"Кожна вулиця просякнута болем і жахом". Головне з розслідування HRW про Маріуполь та провину Путіна

Зміст

• Короткий огляд: Маріуполь до вторгнення та після
• Будинок на Митрополитській та поховані під завалами
• Пологовий будинок №3 та боротьба за виживання
• Приазовський університет та зброя вибухової дії
• Як ховали загиблих та намагаються підрахувати загальну кількість
• Драмтеатр та спроби замісти сліди воєнних злочинів

Короткий огляд: Маріуполь до вторгнення та після

До початку російських штурмів у Маріуполі проживало приблизно 540 тисяч осіб. Місто було важливим культурним та промисловим центром, там часто проходили різні фестивалі, наприклад, "Гогольфест". З усієї країни приїжджали люди, щоб подивитись вистави обласного театру чи концерт у камерній філармонії.

У Маріуполі знаходилися два найбільші металургійні комбінати. Місцева влада вклала сотні мільйонів доларів у будівництво доріг, парків та створення сучасної системи громадського транспорту. Азовське море одночасно було і візитівкою, і запорукою розвитку: через маріупольський порт Україна постачала вугілля, сталь та зерно до різних куточків світу.

Повномасштабне російське вторгнення розпочалося 24 лютого 2022 року. Бої з частинами ЗС РФ і формуваннями з окупованих районів Донбасу тривали майже три місяці. Для агресора захоплення Маріуполя мало стратегічне значення як елемент сухопутного коридору у підконтрольному з 2014 року Криму.

Вже до 2 березня росіяни повністю оточили місто та почали просуватися до центральної частини. Маріуполь бомбили з повітря, обстрілювали з танків, мінометів та важкої артилерії. Багато жителів залишили будинки і перебралися в підвали, до початку березня в ньому залишалося приблизно 450 тисяч людей, які або не змогли, або не захотіли евакуюватися.

У ході боїв було пошкоджено багато об'єктів критичної інфраструктури. Маріуполь залишився без світла, води, тепла та зв'язку. До 13 квітня окупанти захопили більшу частину міста, а 21 числа Москва оголосила про його захоплення. У середині травня в полон здалися рештки українського гарнізону, які захищалися на "Азовсталі".

Бойові дії до невпізнання змінили місто: замість будинків - руїни, у дворах - тимчасові могили. У Маріуполі загинули тисячі людей, і з точки зору масштабів руйнувань він став одним із найбільш постраждалих міст України.

Фото: оцінка руйнувань у центрі Маріуполя (hrw.org)

Human Rights Watch, SITU Research та Truth Hounds провели спільний проект із фіксації завданих у Маріуполі збитків. Не маючи можливості зібрати інформацію на місці подій, було використано свідчення сотень евакуйованих маріупольців, опрацьовано 850 фото та відеозаписів, проаналізовано супутникові знімки кладовищ. Для оцінки масштабу руйнувань правозахисники вивчили щокварталу в центральній частині. Окремо розслідування проведено для встановлення конкретних підрозділів та командирів, причетних до воєнних злочинів.

У своїй роботі вони зосередилися на руйнуваннях вздовж центральної вулиці міста - проспекту Миру. Було вивчено ділянку приблизно на 14 кв. км (близько чверті загальної площі Маріуполя). На цій ділянці досліджено 4884 пошкоджені або повністю зруйновані будівлі. Для наочності масштабу руйнувань побудовано тривимірні моделі семи будівель. Детальніше можна ознайомитись за посиланням.

Одна будівля - це багатоквартирний будинок, інша - лікарня, при якій був пологовий будинок №3, ще одна - університет. Також у розслідуванні зазначено приватний будинок, комерційну будівлю з банком, торговий центр, ігровий майданчик, будівлю у центрі міста у стилі неокласицизму та серце Маріуполя - драмтеатр.

З приходом війни ці будівлі спочатку перетворилися на укриття, а потім - на місця смерті. Після штурмів Маріуполя минуло два роки, увага багато в чому переключилася на інші гарячі точки, але для людей життя так і не повернулося до нормального русла. Окупанти зносять зруйновані будівлі та будують нове місто з російським обличчям, винні так і не притягнуті до відповідальності. Маріуполя, який знали місцеві жителі, фактично не існує.

