На лінії вогню. Як українські війська боронять Бахмут та відбивають російську навалу

Репортаж РБК-Україна з Бахмуту – як живе та тримається найспекотніше місто Донбасу, що думають про війну місцеві та які у них відносини з військовими.

Бахмут вже довгий час залишається найгарячішою точкою бойових дій на східному фронті. Російська армія стягнула сюди значні сили, щоб захопити місто. Але українські воїни не дають цьому статись і відбивають усі атаки ворога.

Сьогодні місто живе в умовах вибухів, хаосу та гуманітарної кризи. Навіть, коли затихає, ніхто не відчуває тиші, а навпаки ще більше напружується, бо це може бути нова спроба заходу ворога до міста. Про те, як сьогодні живе Бахмут – у репортажі РБК-Україна.

***

В’їжджаємо в місто, яке перебуває на лінії вогню. Околиці Бахмута палають, їх постійно обстрілюють ворожим озброєнням. Холодні будівлі, які "отримують тепло" тільки після прильотів, ховають в собі тіла людей, які тут загинули через російське вторгнення.

Здається, скільки ще ворог буде бити по українському місту, яке зовсім не дається під окупацію. Збройні сили України та Нацгвардія міцно тримають оборону, хоча й несуть втрати. Втрати ворога ще більші. І навіть попри бажання росіян здатися в полон, вони не можуть цього зробити.

"Був один. Хотів здатись, але його свої ж порішали. Вони не дозволяють їм здаватись у полон. Не хочеш з ними – на розстріл", – каже один з бійців, який працює на цьому напрямку.

В місті ми знайомимось з нацгвардійцями 4 бригади оперативного призначення, які обороняють Бахмут. Вони розповідають, як вороги малими групами, але декілька разів на день намагаються заходити в місто. Їхня бригада відбиває ці атаки.

"В місті чутно звуки лише важкого озброєння. В рази більше прилітає там, на околицях, з мінометів і автоматичних станкових гранатометів. Ти навіть відійти в кущі не можеш, бо тебе в будь який момент може уламками прибити", – розповів боєць.

Під час розмови він дістав з карману свій телефон: хтось подзвонив. На заставці видно фото двох дітей. Він знає заради чого тут воює, на відміну від ворога.

Дорогою бачимо коледж, в якому колись навчались діти. Від нього залишились тільки зовнішні стіни, і то не скрізь. Ракета прилетіла у саму будівлю та розтрощила все, що в ній було. Залишились тільки двері з написом: "Без масок не входити". Залишки коронавірусної епохи, яку замінив хаос та вибухи від російського вторгнення. Якби маски могли сьогодні захистити від смерті, люди б їх не знімали.

Поруч з цією будівлею знаходяться житлові будинки. Там досі залишаються люди. Хоча це й важко назвати проживанням, адже ні світла, ні опалення немає. Зустрічаємо літню жінку, яка шкандибає біля колишнього коледжу. Вона сьогодні була на гуманітарній точці, взяла собі продуктів.

– Як ви живете в таких умовах? У вас в будинку хоч стіни є?

– Не скрізь. Холодно, важко. Скоріше б це закінчилось, - сльози з’являються на обличчі пані Ольги. - У мене немає куди їхати. В мене нікого не залишилось… Навіщо ця війна, чому не можна жити дружно.

Старенька одягнута в товсте пальто, на ній тепле взуття та штани. Здається, вона так не тільки ходить по вулиці, а й лягає спати. Місто без опалення, ще й з розбитими вікнами та стінами не дає надій на тепло. Волонтери періодично привозять продукти та буржуйки. Це й допомагає місцевим триматись та виживати.

"Казали завтра будуть буржуйки. То я сподіваюсь, що й мені дістанеться", - говорить вона.

Проїхавши трохи вперед, бачимо, що один з місцевих уже вхопив такий котел і радісний на велосипеді везе його додому.

– Доброго дня, - звертається до нас.

– Доброго.

Аж незвично таке привітання від жителя апокаліптичного міста. Тут, як правило, всі підозріло дивляться один на одного. Військові кажуть, що серед місцевих є відверто проросійські, які чекають "звільнення" населеного пункту і розповідають, що "во всем виновата Америка".

Патріотично налаштованих мало. Більшість – люди, які чекають завершення бойових дій та тиші будь-якою ціною. Поки стоїмо з бійцями до нас підійшов чоловік, вигукнувши: "Слава Украине". Але чи є в цих словах чесність – перевірити не можемо.

У чому точно впевнені – це у прильотах, які чуємо кожну хвилину. Під Бахмутом тривають жорстокі бої українських військових проти російської армії. Ворог використовує всі можливі ресурси, щоб зачистити місто "під нуль", бо не може його взяти. Тут працюють російські танки, артилерія, реактивні системи залпового вогню. На деякі вулиці міста вже не пропускають, бо вони прострілюються.

Чому саме на Бахмут кинуті такі сили, питання залишається відкритим. Раніше в ефірі загальнонаціонального телемарафону командувач Сухопутних військ Олександр Сирський заявив, що у військовому плані Бахмут не має стратегічного значення. Але поруч із цим він має значення психологічне. Особливо після успішних контрнаступів української армії на Харківському та Херсонському напрямках.

Армії РФ треба показати хоча б якісь хороші новини російському диктатору Володимиру Путіну. Тому сьогодні вони відправляють взвод за взводом на штурм міста, отримують "по голові" і повертаються назад.

Сьогодні обидві сторони кинули на Бахмутський напрямок багато сил: російська – для наступу, а українська – для оборони. Втім, аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW) вважають цей населений пункт незначним в оперативному відношенні та таким, що може стати "пасткою" для російських військ.

"Зусилля військ РФ навколо Бахмута на Донеччині свідчать про те, що вони не змогли отримати уроки з попередніх дорогих кампаній, зосереджених на незначних в оперативному відношенні населених пунктах. Нинішні бої за місто взагалі можуть стати так званою пасткою для російських окупантів", – прогнозують аналітики ISW.

Один з розвідників Бахмутського напрямку розповів РБК-Україна, що ворога продовжують стримувати, але як довго це може тривати – невідомо. Ситуація на цьому напрямку сильно б змінилась, якби українська армія отримала більшу підтримку артилерії. Точніше – боєкомплекти.

"Дуже важко. Але я все ж думаю, що маємо втримати навалу. Вже стільки часу тримаємось. Вони майже кожного дня штурмують. Наші кладуть купу їх людей, а ті всеодно лізуть", – розповів він виданню.

За його словами, росіяни йдуть малими групами, десь 10-20 осіб, але атак такими групами може бути близько десяти в день. Говорить, що у нас важкі втрати під час штурму, багато поранених. Але у ворога ще більші.

Станом на сьогодні росіяни наступають уздовж усієї лінії фронту від Білогорівки на Сіверському Донці на півночі, під Соледаром, на східних околицях Бахмута й аж до Опитного, Кліщіївки, Курдюмівки й до Північного. В самому ж Бахмуті не залишилось і живого місця.

Залишки одягу, спалених записників та дитячого взуття розлітаються разом з будівлями, коли стається черговий "прильот". Вікна тут і не намагаються замінити на цілі. Це не має сенсу, через годину їх може знову не бути. Як і самого міста, яке стало плацдармом бойових дій.