Люди, шахти і вугілля. Чому приреченість вугільної промисловості – лиш ілюзія

Відмова від використання вугілля в енергетиці зовсім не означає необхідність закриття шахт. Як вирішити соціальні проблеми вугільних регіонів та створити нові галузі промисловості – читайте в авторській колонці президента Центру антикризових досліджень доктора економічних наук Ярослава Жаліла.

Спричинена путінським режимом катастрофа довготривалої повномасштабної війни на європейському континенті спромоглася деякою мірою відволікти увагу спільнот від глобальних екологічних проблем. Навіть відданий "зеленому ладу" ЄС висловив готовність піти на певні поступки прогресу декарбонізації енергетики задля зміцнення енергетичної безпеки країн-членів та запобігання можливостям Росії використовувати їхню енергозалежність як зброю.

Між тим повномасштабна війна різко посилює гостроту екологічної кризи: як безпосередньо - через викиди парникових газів, забруднення повітря, води та грунту, так і опосередковано – через погіршення спроможності ключових акторів – країн, бізнесів, громад – приділяти достатні ресурси та зусилля цій глобальній проблемі.

Тому європейські партнери України нерозривно пов’язують програмування повоєнного відновлення України, а також підтримку стійкості в умовах повномасштабної війни з реалізацією засад "зеленого" переходу до кліматично-нейтральної економіки, зокрема – безвуглецевої енергетики. Чільне місце у цьому векторі європейської політики посідає відмова від спалювання вугілля. Україна долучилася до міжнародних зобов’язань, запланувавши припинити використання вугілля з енергетичною метою до 2030 року.

Разом з тим, зворотним боком життєво важливого та стратегічно невідворотного курсу на безвуглецеву економіку є створення значних ризиків для локальних економік регіонів та громад, які у чинній економічній моделі спираються на видобування вугілля. Зазначимо, що на відміну від інших видів викопного палива, зокрема – газу, видобуток вугілля є вельми трудо- та капіталоємним процесом. А отже, він є суттєвим рушієм локальної економіки, а припинення функціонування шахти саме по собі може завдавати катастрофічного впливу для громад, на території яких розташовані вугледобувні та вуглепереробні підприємства. Для України в умовах значних ризиків війни та за потреби максимально динамічної повоєнної відбудови такий вплив є абсолютно небажаним.

Вирішенню дилеми сприяє реалізація європейської моделі справедливої трансформації – забезпечення збереження гідних умов життя та повноцінних можливостей реалізації трудового потенціалу усім мешканцям регіонів та громад, на які негативно впливає процес скорочення та закриття вугледобувних підприємств. За даними уряду, до таких територій належить близько 20 територіальних громад Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Львівської областей, де проживає біля 850 тис. мешканців.

Українське вугілля в порту Одеси (фото: Getty Images)

Справедлива трансформація досягається завдяки комплексу політик економічного, екологічного та соціального спрямування центрального та локального рівнів, які мають максимально розкрити економічний потенціал регіонів та громад завдяки диверсифікації їхніх економік, створенню мотивації до розвитку місцевого підприємництва та припливу зовнішніх інвестицій.

В Україні ще у 2020 році було ухвалено урядову Концепцію справедливої трансформації, яка була підтримана Світовим банком та Європейською Комісією. Повномасштабна війна загальмувала реалізацію Концепції, проте поступово все ж просувається робота щодо підготовки Державної програми, анонсовано створення державного Фонду справедливої трансформації. Впровадження принципів справедливої трансформації дозволяє залучити додаткову цільову міжнародну фінансову допомогу для реалізації проєктів реформування вугільних громад.

Суть справедливої трансформації – у сприянні розширенню спектру альтернативних можливостей реалізації ресурсного потенціалу вугільнозалежних громад. Оскільки вугілля залишається одним із суттєвих ресурсів таких громад (доведено, що у низці громад його видобуток зберігає рентабельність навіть для енергетичного використання), одним із напрямів справедливої трансформації, який є наразі є незаслужено проігнорованим, може бути неенергетичне використання вугільної сировини.

На жаль, наразі завдання вилучення вугілля з використання в енергетиці як правило необґрунтовано підміняється імперативом закриття вугільних шахт – спочатку нерентабельних, а згодом – загалом як таких.

Між тим, на тлі глобального тренду скорочення спалювання викопного палива у світі активно зростає увага до технологій неенергетичного використання вугілля, що цілком зрозуміло. В структурі світових запасів вуглеводневої викопної сировини вугілля становить 67 %, нафта — 18 %, газ — 15 %, а в Україні відповідно - 94,5 %, 2 % і 3,6 %.

У той час як світові запаси нафти і газу у багатьох країнах світу швидко виснажуються через інтенсивне енергетичне використання, вугілля становитиме "золотий запас" вуглецевої сировини на багато десятків і навіть сотень років. Для прикладу, на початок століття ресурси вугілля в Україні до глибини 1500 м складали 117,2 млрд т (для порівняння: річний видобуток у передвоєнному 2013 році становив 57 млн т). Запаси кам’яного вугілля зосереджені в основному в Донецькому (92 %) і Львівсько-Волинському (3 %) басейнах. Запаси бурого вугілля становили на початок століття, за різними оцінками, від 2 до 6 млрд т і зосереджені у Дніпровському вугільному басейні, частково в межах Донецького басейну, а також в Закарпатській, Полтавській, Харківській областях. Умови залягання вугілля в Донбасі складні, що ускладнює видобуток і зумовлює його високу собівартість. Видобуток вугілля у Львівсько-Волинському басейні простіший і дешевший.

