Як іде наступ української армії, де вдається тим часом просуватись росіянам і чого чекати від війни восени – в інтерв'ю РБК-Україна розповів координатор групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець.
Українська армія продовжує наступальні дії на півдні та на сході – в районі Бахмута. За шість тижнів Силам оборони вдалося звільнити майже 170 квадратних кілометрів в Приазов'ї. У західних медіа все частіше читається думка, що цей темп у Вашингтоні вважають недостатнім. Тоді як українське суспільство здебільшого сподівається, що наше командування ще не розкрило всі свої карти та неодмінно доб'ється якихось значних проривів.
Що насправді відбувається з українським наступом і чого чекати далі, на яких напрямках вдається просуватись окупантам, чому США наважилися передати нам касетні боєприпаси, але не поспішають відправляти ракети ATACMS – в інтерв'ю РБК-Україна розповів координатор групи "Інформаційний спротив", полковник запасу ЗСУ Костянтин Машовець.
– Розкажіть, будь ласка, що відбувається з нашим наступом на півдні?
– На трьох напрямках – на Василівському, Токмацькому та Бердянському – передові підрозділи Збройних сил України проводять наступальні дії. Темпи і розмах наступу поки мінімальний. Противник зараз намагається втримати смугу забезпечення і місцями першу лінію оборони.
– Тобто місцями першу лінію оборони нам уже вдалося пройти?
– Так, місцями. Але не варто плутати першу лінію оборони та головну.
– Прорив головної лінії оборони в якійсь з цих ділянок на півдні може вплинути на прискорення нашого просування?
– Якщо українські війська прорвуть головну лінію оборони, то, звісно, що темпи та розмах їхнього наступу можуть збільшитись, причому різко й "раптово" – це очевидно. Але противник у цьому сенсі створив у південній операційній зоні ешелоновану та підготовлену оборону.
Ми зараз не можемо з вами впевнено стверджувати, якої вона якості та щільності, тому що наші війська ще не дійшли до неї. Цілком можливо, що насправді у росіян є лише перша лінія, але за нею решта "ліній" існують лише на папері заради звітності. Але нам з вами у справі оцінки можливостей СОУ все ж таки варто виходити з того, що у противника головна лінія оборони обладнана усіма необхідними елементами: мінно-вибуховими загородженнями, фортифікаційними спорудами, укріпленими позиціями для піхоти, а також захищеними вогневими позиціями для засобів ураження.
В реальності їх може й не бути, тобто це може бути, наприклад, лише складовою дезінформаційної кампанії, або ж російські посадовці могли взагалі розікрасти ресурси і гроші, виділені на її обладнання. Але поки давайте виходити з того, що вона цілком реальна і є такою, якою їй належить бути, з усіма елементами. Як ЗСУ дійдуть до головної лінії оборони – тоді вже стане зрозумілою її реальна "якість".
Інший фактор, чи вистачить у російського командування в південній операційній зоні військ, оперативних резервів, щоб зайняти конкретними формуваннями цю лінію оборони, при необхідності.
– Суспільні очікування від цього наступу були дуже значними, можливо, навіть завищені. І зараз багато цивільних людей – не тільки в нас в Україні, а й загалом, і іноземні медіа, і західні чиновники – кажуть, що наше просування цим очікуванням не відповідає. А ваші очікування співпадають з реальністю? І чи чекали ви, що, можливо, це просування буде більш швидким і масштаб звільнених територій станом на зараз буде більшим?
– В мене не було жодних очікувань. Я взагалі не думав, що буде прийняте рішення – наступати саме в південній операційній зоні. Я думав, що це буде відбуватися на іншому напрямку.
– А чому так, можете пояснити?
– Ні, не можу, тому що це, по-перше – довго, по-друге – не думаю, що це вартує публічного обговорення…
– Нещодавно в своєму телеграм-каналі ви написали, що ситуація в районі Бахмута дещо відрізняється від того, про що заявляють українські посадові особи та офіційні спікери.
