Президент Володимир Зеленський підписав указ про історично населені українцями території Російської Федерації. Традиційно під ними розуміють прикордонні райони кількох областей, де компактно проживають українці. Докладніше про українські етнічні землі в РФ та про те, що може означати указ Зеленського наприкінці другого року повномасштабної війни, – у матеріалі РБК-Україна.
Під час підготовки матеріалу використовувалися: указ президента України №17/2024, статті філософа, професора Національного університету "Острозька академія" Петра Кралюка в газеті "День", коментарі історика Романа Кабачія.
Президентський указ підписано у День Соборності України. У поясненні йдеться, що Росія протягом століть пригнічувала українців, стираючи національну ідентичність та порушуючи їхні права, зокрема на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині. Сьогодні це території Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей та Краснодарського краю.
Також йдеться про необхідність дотримання РФ зобов'язань щодо забезпечення освіти українською мовою та інших прав етнічних українців, серед яких називаються громадянські, культурні, релігійні, а також право на доступ до україномовних ЗМІ та мирних зборів. У зв'язку з цим Зеленський доручив Кабміну підготувати та подати на розгляд РНБО план дій щодо збереження ідентичності українців у Росії.
План має передбачати:
збір та вивчення фактів про злочини, примусову русифікацію, політичні репресії, депортації, а також відновлення та збереження історичної пам'яті, у тому числі шляхом утворення центру з цих питань
протидію дезінформації та пропаганді про історію та нинішнє становище українців та поневолених Росією народів із залученням науковців, експертів та організацій українців за кордоном до проведення заходів, спрямованих на розвінчання російських міфів про Україну
розвиток взаємодії між українцями та поневоленими Росією народами
підготовку та розповсюдження в Україні та світі матеріалів про понад тисячолітню історію української держави, історичні зв'язки територій, населених етнічними українцями, з українськими державними утвореннями у різні історичні періоди
висвітлення у навчальних програмах та підручниках правдивої історії етнічних українців на населених ними землях у межах Російської Федерації
Крім того, Міністерство закордонних справ має врахувати положення указу щодо розробки комплексної стратегії взаємодії України з українською спільнотою у світі.
Етнічні українські землі, на які претендувала Українська держава у 1917-1921 роках (фото wikipedia.org)
Історик, старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій Світовій війні Роман Кабачій вважає указ "своєрідним тролінгом". Оскільки в умовах війни йдеться насамперед про те, щоб повернути свої території, і щоб люди відчували себе українцями на своїй землі у кордонах 1991 року.
"Я досить скептично до нього (указу, – ред.) ставлюся, бо як держава Україна 30 років нічого не робила (у цьому напрямку, – ред.). Більше того, закривала консульства на етнічних землях, наприклад, у білоруському Бресті. А щодо українців у Росії, там увесь час проти них відбувалася наруга, закривалися товариства, бібліотеки, вилучалися книги, і Україна фактично не мала впливу на цей процес", – зазначив він у коментарі виданню .
З іншого боку, про те, що справді зараз важливо для тих, кого прийнято називати етнічними українцями, красномовно каже приклад Кубанського козачого хору, який було засновано на початку XIX століття.
"Його керівник Віктор Захарченко підтримав окупацію Криму. Чому він так вчинив? Тому що боявся розправи над хором. Він обірвав усі контакти з країною, для якої записали чотири диски "Музыкального приношения Украине", тільки для того, щоб кремлівський режим їх не чіпав", – наголосив історик.
На його думку, сьогодні президент до Дня Соборності вирішив натякнути, що українці є у Росії.
"Фізично вони, можливо, і є на цих землях, але вони одурманені пропагандою не менше за етнічних росіян... Тому серйозного ефекту на них навряд чи буде. Нам треба працювати з тими українцями, які відчувають зв'язок з Україною, а це західні діаспори, щоб наші люди не розчинилися. А в Росії якесь українське відродження буде можливим, коли РФ розпадеться. Лише так", – додав Кабачій.
Президент РФ Володимир Путін неодноразово заявляв, що після розпаду СРСР нібито російські території відійшли Україні. Але це далеко не так, оскільки насамперед Росія забирала заселені українцями землі, піддаючи їх русифікації, пише філософ, професор Національного університету "Острозька академія" Петро Кралюк у циклі статей для газети "День".