Будинок на Митрополитській та поховані під завалами

У розслідуванні наводиться історія будинку за адресою Митрополитська, 98 та родини Антипенків - Івана, Христини та трирічної доньки Арини. На початку березня над будинком грізно кружляли літаки, район обстрілювали з танків, тож підвал здавався найбезпечнішим укриттям. На вулицю люди виходили ненадовго, щоб дістати воду та приготувати їжу на багатті.

Приблизно о 15:00 11 березня пролунав вибух: авіабомба обрушила центральну секцію - усі п'ять поверхів, а люди були поховані під уламками. Ті, хто залишився живим, кликали на допомогу, сусіди чули стогін, рятувальники через обстріл були змушені поїхати. У підвалі на підлозі лежали обвуглені тіла, від приміщення нічого не лишилося.

Фото: один із зруйнованих будинків у Маріуполі (Getty Images)

Telegram-чати були забиті повідомленнями людей, які шукали родичів. Про сім'ю Антипенків інформації не було. На Великдень 24 квітня група чоловіків виявила за цією адресою тіло дитини, за кілька тижнів робіт загалом витягли 17 тіл та фрагментів тіл загиблих. За словами робітників, тіло дитини підходило під опис трирічної Аріни. За два місяці на руїнах знайшли телефон Христини Антипенко з трьома невідправленими повідомленнями від 6 березня "Мамуль, я жива. Со мной все хорошо. Люблю тебя". Телефон передали її матері Стефанії, яка мешкає в іншому місті.

Кілька місяців вона приходила до тимчасового моргу, куди звозили загиблих з усього Маріуполя. Потім знайшла фото тіла Аріни в базі даних під номером 1734 року. На Старокримському цвинтарі виявилося, що на місці 1734 року поруч із хрестом фото іншої маленької дівчинки - Єви, яка загинула під час обстрілу авто. Рідні прийняли тіло Аріни за тіло своєї дочки. У жовтні Стефанія добилася дозволу на ексгумацію та перепоховала онуку в іншому українському місті. Тіла Івана та Христини знайти не вдалося, вони вважаються "зниклими безвісти", швидше за все, їхні останки загублені серед останків тисяч інших людей. У липні 2022 року Стефанія передала окупаційній владі зразки своєї ДНК, на момент публікації доповіді вона все ще не отримала результатів аналізу.

"Раніше я була мамою та бабусею, тепер я ніхто. Для мене сім'я була головним скарбом, я жила радісно і щасливо, а тепер нічого не залишилося. Я благаю Бога тільки про одне - знайти тіла дітей і поховати, щоб вони були поряд зі мною" - скаржиться жінка.

Пологовий будинок №3 та боротьба за виживання

В окремих районах Маріуполя влітку 2014 року п'ять тижнів точилися бої між українськими військами та проросійськими формуваннями. З того часу місцеві жителі перебували у прифронтовій зоні. Але за вісім років ніхто уявити не міг, що їхні близькі будуть гинути на вулицях, під завалами, а Маріуполь перейде під контроль РФ.

"Там кожна вулиця просякнута кров'ю, болем та жахом. Це травма, яка залишиться на довгі-довгі роки - можливо, навіть на кілька поколінь", - каже один із евакуйованих.

Маріуполь змінився до невпізнання за 2-3 тижні. Приблизно за два з половиною кілометри від будинку №98 на Митрополитській стояла синьо-зелена будівля лікарні №3 - головної лікарні Маріуполя для жінок і дітей. Сюди приходили за гінекологічною допомогою, народжувати та наводили хворих дітей.

Фото: карта пошкоджених лікарень у Маріуполі (hrw.org)

Десятки людей подумали, що саме на території лікарні вони будуть у безпеці та сховалися у підземному укритті. Це був старий, надійний, але холодний бункер, температура в якому вноччі опускалася нижче нуля. Щоб вижити, доводилося боротися за кожну дрібницю: де дістати воду, їжу та медикаменти.

