Повномасштабне вторгнення сталося на тлі відновлення України після пандемії та мало спричинити довготривалу кризу в економіці й стрімке збідніння населення. Але песимістичні прогнози не справджуються – українці засукали рукави і почали відновлювати бізнес.
Про те, як війна вплинула на рівень добробуту українців та як змінилися цінності українців, РБК-Україна розповіла доктор економічних наук, завідувачка відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Черенько.
– За оцінками ООН, у 2024 році гуманітарної допомоги потребуватимуть більше 14,6 млн жителів України – це 40% населення країни. Торік називалися цифри в 17,6 млн жителів. Чи означає це, що жити стало трохи легше?
– Не зовсім легше жити. Просто прогнози на 2023 рік, які будувалися ще у квітні, носили дуже песимістичний характер порівняно з бюджетом на 2023 рік. Ми теж робимо прогноз бідності і те, що ми робили на даних, закладених у пояснювальній записці до бюджету на 2023 рік, ми назвали оптимістичним сценарієм. Ми розуміли, що буде гірше, бо всі міжнародні інституції у квітні 2023 року казали, що рік буде гірший, ніж передбачається у бюджеті. Але за 2023 рік і макропоказники, і показники по заробітним платам вийшли вищими, ніж очікувалося. 2023 рік закінчився неочікувано позитивно.
Відповідно, що стосується потреб на соцпрограми, які орієнтовані на поточні доходи і становище людей – думаю, міжнародні організації переоцінили ці потреби.
Також ми робили прогноз бідності у квітні 2023 року, а потім переглянули його в листопаді. У пояснювальній записці на 2024 рік давали дані, як очікувалося закінчення 2023 року у плані макропоказників. У нас квітневі прогнози показували, що бідність у 2023 році ще зросте порівняно з 2022-м. Бо бідність – це явище, яке протягується у часі, воно так зразу проявляється. У людей є заощадження, якісь можливості задіяти додаткові резерви (родичі, тимчасові роботи). У 2022 році рівень бідності зріс у півтора рази, але в 2023-му ми очікували подальше зростання – з 60% до 67%. Але відбулося так, що бідність фактично залишилась на рівні 2022 року, не зросла. Певні соціальні показники зберігаються на нижчому рівні, ніж 2021 року, але далі не обвалюються.
– За рахунок чого це відбувається?
– По-перше, економіку вдалося втримати – це означає, що заробітні плати зросли навіть в реальному вимірі порівняно з 2022 роком, а в номінальному зросли суттєво. Ніхто не очікував такого зростання. На жаль, ми не можемо глибоко аналізувати всі чинники, бо з початку війни у 2022 році державна служба статистики припинила проведення обстеження умов життя українців, яке охоплювало 12 тисяч домогосподарств вибірковим обстеженням і передбачало дуже широкий спектр питань. Практично всі проблеми рівня якості життя, а також чинники, які можуть те чи інше пояснювати, є в цьому мікрофайлі.
Що стосується соціальних трансфертів – завдяки допомозі західних партнерів бюджет вдається утримувати вже два роки. А основний тягар бюджету, крім війни, – це пенсії. Те, що пенсії виплачуються вчасно і навіть іде певна індексація періодично, мінімальна пенсія підвищується – це завдяки тому, що більш-менш стабілізовано бюджет.
Внутрішньо переміщеним особам дуже сильно допомагають міжнародні організації. Вони запроваджують свої додаткові виплати для ВПО. Не треба забувати про людей, які виїхали за кордон і там отримують кошти у вигляді різних соціальних виплат, допомоги на проживання. Це все разом трохи зняло напругу зі статей бюджету.
– Який прогноз бідності на 2024 рік, чи біднішатимуть українці?
– Важко робити прогнози, але якщо збережеться позитивна макродинаміка і не буде негативних змін на фронті, якщо нинішня ситуація триватиме, то точно не повинно бути зростання бідності. А наскільки вона знизиться – побачимо.
– Якщо люди стають біднішими, до яких наслідків у суспільстві це може призвести?
Для кожного суспільства є своя межа, переходячи яку, воно стає важко контрольованим і відбуваються якісь руйнівні події. Вважається, що якщо більше 50% бідних – це вже небезпечний сигнал. 60-80% – ще гірше.