Стародубщина
Ця територія має особливе значення. Сьогодні вона є частиною Брянської області, але має тісні історичні зв'язки з Україною. Після часів Русі вона входила до Великого князівства Литовського, потім перейшла до Московської держави, а на початку XVII століття стала частиною Речі Посполитої. Під час повстання Богдана Хмельницького її зайняли українські козаки, сформувавши Стародубський козацький полк.
Після Переяславської ради Стародубщина знову увійшла до складу Московії, а згодом Російської імперії. Але залишалася одним із центрів українського життя. Тут розвинувся козацький літопис, який відіграв важливу роль у становленні української національної свідомості. Наприклад, було створено Літопис Самовидця, який став бестселером для істориків та письменників ХІХ - ХХ століть. Її широко використовували Михайло Костомаров, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, Олександр Довженко та інші.
На основі козацького літописання створено поему Семена Дивовича "Розмова Великоросії з Малоросією 1762 року". З неї випливає, що це автономні частини однієї держави. Ідеї автономізму продовжує "Історія русів", яка подає історію України як окремої землі зі своїми політичними традиціями, відмінними від російських.
Народилися чи були пов'язані зі Стародубщиною багато діячів української культури та політичного життя. Наприклад, гетьман Петро Скоропадський, який навчався у Стародубській гімназії, чи Леся Українка, чий батько народився у місті Мглин.
За умовами Брестського миру 1918 року Стародубщина увійшла до Української Народної Республіки, але 1919-го більшовики зробили її частиною Гомельської губернії РРФСР. У 1926 році більшу частину губернії віддали Білорусі, Стародубщина дісталася російській Брянській губернії, і лише невелику частину – Семенівську волость – передали Радянській Україні.
Східна Слобожанщина
Її землі знаходяться у складі Курської, Білгородської, Воронезької та Ростовської областей РФ. Східна Слобожанщина стала місцем активної міграції українців у другій половині XVII століття, що було пов'язане із повстанням Хмельницького та Руїною. На цій території сформувалися Острозький, Сумський та Охтирський козацькі полки.
Острозький полк у 1670 році брав участь у повстанні Степана Разіна, який, ймовірно, був українцем по батьківській лінії. Після того, як повстання було придушене, полк очолювали люди, лояльні до Москви. Охтирський полк охоплював територію нинішніх Сумської, Полтавської та Харківської областей України та Білгородської області РФ. Сумський полк розташовувався на переважно сьогоднішніх українських територіях, але все ж таки частково і на землях сучасної Росії. Зокрема, до його складу входила Суджа – нинішній райцентр у Курській області. Козацькі полки було розформовано у 1765 році.
Основна частина населення Східної Слобожанщини усвідомлювала себе козаками-українцями, розмовляла українською мовою та мала свою побутову культуру, яка помітно відрізняла їх від росіян, пише Петро Кралюк. Серед уродженців виділяють Микиту Хрущова - одного з радянських лідерів, який за всієї неоднозначності відіграв певну роль у демонтажі репресивної системи Йосипа Сталіна.
Східна Слобожанщина цілком могла увійти до складу української держави у 1917-1921 роках, якби її вдалося зберегти. Зокрема, до УНР увійшла низка повітів Курської та Воронезької губерній, за Петра Скоропадського було приєднано майже весь край. Але пізніше його захопили більшовики та не захотіли передавати маріонетковій Українській РСР. Згідно з переписом 1926 року, у низці районів домінувало українське населення, але вже у 1930-х почалася активна русифікація, і відсоток людей, які вважали себе українцями, постійно падав аж до наших днів.
Кубань
Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 царський уряд переселив частину козаків на відвойовані у Османської імперії землі між річкою Кубань і Азовським морем. За короткий час туди виїхали майже 25 тисяч українських козаків із сім'ями, які створили 40 куренів, що входили до Чорноморського війська.
Колишні запорожці опинилися в умовах, важких для виживання, через постійні напади з боку турків, адигейців та інших кавказьких народів. Поповнювалося Чорноморське військо переважно за рахунок козаків із Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній. Основні переселенські кампанії відбулися у першій половині ХІХ століття. Один із перших етапів русифікації пройшов у 1860 році, коли Чорноморське військо об'єднали з частиною Лінійного козацького війська, яке складалося з росіян. З того часу об'єднане військо почали називати Кубанським.
"Спілкувались кубанські козаки українською мовою і відповідно ідентифікували себе як українців. За переписом, проведеним у царській Росії в 1897 році, у Кубанській області проживало понад 900 тисяч українців, які становили 47,4% відсотка населення. У краї це була найбільша етнічна група ", - пише Кралюк.
