Поки в країні триває жорстока війна, бойова частина суспільства навіть після повернення у тил залишається думками на фронті. Ключову роль в адаптації військових відіграє родина та суспільство, які готові їх приймати. Що відчувають бійці після повернення та чого очікують від соціума – нижче в матеріалі РБК-Україна.
Сон. Раптовий звук вибуху, який несе за собою оперативне пробудження і пошук точки прильоту. Тут – розбиті вікна, в сусідньому будинку не стало даху, а ще й побратимів – "Роса" і "Залізного". Вони в цей момент відпочивали після повернення з завдання. Зранку побратими говорили з ними, що завтра поїдуть в Краматорськ поїсти "святкову страву" – суші. Сьогодні слухають, як їхнім рідним повідомляють страшну новину. Вона полотном накриває весь підрозділ – трагічний день для бригади.
Ця ніч повертається в голову щоразу, домальовуючи нові деталі події. На місці "Роса" та "Залізного" могли бути інші. Ця думка не покидає. Сон став тривожним. Реакції на гучні звуки посилились. Стан "готовий до бою" не зникає, а відчуття постійної загрози триває. Це звичайне явище для військових в зоні бойових дій. Але не в мирному житті, де достатньо грому з блискавкою, щоб повернутись з головою на фронт.
Посттравматичний синдром – це актуальний психологічний стан українців в умовах війни. Він може бути як у військового, який частіше зіштовхується з небезпекою, так і у цивільного, який пережив ракетний обстріл, окупацію чи полон – росіяни за собою залишають багато слідів. Втім, головний і чи не найважливіший момент ПТСР – це точний діагноз від спеціаліста та консультація з ним.
ПТСР часто приписують "усім, кому не лінь". Втім, він несе за собою певні симптоми, з якими треба звертатись до лікаря. І далі фахівець встановлює діагноз та починає працювати не лише з постраждалим, а і його близькими. Лікування чи хоча б послаблення ПТСР залежить від розуміння себе, підтримки сім'ї та навколишнього середовища. Український соціум має готуватись до повернення захисників і головне: приймати ці повернення, враховуючи нове світосприйняття воїнів.
"Я в мирному місті, а мозок ще на бойовій позиції"
На фронті є відчуття команди і спорідненості: ви в однакових умовах і виконуєте задачу. Зрозуміло, де ворог, а де твій друг, розповідає виданню військовослужбовець Георгій, який повернувся з зони бойових дій після поранення. Проходячи сьогодні реабілітацію в мирному місті, він розповідає, як живе між двома реальностями: війною та тилом.
"Цивільне життя далеке від війни. Тут все залишається таким, як і перед повномасштабною: люди живуть, гуляють, радіють, поки ми воюємо... Ми в принципі заради цього і воюємо. Але трішки важко з розумінням до нас, бо вони не бачать життя нашими очима", – поділився він.
Серед військових з’явилась думка, що лютневий стан суспільства, коли українці були готові носити військових на руках, розвіявся. Їм здається, що попри важкі бої на фронті, люди звикають до війни і дивляться на неї через екран свого гаджета, як за реаліті-шоу, час від часу спостерігаючи польоти ракет над мирною територією.
Хлопець помітив, що на прощання з загиблими воїнами ходять все менше людей. Тим часом новини в соцмережах про масові гуляння на курортах тільки посилюють непорозуміння. Для кожного бійця важлива пам’ять про побратимів, які загинули, тому вони очікують, що суспільство буде розуміти цю ціну.
Після фізичної реабілітації Георгій почав свій шлях "повернення" на психологічному напрямку. З фронту він привіз проблеми зі сном та тривожність. Він може різко зупинитись серед людей через дискомфорт натовпу та гучну музику, чи уважніше спостерігати за громадянами, які ходять поруч. Деякі люди з оточення віддалились, бо він може емоційно відреагувати на слова про війну чи політичні новини. Військовий замкнувся в собі, думаючи, що ніхто не зрозуміє.
"Зараз працюю зі спеціалістом щодо пережитих моментів для того, щоб далі спати спокійно. Адже я тут, а мозок ще там, десь на позиції. Трішки допомагають розмови. Повертаємось в бойові моменти і в деталях розбираємо, що відбувалось і що все було зроблено правильно", - розповів він.
Як пояснив виданню психотерапевт та співавтор посібника "Як ти?" Антон Семенов, бійці повертаються зі складним досвідом, який зазвичай більшою частиною ще не осмислений. Це зменшує їхню здатність до адаптації, але в цей момент вони стикаються з великим викликом у вигляді потреби адаптуватися до мирного життя.