– Скоріше – вона не те, що відрізняється. Просто, на мій погляд, вона навряд чи описується саме тими словосполученнями і термінами, якими офіційні спікери її характеризують: напівоточення, вогневий контроль над переміщенням сил та засобів противника тощо. Я не згоден з такими оцінками, якщо ми маємо на увазі саме те, що вживають зазвичай під цими термінами. Казати про якусь вогневу "пастку" чи вогневий “мішок” щодо цілого району оборони противника в Бахмуті – це явне перебільшення.
– Так само як перебільшення говорити про те, що росіяни у Бахмуті знаходяться зараз у напівоточенні, так?
– Немає там ніякого напівоточення, третини оточення чи навіть чверть оточення.
– А як би ви загалом описали ситуацію в районі Бахмута?
– Там боротьба за фланги, флангові райони. Зараз на південному лівому фланзі у противника відвалилася ліва "клешня". Він зараз намагається купірувати наслідки ліквідації свого лівого флангу і одночасно намагається втримати правий – це те, що відоме, як соледарский виступ противника. Там зараз у нього положення не дуже добре, але він ще впевнено утримує цей район. Більше того, підтягнув туди певні резерви.
– З огляду на те, що ми наступаємо на флангах, чи можна припускати, що противнику доведеться відступати з Бахмуту?
– На мій погляд, зараз немає підстав для того, щоб йому звідти вже відступати.
– Зустрічала думку, що йому доведеться звідти йти, якщо ми повернемо Берхівку та Кліщіївку. За вашою оцінкою, за яких умов росіяни будуть змушені йти з Бахмута?
– Кліщіївки та Берхівки недостатньо. Але ось вихід передових підрозділів ЗСУ до рубежу Підгородне - Покровське, а також Весела Долина - Клинове, думаю, цьому таки сприятиме.
– У своєму телеграм-каналі ви написали, що командування військ противника продовжує наступальні дії відразу на трьох напрямках і причому на двох з них має успіхи. Про які напрямки йде мова? І на яких ділянках фронту, за вашою оцінкою, зараз ситуація складається, розвивається найбільш успішно саме для росіян?
– Вони мають певний успіх на Лиманському і на Куп'янському напрямках. Ще вони також намагаються активно наступати в районі Авдіївки, це Донецький напрямок, але поки в них там не виходить. На Лиманському і на Куп'янському напрямках вони мають певний успіх, поки на тактичному рівні. Але вони, очевидно, будуть докладати зусиль, нарощувати їх для того, щоб розвинути його.
– Вони хочуть вийти там до річки Оскіл? Яке в них зараз там завдання?
– На Куп'янському напрямку вони намагаються це зробити в районі Куп'янськ-Вузловий, на відтинку до Борової. На Лиманському напрямку найближчим завданням, ймовірно, є вихід на річку Чорний Жеребець, а далі "звернення" оборони українського війська по лівому берегу Сіверського Дінця, до Дронівки і Ямполя.
– На Авдіївському напрямку вони далі намагаються обійти Авдіївку з флангів?
– Так, з півночі і з півдня, але ніде поки не мають успіху.
– Чи спостерігаються такі ознаки, що росіяни можуть активізуватися ще на якомусь іншому напрямку, крім тих, що ми щойно згадали?
– Я думаю, що вони будуть нарощувати зусилля на Куп'янському напрямку. Там вони поки створюють зручні умови для своєї більшої активізації. Крім того, вони можуть наростити зусилля на Лиманському напрямку. Впродовж останнього тижня противник також підтягнув резерви в районі Бахмута й може там посилити інтенсивність контратак.
– На днях президент Чехії Петро Павел на саміті НАТО у Вільнюсі сказав, що вікно можливостей для України може більш-менш закритися до кінця цього року через різні фактори – через вибори в США, через вибори в інших країнах. І тому він вважає, що все, що буде досягнуто на фронті до кінця цього року, буде відправною точкою, основою для переговорів. Ви погоджуєтесь з такою думкою?