Україна має суттєві поклади вугілля (фото: Getty Images)

Реалізація природного потенціалу вугільних родовищ з неенергетичними цілями не суперечитиме руху до безвуглецевої економіки й не лише може створити альтернативу травматичному для економік громад закриттю вугільних шахт, а й сприятиме високотехнологічному інвестуванню у перероблення вугільної сировини, що суттєво підвищить додану вартість, яка виробляється на території вугільних громад. Отримання синергетичного ефекту від крос-секторального використання вугілля обумовить розвиток у громадах суміжних з вугільною промисловістю галузей з інноваційним потенціалом.

В той час як традиційні для вуглехімії процеси (зокрема, виробництво коксу та супутніх продуктів) є досить енерговитратними й також тягнуть за собою значний "вуглецевий слід", глобальні технологічні зрушення тяжіють до низькотемпературного піролізу та зрідження вугілля, а також альтернативних технологій вуглепереробки. Набувають поширення новітні технології виробництва матеріалів, пов’язаних з генеруванням "зеленої" та низькоемісійної енергії, електрифікацією процесів, зберіганням енергії. Це складає перспективний напрям як для інвестування, так і для подальших наукових досліджень.

Зокрема, об’єктами уваги можуть стати наступні напрями непаливного використання вугілля:

• газифікація вугілля та виготовлення синтетичних газів, які можуть бути перетворені на високоякісне моторне пальне та мастильні матеріали, або безпосередньо використані у водневій енергетиці;
• виготовлення вуглецевих матеріалів, таких як вуглець для хімічного виробництва, вуглецеві молекулярні сита, активоване вугілля, затребуване при очищенні води та повітря у промислових масштабах; для України вугільні фільтри актуальні для вирішення проблем водопостачання в регіонах з дефіцитною низкоякісною водою;
• виготовлення композитних матеріалів з вуглеволокном, які дедалі ширше застосовуються в авіаційній та аерокосмічній промисловості, оборонному комплексі, автомобільній, будівельній промисловості, при виготовленні спортивної, медичної продукції тощо;
• виготовлення спеціальних вуглецевих матеріалів, таких як графіт, фулерени, нанотрубки – вони використовуються для полімерних композитів, пристроїв зберігання енергії, новітніх електродів, каталізаторів та спеціальних покриттів тощо, зокрема активно задіяні при генеруванні енергії з відновлюваних джерел;
• виготовлення гумінових матеріалів, які можуть використовуватися як модифікатори грунту та добрива, позитивний вплив яких полягає у близькості до природних властивостей грунту, що дозволяє, на відміну від хімічних препаратів, вносити їх значні обсяги, фактично відновлюючи структуру грунту, і може бути важливим для реабілітації земель після воєнного забруднення.

Технології використання вугілля як вуглецевої сировини є значно складнішими, ніж для нафти і газу, що пов’язано з їх багатокомпонентністю та необхідністю застосування значних додаткових заходів для захисту довкілля. Проте одночасне застосування технологій, які зв’язують шкідливу емісію шляхом використання СО2 для виготовлення супутніх продуктів, дозволяє суттєво пом’якшити цю перешкоду.

Разом з цим, загальний тренд здорожчання нафти та природного газу поступово збільшує граничну ціну вугілля, починаючи з якої вуглехімічні процеси стають вигіднішими. Зростання попиту на сучасні вуглецеві матеріали при обмежених перспективах використання для їх виробництва нафти і газу обумовлює довготривалу стратегічну перспективу розроблення технологій вуглехімії.

Перспективи вугілля як сировини далеко не вичерпані (фото: Getty Images)

Звертаються до відповідних технологій, навіть попри їхню вищу вартість, також країни, залежні від імпорту нафти і газу, для убезпечення та диверсифікації ланцюгів постачання критично важливих сировини та продуктів. Вугіллю як сировині притаманні гарантована стабільність постачання й передбачуваність ціни. Все вищезазначене дає підстави прогнозувати довгостроковий тренд глобальної значущості вугілля як сировини.

Поза сумнівом, для застосування зарубіжного досвіду та технологічних розробок до наявних в Україні умов видобутку та сортаменту вугілля необхідне детальне польове дослідження доступних в Україні покладів. Потрібні як фундаментальні, так і прикладні розробки сучасних технологій перероблення вугілля. Проте сумним фактом є те, що наразі такі розробки в Україні на рівні державної науки фактично не проводяться. Немає й інформації про дослідницький інтерес потенційних інвесторів.

Зрозуміло, що альтернативні напрями використання вугілля не можуть, та й не повинні повністю компенсувати зменшення попиту на вугілля внаслідок його витіснення з енергетики. Значна частина вугільних шахт України має вичерпаний ресурс та підлягатиме закриттю, хоча, що дуже важливо, - методами консервації, які не унеможливлюють їх подальше використання у разі появи ефективніших технологій.

Проте наявність значного доступного вугільного потенціалу України обумовлює необхідність включення напряму поширення неенергетичного використання вугілля до політики справедливої трансформації. Збільшення інвестиційної привабливості технологій неенергетичного використання вугілля може стати важливою складовою розбудови економічної спроможності вугільних громад, особливо тих, на чиїй території розташовано шахти з перспективними покладами.