"В цьому і є проблема: з одного боку, їм потрібно нарешті відрефлексувати свій досвід, а з іншого боку – потрібно адаптуватися до нових обставин, стосунків, порядків, до нового способу організації життя", – зазначив він в коментарі РБК-Україна.
"Я вчусь слухати і приймати свого чоловіка"
Розвідник Олександр, який отримав травму в ході бойових дій на Лиманському напрямку, певний час був у військовому госпіталі, який за атмосферою десь між "фронтом та тилом". Тому головне зіткнення зі старою новою реальністю у нього сталось після виписки.
"Я важко реагую на крики, гучну музику. Коли поруч проїжджає мотоцикл, цей звук мене повертає на фронт. Одразу вмикається реакція, що потрібно себе захистити", - пояснює він.
Ключову роль в його поверненні відіграє дружина, яка "старається приймати нового Сашу, який пройшов пекло". Жінка не розпитує чоловіка про те, що було там, але слухає все, чим він готовий поділитись. Говорить,
що спочатку спілкувалась на цю тему з психологом, який їй порадив не тиснути на чоловіка і запастись терпінням.
"Так, мені важливо, що Саша живий. Що він поруч зараз. Я розумію, що тепер заново дізнаємось один про одного. Що, наприклад, хоче більше помовчати, чи в нього своя реакція на якийсь звук чи запитання від друзів, яких цікавить "що там на фронті". Він звикає до нашого життя. В цей момент я хочу бути просто поруч, і проходити разом з ним цей шлях", - поділилась жінка з виданням.
Саме питання про "швидший наступ" чи кількість росіян, яких вбили, вважаються найбільш недоречними для військових. Вони тільки вирвались з тих умов, їм важливо відпочити від них, а ці запитання повертають назад. Людина знову переживає ті відчуття, повертається в стресову ситуацію.
На підсвідомому рівні військові сподіваються, що в цивільному житті їх будуть так само розуміти, як і в оточенні побратимів. Але зіштовхуються з протилежним, тому з часом хочуть дистанціюватись від усіх і швидше повернутись "туди, де розуміють".
Як пояснив експерт, з психологічної точки зору при поверненні ветерану потрібні стосунки, тепле і дружнє ставлення. Це може дати тільки суспільство, яке підтримує та розуміє його цінності.
"Я думаю, і світовий досвід підкріплює цю думку, що державі варто зосередитися на медичній та фінансовій допомозі, а також фізичній реабілітації. А психологічну підтримку ветеранів варто взяти на себе всім нам, кожному українцю", – вважає Семенов.
Повномасштабність вторгнення в 2022 році так само повномасштабно об’єднала громадян на тлі зовнішньої загрози та ставлення до єдиних захисників - воїнів. Ситуація в містах стабілізувалась, тому суспільство повинно шукати ресурси, щоб стабілізувати й стан військових, які повертаються з бойових дій.
Під час служби у бійців обмежені соціальні зв’язки, обмежений горизонт планування, а після повернення вони змушені постійно приймати багато дрібних рішень і виконувати набагато більше різноманітних завдань одночасно. Це створює для них додаткові складнощі, крім тих, що трапляються і в житті цивільних людей.
Як говорять психологи, державі потрібно проводити освітню роботу щодо пояснення складнощів і особливостей процесу адаптації ветерана, а також через спільний суспільний досвід виробити універсальні алгоритми та принципи такої адаптації, яким навчати і готуватися масово їх застосовувати. Наприклад, проводити громадські обговорення теми війни, створювати платформи для показу фільмів та фото з фронту, проводити лекції та опитування серед військових на тему больових точок у соціальному житті.
Наразі існують військові реабілітаційні центри для роботи з бійцями. Держава виділила 540 млн грн на цей рік для виконання програм Міністерства у справах ветеранів по психологічній реабілітації, професійній адаптації, санаторно-курортного лікування військових.
Також працює Реєстр надавачів послуг із психологічної реабілітації для ветеранів та їх сімей. Так, фахівці у галузі психологічного здоров`я, які хочуть займатись реабілітацією військових, можуть подавати заяви в електронній формі. Крім того, уряд готує проект "Перехід", який передбачає створення системи переходу ветерана від військової служби до цивільного життя.
Тобто держава в цьому напрямку веде роботу, яка б могла покращити життя військових в цивільному житті. Інше питання - чи готові вони до цього звертатись. І чи готове суспільство брати участь у таких заходах, щоб розуміти хоча б базові реакції та потреби воїнів після повернення.
***
За словами "повертайтесь живими" стоїть більше, ніж прожання вижити. Суспільство має приймати бійців, даючи їм шанс бути іншими, а держава - готувати проекти психологічного повернення воїнів. Вони нас щодня рятують на війні, тепер треба врятувати їх від цієї війни.