– Певна логіка в цих судженнях є. Очевидно, що результати літньої кампанії вагомою мірою будуть впливати на загальний хід і зміст війни.
– За вашою оцінкою, які території ми можемо відбити до цього часу?
– Гіпотетично ми можемо відбити всі, гіпотетично – можемо не відбити жодної. Все залежить від умов, розстановки сил, ресурсів та засобів ведення війни і від майстерності війська нашого та російського. Ніхто не візьметься вам казати заздалегідь чия візьме. У цьому сенсі будь-який представник органів військового управління, який займається плануванням, організацією і застосуванням військ, скаже вам, що всі плани, які заздалегідь складаються щодо практичного застосування військ, з першим же реальним пострілом одразу втрачають свою актуальність.
– Доводилося чути й іншу думку, що в нас є вікно можливостей навіть не до кінця цього року, а умовно до середини жовтня. Тому що після середини жовтня активність бойових дій піде на спад.
– Так, таке припущення має свої підстави через кліматичний фактор. Звісно, це буде впливати на хід і зміст бойових дій. Але сучасне військо в цьому сенсі більш автономне, якщо порівнювати з військом зразка кінця минулого століття або середини минулого століття. Зараз трохи інший рівень його технічної оснащеності, й відповідно – мобільності, здатності до маневру, тобто пересування на різних типах місцевості. Але, звісно, кліматичний фактор, так чи інакше – буде впливати на хід та зміст бойових дій. Особливо зважаючи на сам характер місцевості, де відбуваються бойові дії.
Українські чорноземи – це не найкраще місце для застосування важкої військової техніки. Але водночас це достатньо відкрита, обширна місцевість, де застосування механізованих і танкових підрозділів має сенс. Особливості українського грунту в умовах осінніх дощів це просто суттєво ускладнюють. Також у цьому сенсі буде впливати й часовий фактор – тобто коли саме почнуться ці осінні дощі, коли почнеться сльота, чи будуть заморозки на грунті в цей час тощо. Це той фактор, який варто враховувати при плануванні. Але я б не робив його вирішальним в тому сенсі, що це всебічно вплине на хід і зміст війни. Скоріше, вплинути суттєво – так, може, але докорінним чином поміняти – навряд чи.
– Зараз все частіше від співрозмовників у військових колах чую таке застереження, що з жовтня росіяни можуть почати знову обстрілювати нашу енергетичну інфраструктуру. Як вважаєте, це можливо, варто цього очікувати?
– На мій суб'єктивний погляд, це не те що можливо. Вони це і будуть робити.
– Чи підійде наша протиповітряна оборона до жовтневого періоду, до цієї чергової повітряної кампанії росіян більш підготовленою?
– Очевидно, що вона буде більш підготовлена. Але питання тут в тому, що ті засоби ведення війни, зокрема в повітряному просторі, які нам передають союзники - по суті, ставлять нашу систему ППО в більшу залежність від спроможностей наших партнерів та союзників, а не від власних спроможностей. Тобто від здатності, очевидно, наших союзників поповнювати БК до цих систем, а також провадити їх якісне й всебічне технічне обслуговування.
Другий фактор – це передача нам літаків, це також певним чином буде впливати на нашу здатність захищатись від обстрілів далекобійною високоточною зброєю. Бо без західних літаків – це один рівень нашої ППО. І зовсім інший рівень – коли в нас з'являться літаки західного виробництва. Але я все ж таки вважаю, що під час цієї зимової кампанії буде робитися акцент власне на наземних засобах ППО.
– Союзники ухвалили рішення про постачання нам касетних боєприпасів. Чим важливий цей крок? Які переваги це нам дає? Як ми їх можемо використовувати в наступі – чи можемо ми їх у теорії використовувати для розмінування?
