Люди в Україні не кажуть "після війни". Усі кажуть “після перемоги”

Про те, що показала перевірка цільового використання американської допомоги Україні та чому американці мають бути вдячні українцям – у колонці для РБК-Україна пояснив Уріель Епштейн, виконавчий директор Renew Democracy Initiative.

Іноді у США піднімається хайп із приводу нецільового використання американської допомоги українським громадянам. Усі пам'ятають звинувачення члена Конгресу Вікторії Спартц на адресу Президента Зеленського та чиновників його Офісу. Вони були не поодинокими.

При цьому наш Мінфін запевняє, що жодних свідчень про те, що кошти США були використані в Україні не за призначенням, немає. А нещодавно у New York Times вийшла стаття про те, що в Україні військові йшли на загибель, щоб американська зброя не була вкрадена чи втрачена.

Зрозуміло, що ці суперечливі факти насамперед свідчать про непрості політичні процеси, які йдуть у самій Америці. І слухаючи ті чи інші заяви, я завжди мав на увазі майбутні президентські вибори. Але іноді зі страхом думав: ймовірність того, що корупційні звинувачення мають під собою основу, звичайно, існує.

І зараз ви дізнаєтеся, що відбувалося під час перевірки використання допомоги нашої некомерційної організації Renew Democracy Initiative. Що відчувають американці, коли приїжджають в Україну до тих людей, яким вони допомагали цілий рік.

Перше, що впадає у вічі – український народ повністю впевнений у своїй перемозі у цивілізаційній битві зі злом. Люди в Україні не говорять "після війни". Усі кажуть “після перемоги”. Це не благодушність чи самонавіювання, це зосередженість на результаті. Перемога – це факт, що не обговорюється. Внутрішня переконаність у правоті власних дій та правильності свого шляху. І ця віра, яку можливо хтось назве сліпою, здатна зрушити гори.

Друге відчуття, яке у мене виникло – це відчуття солідарності. Люди настільки вдячні Америці не лише за нашу допомогу, а й просто за зацікавленість. Звичайні люди підходили до нас, американців, на вулицях, щоб сказати "дякую" за підтримку, яку надають США.

Але ж насправді це ми, американці, повинні бути вдячні українцям. Ми жертвуємо лише грошима, зброєю. А ви – віддаєте свої життя, щоб перемогти того, хто хоче знищити мир на планеті та поневолити народи. У США та України спільна мета. Однак вклад українців незрівнянно більший. Давайте нарешті визнаємо це.

А ще українці майже не сплять. Життя продовжується, люди роблять бізнес. Але через постійні атаки Росії вони позбавлені нічного відпочинку. Сон розірваний походами в бомбосховища, там рідко можна прилягти.

Поїздка до Харкова запам'яталася почуттям когнітивного дисонансу. З одного боку, життя здається абсолютно нормальним. Це суто європейське місто. Ось одна будівля настільки гармонійна і красива, а наступна за нею – абсолютно чорна, розбомблена. Важко поєднати в голові приємне та затишне кафе і по сусідству – свідчення агресії, смерті та руйнування. І тебе попереджають, що не можна ходити по траві, бо там можуть бути міни. Я також побачив, що українці не бездіють в очікуванні грошей від Заходу. Вони вже перебудовують ті будинки, які Росія зруйнувала півроку-рік тому.

І повертаючись до звинувачень у розтраті американської допомоги. Під час поїздки я почув таку фразу: українці хочуть збудувати країну, на яку заслужили Герої. Я відчуваю – люди просто не допустять, щоб усе повернулося на свої місця. Бійці повернуться після війни до своїх близьких. Так, як раніше, вже не буде. Якщо українці зможуть зупинити Путіна, то зупинять і місцевих князьків із їхньою корупцією. Україна розвиватиметься як демократія, вона має стати Америкою європейського континенту, з усіма притаманними США антикорупційними інструментами.

Наша подорож дала відповідь на всі наші запитання. Допомога безумовно не припиниться, ми й надалі доводитимемо американцям, наскільки для України важливі та затребувані їхні зусилля. Ніхто тепер не зможе дорікнути нам у наївності: “ви нічого не розумієте, ви нічого не знаєте, це війна між Росією та Америкою, а Україна – лише інструмент”. Ми тепер можемо сміливо стверджувати, що це абсолютна маячня. Ми бачили все на власні очі, ми були там і розмовляли з людьми. Жодна людина не готова здаватися. Жоден українець не готовий відступити.