Другий момент – наскільки довго це триває і після якого періоду це настало. Коли ми почали оцінювати бідність, то з 2000 року, коли розробили прожитковий мінімум, за цим критерієм бідних було понад 80%. У 2022-му – 60%. Ми за рік з 2021-го у 2022 році повернулися на рівень 2002 року – з 40% бідності до 60%.
Ми розуміємо, що в кінці 90-х суспільство було нестабільне, але це ні до чого серйозного не призвело. А призвело якраз у 2004-му, коли стрімко почали зростати реальні доходи і ми мали зниження бідності. І перший, і другий "майдан" були на тему справедливості, ніж на тему фінансових проблем. Зокрема, у 2013 році ми були у глибокій стагнації, але і падіння доходів не було.
Фото: Вважається, що більше 50% бідних – це вже небезпечний сигнал, – Людмила Черенько (РБК-Україна/Віталій Носач)
– Що може зробити влада, щоб покращити ситуацію зараз?
– Ми перебуваємо настільки в нестандартній ситуації, що нам навіть ніхто не може порадити.
Якщо говорити про якість життя, цей термін виник як соціологічний, тобто, як люди себе почувають. Це поняття виникло у західній Європі у 60 роки, де суспільство подолало крайні прояви бідності. У 70-ті Європа перейшла до виміру бідності за відносним критерієм. Абсолютна бідність як така – коли людині не вистачає на виживання, якогось фізіологічного мінімуму. У Європі перейшли цю межу і почали вимірювати бідність скоріше як нерівність у суспільстві – їм є що їсти, є у що вдягнутися, але можуть себе почувати гірше за іншу частину суспільства. Є суспільства з іншим рівнем розвитку, де люди не розуміють певні об'єктивні речі. Наприклад, людина може казати, що у неї все чудово, і жити в екологічно дуже небезпечній зоні.
Мабуть тому і з'являється об'єктивний вимір – і сьогодні якість життя це поєднання суб'єктивного і об'єктивного виміру. В Україні немає комплексних досліджень екологічних проблем, які більш-менш відчуло все населення. Наприклад, в селі менш забруднене повітря, але практично у всіх сільських місцевостях страшенна проблема з водою – верхні рівні всі забруднені. Не всі землі є екологічно чистими. Війна дуже сильно погіршує екологічну картину. Коли закінчиться війна, за допомогою репарацій чи за допомоги міжнародної спільноти ми відновимо все, можливо, швидше, ніж очікується. Але є питання, які самі не вирішаться. І екологія зараз – одна із кричущих проблем.
– Як змінилися цінності, за якими українці оцінюють свою якість життя під час війни?
– Будь-яка соціологія каже, що цінність безпеки абсолютно виходить на перше місце. Звичайно, основне, про що люди думають – це про збереження життя, своєї сім'ї. Ці цінності вийшли на перший план. А робота, бізнес, заробітки – вже на іншому рівні.
Більшість населення України, коли немає обстрілів і наступає кількамісячне затишшя, починають жити своїм звичним життям і тоді матеріальні проблеми знову виходять на перше місце для багатьох. Ринок праці загалом стабілізувався, зараз простіше знайти роботу. Можливо тому, що частина працездатного населення виїхала, частина служить в армії. Це послабило конкуренцію за робочі місця.
– Що спонукатиме українців повертатися з-за кордону, якщо там якість життя вища?
– Якість життя – це більше суб'єктивне відчуття. Можу судити по думках людей, яких я знаю, які перебувають за кордоном. Коли вони озвучують аргументи, чому вони хочуть повернутися із дуже маленькою дитиною уже в березні, то там зовсім нелогічні пояснення, на рівні психоемоційного сприйняття. Там їм багато чого не подобається, не подобається Німеччина взагалі. Мені здається, що більшість біженців повернуться, як тільки у нас стане безпечно. Є категорія людей, які раніше мали наміри жити за кордоном, а війна їх підштовхнула. Але ті, які реально тікали від обстрілів, можуть повернутися.