– Україна і Росія активно використовують так звані касетні боєприпаси ще від початку війни в 2014 році. Можливо, західні боєприпаси такого типу можуть бути більш ефективними, ніж радянського зразка, які застосовуються зараз. І це, мабуть, буде мати значення для нашої армії під час ведення наступальних дій, для того, щоби "викурювати" піхоту противника з укріплених позицій, з окопів.
Ще більш ефективними вони є для ведення оборони – коли противник наступає, тобто використовує свої наземні частини і підрозділи у більш-менш щільних бойових порядках. Тоді касетні боєприпаси найбільш ефективні, вони наносять вагоме ураження. Тобто насамперед вони ефективні проти піхоти, яка знаходиться або поза межами укриття на відкритій місцевості, або в укриттях відкритого типу, або в легкоброньований техніці, яка вражається цими боєприпасами.
Наскільки я розумію, вони також будуть використовуватися для ураження не броньованої військової техніки, яка має ключове значення, наприклад, систем ППО противника, його ПУ ракетних військ та артилерії, а також для того, щоб наносити ураження військам противника, які займають вузли та опорні пункти в системі оборони, на позиціях відкритого типу.
– Цей тип боєприпасів довго був під табу для передачі Україні. І навіть зараз не всі країни схвалюють це рішення США. Як ви вважаєте, чому Штати зараз пішли на цей крок?
– Я думаю, що Штати хочуть підготувати Україну до переговорного процесу, який, можливо, планується на осінь-зиму.
– Тобто щоби підсилити Україну і щоби вона мала кращі переговорні позиції до того часу?
– Так, це має відношення до питання, що саме буде на столі переговорів. Одна річ, коли росіяни успішно закінчать свою стратегічну оборонну операцію, й втримають ті території, які вони зараз окуповують, і з цим вийдуть на перемовини. І інша річ, коли Україна десь досягне якогось успіху і звільнить якусь частину територій або всі.
До речі, думаю, що багато в чому, саме це питання також й визначило напрямок нинішнього українського наступу. Оскільки з військової точки зору це було не зовсім доцільно – наступати саме в південній операційній зоні, на ешелоновану й підготовлену оборону противника. Було заздалегідь очевидно, що противник там створив довготривалу систему оборони. Але з військово-політичної, стратегічної точки зору розірвання "коридору" між Кримом і Донбасом могло стати найбільш швидким й найбільш ефективним способом докорінно змінити стратегічну, військово-політичну ситуацію на користь України.
– Чому США досі не спішать давати нам ракети ATACMS? Найчастіше чую дві версії. Одна – полягає в тому, що в них їх мало. А інша – Штати все ще стримує страх ескалації. Може, у вас є інший варіант?
– ATACMS – це зброя зовсім іншого порядку. Це зброя, скажімо так, рівня прем’єр-ліги. Адже це дуже дорогий, дуже точний і дуже руйнівний засіб ураження, а найголовніше – він далекобійний. ATACMS міг би стати для нас прямим аналогом ОТРК на кшталт "Сапсан", "Грім-2", таким собі українським "Іскандером". Це би докорінним чином поміняло оперативно-стратегічну ситуацію в багатьох речах.
Ефект від появи у нас такої зброї цілком можливо порівняти з появою у нас на озброєнні систем типу М-270 MLRS або HIMARS. Згадайте, в оперативно-тактичному сегментів вони, свого часу, дуже суттєво змінили ситуацію. А ATACMS – це наступний рівень, у його випадку це б мало оперативно-стратегічне значення.
Щодо ескалації, я не думаю, що хтось із військових та політиків на Заході серйозно боїться якоїсь ескалації. Яким чином може відбуватися ця ескалація? Дрони вже по Кремлю прилітали, рейди в Бєлгородській та Брянській областях вже були, в окупованому Криму "бавовна цвіте і квітне". Звісно, що вони остерігаються не ескалації, а дещо іншого. Я думаю, що насправді вони бояться потрапляння певних військових технологій до рук росіян, а не, власне, їхньої реакції на появу того чи іншого озброєння у ЗСУ.