Приблизно о 14:50 9 березня почувся гуркіт літака, потім прогримів потужний вибух, в результаті постраждали пологове відділення та дитячий діагностичний центр. Пацієнти та медики вибігли у двір, поліцейські та волонтери винесли поранену Ірину Калініну, якій до цього робили кесарів розтин. За кілька годин Ірина померла, дитина теж загинула. Частина співробітників лікарні та пацієнтів після удару спустилася у притулок. Лікарі проводили прості операції, перев'язували рани, робили уколи, витягали уламки. Обстріл лікарні тривав протягом березня.

Тисячі маріупольців по всьому місту перебували в таких же тяжких умовах і відчайдушно намагалися вижити. Не працював водогін, люди набирали дощову воду та розтоплювали сніг. Тим, хто ховався в бункері при лікарні, можна сказати пощастило: в приміщенні був великий старий бак з водою. Неподалік у парку була криниця, але ходити туди було небезпечно.

"Дорога до колодязя була вся усіяна трупами. Ті, кому вистачало сміливості піти на колодязь, часто поверталися до нас уже як пацієнти, без руки або без ноги", - згадує жінка на ім'я Діана.

***

Зазначимо, з пологовим будинком №3 був пов'язаний ще один епізод. Однією з постраждалих була блогерка Маріанна Вишемирська, яка перебувала у пологовому відділенні. У ЗМІ широко розійшлися її фото, де вона закутана у ковдру, а на обличчя сліди крові. Незабаром після пологів вона залишила місто і зараз живе у Москві. У січні 2024 року вона опублікувала пост про те, що поставила підпис на підтримку Володимира Путіна, який переобиратиметься на черговий термін.

Приазовський університет та зброя вибухової дії

9 березня за кілька хвилин до скидання авіабомби на пологовий будинок №3 авіація вдарила по Приазовському державному технічному університету. До війни в ньому діяло близько 200 програм, освіту здобували майбутні інженери, металурги, транспортники, економісти та айтішники.

Один зі свідків, який знімав момент удару на телефон, Михайло Пуришев був власником ресторану Evo, розташованого поруч. Студенти часто забігали туди перекусити між заняттями чи поспілкуватися із друзями. Але того ранку там уже нікого не було. У приміщенні університету вже не вчилися, а ховалися.

"Я вийшов надвір і побачив, що там просто жах. Вперше в житті я заплакав", - згадує він.

Фото: будинок Приазовського університету після удару (hromadske.ua)

Пуришев фіксував руйнування і в режимі реального часу викладав фото та відео в Telegram, TikTok, Instagram, Facebook та інші соціальні мережі. Проаналізувавши за допомогою супутникових знімків та інформації з відкритих джерел руйнування у центральній частині Маріуполя, правозахисники встановили, що з 89 навчальних закладів у Маріуполі постраждали 86 - з 15 університетів постраждали усі 15, а із 74 шкіл постраждала 71.

Протягом усього часу, що російські війська штурмували Маріуполь, застосування зброї вибухової дії призводило до численних жертв. Місто постійно обстрілювали з танків, важкої артилерії, мінометів та РСЗВ, піддавали ракетним та бомбовим ударам.

Зброя вибухової дії має великий радіус ураження та не призначена для високоточних ударів. Руйнівна дія наочно проявилася при ударі по будинку №67 на вулиці Мар'їнська Балка за 10 хвилин ходьби від ПДТУ. У цьому районі знаходилися приватні будинки, за словами очевидців, обстріл повністю зруйнував не менше 15 з них.

Фото: наслідки удару по приватному сектору (hrw.org)

Маріуполець Владислав розповів, що в ніч на 10 березня він спав разом із сім'єю у підвалі, коли пронісся літак та пролунав потужний вибух. Будинок захитався, а стеля обрушилася просто на голови, в будинку навпроти почалася пожежа. За його словами, двох жінок по сусідству придавило дахом, вони кликали на допомогу, але в результаті згоріли живцем.

Мар'їнська Балка - це лише один із багатьох районів, які постраждали від зброї вибухової дії. Проаналізувавши супутникові знімки, а також опубліковані у фото та відео, достовірність яких вдалося підтвердити, розслідувачі дійшли висновку, що у центральній частині Маріуполя постраждали 54% будівель (4884 з 9043). З багатоквартирних будинків постраждало 93% (433 із 477), а з приватних - майже половина.