Якщо у великих містах – Київ, Харків, Одеса – звідки переважно тікали люди, стане більш-менш безпечно, вони почнуть повертатися, оскільки більшість за кордоном себе не знайшли. Сьогодні важко прогнозувати повернення, бо все залежить від війни. Тут основний фактор – безпека.
– Скільки років знадобиться Україні, щоб повернутися до того рівня добробуту, який був до війни?
– Це абсолютно непередбачувано. Просто наведу приклад, як вплинула коронокриза. У 2019 ми мали дуже гарні показники, і в 2020-му все різко обвалилося, рівень бідності зріс і ми думали, що це надовго. Але в 2021-му рівень бідності став нижчий за рівень бідності 2019 року.
Все буде залежати не лише від фінансових чинників. У 2023 році економіка так втрималася не лише завдяки тому, що нам допомагали із бюджетними видатками, а й тому, що дуже активно почав відновлюватися український бізнес. У серпні-вересні податкова відзвітувала, що була якась рекордна кількість ФОПів. Тому залежатиме, наскільки буде активним населення, наскільки люди будуть повертатися, включатися. Тому це може бути і 2-3 роки, а може бути і 20.
Також це залежить від вступу до ЄС, бо політика сприяння новим країнам-членам, яка передбачає виділення цільових коштів, прискорює розвиток.
Фото: Більшість біженців повернуться, як тільки у нас стане безпечно, – Людмила Черенько (РБК-Україна/Віталій Носач)
– Що Україні треба зробити, щоб рівень життя наблизився до європейського рівня?
– Що держава має робити, коли закінчиться війна: в першу чергу, відійти від моделі низької вартості робочої сили, в якій ми з початку 90-х, коли це була стратегія виживання, виходу з кризи. Це дало результат. На жаль, і потім ми від цієї моделі не відійшли і це привело економіку до "віртуального стану", яка була після кризи 2008-09 років.
У нас мають бути нормальні стандарти оплати праці, щоб молоді люди могли забезпечити не лише себе, але і маленьких дітей, які народжуються. Ми досі маємо таке поняття як "дитяча бідність" – у сім'ях з дітьми вона вища в середньому по країні.
Безумовно, треба щось вирішувати із тіньовою економікою, оскільки заговорили про перехід на прогресивну шкалу оподаткування. Але вона не має сенсу, поки будуть тіньові доходи. Ця прогресивна шкала, якщо її запроваджувати сьогодні, буде далі заганяти бізнес у тінь, а на бюджетників із низькими заробітними платами буде падати основне податкове навантаження.
Нерівність економічна стосується не лише державних органів, але і нашого бачення. В західній Європі не можна побачити такого, щоб різниця у зарплаті співробітників середньої ланки в десятки-сотні разів відрізнялася від заробітної плати керівного складу. А ми до цього звикли і ми це сприймаємо. У нас є різні прояви нерівності, в тому числі, гендерної.
Ще років 20 тому, згідно із соціологічними опитуваннями, більшість населення вважало, що за їхнє матеріальне становище відповідає держава, а меншість – що відповідають виключно вони самі. Зараз ця крива покращується, бо змінюються покоління, які зазнали впливу Радянського Союзу. Має прийти час, коли люди стануть більш життєво активними, тобто намагатимуться все зробити, щоб покращити своє життя. Війна до цього підштовхнула і якщо суспільство не буде розслабленим, а збереже концентрацію зусиль, то "дозріє" до цього підходу.
– Тоді цьому посприяє й залучення біженців, які дечого навчилися і надивилися за кордоном.
– Якщо Україна стане привабливою, то люди й так почнуть повертатися. А як їх можна залучати? Зрозуміло, що у нас заробітні плати, як у Чехії чи Німеччині, не скоро будуть. Інша справа, що за паритетом купівельної спроможності у нас буде й не гірше, бо ціни у нас будуть нижчі, ніж за кордоном.
Якщо людей щось буде сюди тягнути, то повернуться самі. А якщо запровадити "стартові" виплати, то що скажуть люди, які пережили тут війну? А от якраз наше суспільство дуже сильно відчуває несправедливість, якої у нас ще дуже багато. Якщо порівнювати з Росією, ми прогресуємо дуже серйозно – у нас суспільство відчуває несправедливість і намагається із нею боротися.