сформувати нові підрозділи, підготувати їх. І тоді б угруповання в них на 24 лютого було півмільйона - мільйон людей, а не 150 тисяч. Тобто вони упустили момент.
Оголосити зараз мобілізацію на фоні фрустрації після такої поразки – думаю, Путін хотів би це зробити. Але генерали дуже проти та й його політичне оточення – теж. Вони розуміють, що це може призвести до заворушень та протестів, особливо – в соціально некомфортних регіонах, оскільки це вже буде мобілізація без обіцянок мільйонів і сотень тисяч рублів, а безкоштовно віддати "долг родине".
До того ж для військових це мало що дасть. Якщо зараз оголосити мобілізацію, то вона дасть ефект лише навесні, а це вже буде надто пізно. Щоби підготувати спеціаліста на рівні солдата потрібно мінімум два місяці – реальних, а не тих "мобіків", що кидає "л/днр", які не знають, з якого боку взяти автомат. Щоби підготувати сержанта треба рік. А щоби підготувати офіцера треба хоча би 2-3 роки. Тому ця мобілізація може призвести до набору м'яса, яке буде малоефективним на полі бою, але створить соціально-політичну напруженість. А ніхто ж не знає, яка ситуація буде через 2-4 місяці з точки зору дій української армії.
Крім того, в росіян уже є дефіцит озброєння та військової техніки. Заліза наче за статистикою вистачає – тисячі танків, тисячі артилерійських систем, тисячі бронемашин, сотні літаків тощо. Але, судячи з усього, вони далеко не в ідеальному стані, бо є все більше і більше розірваних стволів у тій техніці, яка залишається на полі бою.
Щоби відмобілізувати людей, їх треба оснастити озброєнням та справною військовою технікою відповідно до штату, до того ж – якщо Путін налаштований на довгу війну. А вони вже звертаються за боєприпасами до Північної Кореї. Є інформація, що вони вже почали по Центральній Азії – Киргизстані, Таджикистан – шукати старі радянські склади. Це свідчить про те, що насправді ситуація не така вже й райдужна з точки зору продовження довгої війни.
Стратегічна ініціатива в руках української армії – найстрашніше, що може бути для Путіна. Бо не він тепер диктує умови, а Україна. І це його реально бісить, але нічого не міняється. До речі, пам'ятаєте, була нещодавна кампанія проти України, зокрема деякі конгресвумен казали, що американська зброя, яка передається нам, потім з'являється в Мексиці, на продаж у даркнеті. Після наступу в Харківській області вже навряд чи хтось з західних політиків зможе сказати, що ця зброя кудись зникає. Очевидно, що то були проплачені кампанії.
Зараз питання про передачу зброї буде вирішуватися набагато легше та швидше. І ця операція відбулася дуже вчасно, бо має починатися ленд-ліз – передача зброї вже в промислових масштабах, не десятками, а сотнями штук. Тобто в української армії тенденція лише на посилення боєздатності, тоді як у російської – навпаки. Тому мобілізація в Росії призведе більше до негативних наслідків, ніж до позитивних для режиму Путіна.
– Коли окупанти тікали з Харківщини, у Москві заявляли, що це нібито перегрупування військ, які будуть перекинуті на донецький напрямок. Чи є підстави вважати, що зараз можуть посилитися наступальні дії російських військ саме там – в районі Бахмуту, Авдіївки - Мар'їнки, де вони поки довбуться?
– Якщо вони так зроблять, це буде найкраще рішення для української армії. Вони лише посилять свої втрати. Так не воюють – не можна просто битися лобом. Зараз війна ведеться так, як це робить українська армія: готується поле бою, готується ворог, знищуються склади з боєприпасами, логістика, максимально знищується можливості управління армією противника.
Важливий факт: з ізюмського напрямку приблизно місяць тому Росія перевела війська на херсонський плацдарм, тому що вони думали, що Україна там буде здійснювати основний удар. Як наслідок, вони і там попали в пастку, і ослабили своє угруповання на ізюмському напрямку. В таких умовах Україна вдарила, причому не в лоб – а по флангу, як це має бути.
А якщо вони просто будуть збирати всі свої війська в одному місці і довбитися в нашу оборону, тоді Україна відразу вдарить і по Луганщині, і по Херсонщині, і по Маріуполю. Тому якщо вони справді таке зроблять, то це буде найбільш ідіотське рішення, яке можна тільки вітати з нашого боку.
– Варіант, що зараз Путін додавить Лукашенка відкрити другий фронт, можливий?
– Якщо Лукашенко таке зробить, то це, знову ж таки, буде найбільш ідіотське рішення з його боку. Ми скоротили і стабілізували фронт на півночі. Якщо зараз починає напад Лукашенко, то він уже не може атакувати з росіянами, бо він фактично відрізаний від російських угруповань.
Тому йому доведеться проводити якусь окрему військову операцію. Що в цей момент роблять росіяни? Вони, наприклад, починають десь знімати свої війська і перекидають їх знову в Київську область? Для них це, знову ж таки, буде крах, тому що ми вдаримо по Маріуполю, заходимо в Донецьк, заходимо в Луганськ і знищуємо їх під Києвом.