Після революції 1917 року на Кубані розгорнувся рух створення своєї держави. У лютому 1918-го було проголошено Кубанську Народну Республіку. Причому серед місцевих козаків була відома ідея приєднання до Української держави. Гетьман Петро Скоропадський навіть прийняв делегацію та в цілому погодив питання, але в результаті Кубань не вдалося врятувати від більшовиків. Український козацький рух, зрештою, був взятий під контроль і згодом ліквідовано білогвардійцями Антона Денікіна.
Ще в першій половині 1920-х Кубань чинила спротив більшовикам. Через це центральна влада погодилася на українізацію. На 1926 рік українці становили 66,58% населення (понад 3 млн осіб). У 1932-1933 роках українізація згорнулася, навчання у школах та діловодство різко перевели на російську мову. Кубань заселили росіянами з півночі, українську говірку почали трактувати як "козацьку балачку" та нібито діалект російської мови.
Офіційно українці у Краснодарському краї нині становлять близько 1%. Москва взяла під контроль козацьке відродження та нав'язала стереотипи "русского мира". Не дивно, що у 2014 році багато "кубанських козаків" підтримали російське вторгнення до Криму та на Донбас.
На сьогодні важко сказати, скільки етнічних українців проживають на Стародубщині, Кубані, Східній Слобожанщині тощо. На момент розпаду СРСР налічувалося близько 4 млн, а в останньому переписі українцями себе назвали 1-1,5 млн, каже історик Роман Кабачій.
"Динаміку можна простежити по Краснодарському краю, де українців записали в росіяни. Вони можуть стверджувати, що говорять на "балачці", що вони українці, які русифікувалися, але це лише ті, які все розуміють. А здебільшого вони будуть казати, що вони за національністю "козаки". Тому у мене, якщо чесно, мало надії на те, що з цими людьми можна працювати", – додав він у розмові з РБК-Україна.
Зазначимо, до історично заселених українцями земель також відносять Поволжя, "Сірий клин" (південь Омської, Новосибірської областей та Алтайського краю) та "Зелений клин" (Далекий Схід). А ще Берестейщину – територію у складі сучасної Білорусі. Яка, незважаючи на підтримку російської агресії, не згадується у президентському указі.
На думку Кабачія, це тому, що українська влада не готова йти на конфронтацію і дає зрозуміти, що зацікавлена в розпаді Російської Федерації, але не Білорусі.
"Інакше, можливо, згадали б і про Берестейщину, де люди реально розмовляють українською мовою. Я колись їхав електричкою Брест – Тересполь, і вся електричка розмовляла українською. Мабуть, з білорусами поки що бояться працювати так, як із росіянами. Вони можуть заявити, що Україна зазіхає і таке інше. Тобто в цьому випадку Україна намагається зберегти обличчя перед білоруським народом", – пояснює історик.
Примітно, що щодо Росії йдеться про території, які взимку 2023 року голова української військової розвідки Кирило Буданов називав майбутнім буфером безпеки. В інтерв'ю Forbes він зазначив, що не може коментувати можливе просування вглиб російських територій після виходу на кордони 1991 року, хоча додав, що "100 км зона виправдана, але і 40 км буде більш-менш нормально". За його словами, зона безпеки біля кордонів України – це необхідність. Вочевидь під цим варто розуміти буфер на землях етнічних українців.
"Якщо ми віримо в те, що Росія розпадеться, тоді ці регіони якимось чином сформують буфер. Але чи носитиме він український характер, я не впевнений. Після того, як Бєлгород обстрілювали, ми хочемо, щоб він став нашим буфером? Я не вірю", – наголошує Кабачій.
А щодо президентського указу про історично населені українцями територій РФ, то він насамперед спрямований на внутрішню аудиторію. І точно його не варто розцінювати як натяк на територіальну претензію.
"Мені здається, це більше гуманітарно-політичний крок. Тобто, з одного боку, ми всередині у себе в країні маємо вивчати цю спадщину, наскільки зможемо. А назовні? Вже як вийде, тому що ці люди повністю під російською пропагандою", - сказав історик.
За його словами, багато хто з таких "українців" у складі російської армії воює проти України.
"Спробуй з ними поговорити, вони давно зреклися Батьківщини. Це люди постімперії, і з ними неможливо працювати", – додав він.