Як ховали загиблих і намагаються підрахувати загальну кількість

Цілі райони на очах у людей спочатку перетворювалися на поле бою, а потім на цвинтарі. Чоловік на ім'я Станіслав 8 березня вийшов з дому на узбережжя, щоб віднести їжу другу-інваліду в п'ятиповерхівку за півтора кілометра від будинку №67 на Мар'їнській Балці. Поруч були банки, магазини, торговий центр та дитячий майданчик.

Пізніше він вийшов покурити, побачив трьох жінок із двома дітьми, після чого прогримів повільний та важкий вибух, Станіслав побачив яскравий спалах та клуби диму. Обвалився дах сусіднього будинку, за 10 хвилин він повернувся подивитися, чи немає постраждалих, і побачив п'ять тіл. Разом із приятелем він переніс їх на дитячий майданчик, який став тимчасовою могилою.

Поки точилися бої, люди часто не мали можливості поховати близьких або просто загиблих. Іноді тіла просто прикопували на подвір'ї будинку чи на футбольному полі та ставили на тимчасовій могилі саморобний дерев'яний хрест. Іноді, коли лінія фронту була близько, викопували траншею і ховали в ній відразу 200 тіл.

Фото: братська могила в траншеях (t.me/polkazov)

Смерть була у Маріуполі скрізь, тіла загиблих лежали у квартирах та у тимчасових могилах. Оператор котельні Ростислав 22 березня наважився вийти надвір, щоб приготувати їжу. Це було у дворі будинку №42 на проспекті Миру - навпроти драмтеатру.

"Раптом я почув, як у будинок щось влучило - з іншого боку, з боку театру. Я побачив, як вся будівля захиталася", - розповідає він.

З будівлі вибіг чоловік і закричав, що в будинок влучили, а всередині є люди, яким потрібна допомога. Ростислав та ще двоє чоловіків кинулися всередину, піднялися до зруйнованої квартири, де виявили подружню пару, яка за кілька хвилин до удару піднялася за речами. Обох придавило стіною, жінка та чоловік померли. Наступного дня Ростислав, ризикуючи життям, пішов із Маріуполя, пройшовши пішки 30 км. Ті, хто мав машину на ходу, збиралися в колони проспект Миру, 42 був одним із збірних пунктів) і виїжджали на Запоріжжя. Офіційна евакуація розпочалася лише 30 квітня. Багато хто тікав, залишивши загиблих рідних без поховання. Останки продовжували вилучати аж до лютого 2023 року.

На основі аналізу п'яти місць масових поховань встановлено, що з березня 2022 року по лютий 2023-го було поховано щонайменше 10 284 особи. Це мінімальна оцінка, реальна кількість загиблих, напевно, значно вища. По-перше, не всі останки витягнуто досі, по-друге, у деяких могилах ховали кілька років. Як мінімум 8 тисяч осіб із цього числа загинули або безпосередньо внаслідок бойових дій, або через викликані ними труднощі - відсутність медичної допомоги, чистої води тощо.

Експерти Human Rights Watch, SITU Research та Truth Hounds виявили у місті чотири цвинтарі, на яких кількість могил суттєво зросла: Старокримський, Новотроїцький, Павлівський та цвинтар у Виноградному. Тисячі людей тут поховали або в індивідуальних могилах, або в могилах траншейного типу. Крім того, виявлено сотні поховань на цвинтарі у Мангуші на виїзді з Маріуполя. Особи багатьох досі не встановлені.

Зазначимо, за даними української сторони, у місті загинули щонайменше 20 тисяч мирних жителів.

Драмтеатр та спроби замести сліди воєнних злочинів

Для багатьох жителів Маріуполя колективна травма, пов'язана із загибеллю такої великої кількості людей, посилюється тим, що місто, як вони кажуть, втрачає своє обличчя. До російського вторгнення драмтеатр був знаковим центром культури. Фронтон театру прикрашали статуї сталевара, шахтаря та землероба, які стояли в оточенні муз.