До того ж у Лукашенко 10-15 тисяч необстріляних військ, які ніколи не брали участь в бойових діях, навіть у миротворчих операціях. Тобто це теоретичні війська, які теоретично можуть воювати. Коли вони заходять в Україну, їх відразу знищать. А наші війська в нинішньому стані дійдуть до Мінська за два дні і режиму Лукашенка настане кінець: захоплюються ключові об'єкти в республіці, в Білорусь заходять сформовані в Україні білоруські патріотичні війська, які воюють за вільну Білорусь, і далі піднімаються повстання по всій країні.
Я впевнений, що Лукашенко абсолютно чітко це розуміє і в жодному разі навіть не буде зараз пробувати втручатися в це. Після того, що відбулося в Харківській області, думаю, він відмовився від ідеї нападу на Україну назавжди.
Поки є певна пауза, йому би взагалі варто було заявити, що він ухвалив рішення почати переговори з демократичною опозицією, вимагати вивести російські війська, закрити для них небо, а якщо вони цього не зроблять – запросити Україну прогнати російські війська разом. Тоді б у нього ще був шанс під час міжнародного суду, в якому він братиме участь у статусі обвинуваченого, отримати пом'якшені умови покарання. А якщо він просто відсидиться, то так і залишиться військовим злочинцем, який не спробував нічого змінити.
– Доводиться чути версії, що росіяни нібито вже готові тікати з правобережжя Херсонщини – чи це не надто оптимістичні очікування?
– А вони не можуть звідти тікати. Можна спробувати на човнах плисти. Звісно, що вони готові. Вони не розуміють, що вони там роблять. Але їх туди навели дуже багато – там приблизно 20 тисяч людей, які чітко розуміють, що в них немає шансів, тим паче – після того, що сталося в Харківській області.
Шансів втекти до Криму в них дуже мало, за спиною в них Дніпро і переправи, які постійно руйнуються. Якісь з них можна відремонтувати, але це все дуже нестабільно і неефективно. Думаю, більшість офіцерів, що знаходяться на правому березі Херсонщині, розуміють, що їхнє становище абсолютно безперспективне.
– У вівторок презентували рекомендації щодо щодо "Київського безпекового договору". Чи можуть ці умови стати дієвим механізмом для захисту України – яка ваша оцінка цих рекомендацій?
– Можливо, на основі таких розробок можна буде вийти на більш глобальний рівень – тобто запропонувати, щоб такі умови стосувалися всієї Європи, а можливо, і євроатлантичного простору.
Цей документ враховує ті умови, які є зараз. Мені не вистачає в ньому оцінки обстановки з прогнозуванням варіантів розвитку ситуації. Тобто тих умов, які можуть бути на момент підписання цього договору. Він буде підписуватися до перемоги над Росією, в ході бойових дій? Чи він буде підписуватися після перемоги над Росією і в якому стані тоді буде Росія?
Наприклад, на той момент Росія буде в стані трансформації і це вже буде не імперія, а десятки нових країн, які самі будуть знаходитися в стані узгодження відносин одна з одною. Тоді українцям разом з нашими союзниками потрібно буде опікуватися стабілізацією цього простору, адже на території цих новоутворених держав буде ядерна зброя, багато об'єктів критичної інфраструктури, над якими потрібно буде встановлювати контроль. Думаю, Україна якраз і буде цим займатися, бо в нас буде найбільша, найбільш підготовлена і мотивована армія для того, щоби встановити стабільність на тій території, яка сьогодні називається Російська Федерація.
По-друге, для мене поки що незрозуміло, як цей запропонований формат буде об'єднуватися з НАТО. Бо ідея НАТО в тому і полягає, що члени один одному гарантують безпеку. І те ж саме прописане в рекомендаціях щодо України. А якщо ми перемагаємо, то НАТО просто не зможе не прийняти нас до своїх лав. Україна буде забезпечувати стабілізацію територій колишньої Росії, а ми в цей час не будемо членами НАТО?
В цьому документі я би також дописав, що Україні негайно, на наступному саміті, потрібно надати Membership Action Plan (План дій щодо членства в НАТО, – ред.). Він допоможе Україні проводити реформи навіть під час війни. Ми ж зараз все одно переходимо на стандарти НАТО, на полі бою, в штабах, тому що це вимагає від нас війна. До того ж у Великобританії та інших країнах навчаються тисячі українських сержантів, солдатів та офіцерів. Membership Action Plan дав би нам більше інструментів, щоб це йшло ефективніше і більш системно.
Якщо ми підписуємо ці гарантії безпеки після перемоги, то одним із пріоритетів має стати їхнє підписання в рамках НАТО і за потреби за участі інших країн – наприклад, Австралії чи Південної Кореї. Якщо НАТО відмовляється від такого підходу – тоді, можливо, підійде той формат, що пропонується в документі.
Якщо НАТО відмовиться від України, тоді, мені здається, це буде погано не для нас, а для для самого НАТО. Зараз Європейський Союз виглядає більш сміливим з точки зору геополітики і навіть безпеки, як би парадоксально це не звучало. Вони набралися сміливості і надали нам статус кандидата, не боячись реакції Росії. А Membership Action Plan НАТО нам мали ще надати в 2008 році. Тому НАТО зараз програє в лідерстві, в рішучості і загалом як гравець на великій арені. Думаю, під час переговорів про гарантії для України варто піднімати питання про більш активне залучення НАТО.