16 березня 2022 року в ньому ховалися сотні людей. Зовні на асфальті білою фарбою величезними літерами було написано слово "Діти". Незадовго до полудня літак скинув дві авіабомби. В результаті було зруйновано центральну частину даху, а також частину північної та південної стін. Точна кількість загиблих досі не встановлена. Правозахисники достовірно підтвердили загибель 15, але, за даними української влади, йдеться про кілька сотень.

Фото: розтрощений драмтеатр у Маріуполі (Getty Images)

Протягом наступного року окупаційна влада майже повністю знесла будівлю театру і обнесла територію високим парканом. У травні 2023 року з'явився список із 459 будівель під знесення. У червні дві російські компанії розпочали знесення будинку №98 на Митрополитській. У серпні мінбуд РФ оголосив про план "відновити" Маріуполь за три роки. Його розробив Єдиний російський інститут просторового планування.

Наразі сотні тисяч маріупольців змушені жити за межами свого міста. Декому з них довелося виїхати в інші райони України, а деякі перебувають закордоном як біженці. При цьому частина досі вважається зниклими безвісти.

25 лютого 2023 року російська влада на річницю вторгнення влаштувала концерт на московському стадіоні "Лужники". За кілька тижнів, 19 березня, за два дні після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна, той несподівано прибув до Маріуполя.

Путін прилетів уночі вертольотом, проїхав проспектом Миру, оглянув розташовану по сусідству з зруйнованим драмтеатром будівлю маріупольської філармонії. Окупанти підносять будівельні роботи як якесь "відродження", але багато маріупольців вважають, що це спроба знищити їхню історію.

"Тут із кожним парканом, з кожним куточком пов'язані якісь спогади. Коли стирають пам'ять, зникає дитинство, зникає твій будинок, куди ти вже ніколи не зможеш повернутися", - каже один із місцевих мешканців.

Відбуваються інші зміни. Вчителів змушують підписувати документ про готовність перейти на російську програму. Історія в ній подається з позицій Кремля: Україна зображується як держава, яка не є ні суверенною, ні незалежною. Окупанти перейменували багато вулиць і площ, повернувши їм радянські назви. Телепрограми виходять лише російською, доступ до інтернету забезпечується через російські сервери, доступ до українських сайтів заблокований.

Як і на інших окупованих територіях, будь-кому, хто посміє чинити спротив цим змінам або виступатиме проти війни та окупації, загрожує затримання, позбавлення волі або насильницьке зникнення.

***

Щоб встановити особи російських воєначальників та з'єднання, які можуть бути причетні до порушень законів війни та воєнних злочинів у Маріуполі, була проведена велика робота зі збирання та вивчення публікацій у російських соціальних мережах та пресі, некрологів російських військових, офіційних заяв російських державних діячів та воєначальників, а також фото- та відеоматеріалів.

Правозахисники вважають, що згідно з принципом командної відповідальності, до воєнних злочинів можуть бути причетні наступні 10 осіб:

• Володимир Путін - президент Росії та верховний головнокомандувач

• Сергій Шойгу - міністр оборони

• Валерій Герасимов - перший заступник міністра оборони та начальник генштабу

• Сергій Рудський - перший заступник начальника генштабу

• Олександр Дворніков - на той момент командувач військ Південного військового округу

• Віктор Золотов - головнокомандувач "Росгвардії"

• Андрій Мордвічов - командувач 8-ї загальновійськової армії

• Рамзан Кадиров - голова Чечні та керівник чеченських підрозділів

• Адам Делімханов - командувач чеченськими підрозділами у Маріуполі

• Денис Пушилін - ватажок так званої "ДНР"

Щодо цих осіб, а також, можливо, інших осіб з числа командирів 17 присутніх у Маріуполі з'єднань має бути проведене розслідування щодо їх причетності до воєнних злочинів.

"Якщо їхня провина буде доведена, вони мають бути притягнуті до відповідальності. Завдані збитки мають бути відшкодовані або безпосередньо жертвам неправомірних дій, або, у разі їх загибелі, їхнім родичам. Дуже важливо, щоб вся міжнародна спільнота включилася в роботу із забезпечення правосуддя та притягнення винних до відповідальності, оскільки це продемонструє невідворотність покарання за порушення законів війни", - йдеться у доповіді.