Межа допустимого. Що стоїть за конфліктом України з Польщею та як знизити його градус

Про міфи та реальні причини польсько-українського конфлікту і блокади кордону, як він позначився на ставленні поляків та українців один до одного і як загалом цю ситуацію бачать із Варшави – докладніше у матеріалі РБК-Україна.

Під час підготовки матеріалу використовувалися публічні виступи українських та польських чиновників, дані соціологічної компанії InfoSapiens, порталу money.pl, матеріали конференції польського Центру Мєрошевського, ексклюзивні коментарі координатора програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніеля Шеліговського та віце-директора Центру Мєрошевського Лукаша Адамського.

"Ситуація на польському кордоні вже давно вийшла за межі економіки та моралі", – заявив у своєму зверненні 3 березня президент Володимир Зеленський. Протести польських перевізників і особливо фермерів вже спричинили багатомільярдні збитки для української економіки. І, головне, перспективи їхнього закінчення абсолютно туманні.

В Україні дії сусідів викликають відвертий подив: як можна душити економіку країни, що воює з переважаючим за силою агресором, як можна думати про недоотримані доходи або втрачені частки на ринку, коли по сусідству тривають наймасштабніші з Другої світової бойові дії в Європі? А фотографії розсипаного зерна, з урахуванням того, з якими небезпеками часто пов'язаний збір українського врожаю, викликають виправдане обурення.

Незважаючи на всю недоречність нинішніх польсько-українських протиріч та збитків, які вони завдають (причому економікам обох країн), справжня картина того, що відбувається, все ж таки об'ємніша. Особливо якщо спробувати подивитися на неї і з польського боку кордону – а без цього вихід із ситуації, очевидно, не знайти.

Справа не у виборах

Конфлікти, пов'язані з українським зерном та перевезеннями, почали наростати торік. В Україні їх, як правило, пов'язували з жовтневими парламентськими виборами в Польщі та цілком природним за умов гострої політичної конкуренції підвищенням ставок. Але вибори відбулися, за їхніми підсумками влада в країні змінилася – а проблеми з Польщею не те, що не вирішились, а навпаки, лише посилилися. Блокування польсько-українського кордону стало реальною проблемою не лише окремих галузей української економіки, а й для всієї країни загалом.

Співрозмовники РБК-Україна в польських експертних колах пояснюють, що пов'язувати польсько-українські проблеми виключно з виборами було докорінно невірно (хоча й повністю списувати цей фактор, звісно, теж неправильно).

"Моє особисте враження, що всі в Україні подумали, що це пов'язано з польськими виборами. І Україна, і українська влада вирішили, що коли це виборча проблема, після виборів її не буде. Отже, якщо її не буде, не треба домовлятися з поляками. Треба просто протриматися, треба почекати, після виборів прийде новий польський уряд і все вирішить. Українська сторона сама собі створила великі очікування від уряду Туска, коли вони не були виконані, з'явилося розчарування", – вважає координатор програми Східної Європи Польського інституту міжнародних відносин Даніель Шеліговський.

Крім того, незабаром після завершення виборів до парламенту та формування нового уряду Польща вступила у чергову виборчу кампанію, цього разу на місцевих виборах, які відбудуться 7 та 21 квітня. На них знову очікується дуже жорстка боротьба – партія Дональда Туска намагатиметься розвинути успіх жовтневих виборів та завдати нової поразки консерваторам із "Права та справедливості". Для цього, звісно, їй потрібна буде підтримка з боку сільського електорату, який у Польщі становить 40% населення (хоч і не всі вони поголовно зайняті у сільському господарстві, звісно).

Після закінчення місцевих виборів Польща, як і решта Євросоюзу, вступить у вирішальну фазу виборів до Європарламенту, які відбудуться у червні. А там на обрії вже виникнуть і президентські вибори, призначені на травень 2025 року. Словам, розраховувати, що проблеми між Києвом і Варшавою само собою вирішаться "колись після виборів" – апріорі неправильно.

Ще одне популярне в Україні спрощення – розцінювати поточний конфлікт винятково як провокацію росіян та їхніх польських агентів. Знову ж таки, певна частка правди в цьому є, що визнають і польські співрозмовники РБК-Україна. Особливо, якщо врахувати характер деяких провокацій (на кшталт знаменитого вже плаката з Путіним на тракторі) та політичну афілійованість окремих лідерів протестів із ультраправою проросійською партією "Конфедерація".

Провокаційний плакат польських протестувальників (фото: скрін РБК-Україна)

"Росія не вигадує ці проблеми, але ними користується. Проблема все ж таки існує. Тому її потрібно вирішити якнайшвидше, поки це ще можливо, поки це занадто далеко не зайшло, тому що якраз Росія побачила, що цією проблемою знову можна користуватися, можна грати проти Польщі, проти України", – каже Шеліговський.

Таким чином, Росія, очевидно, застосовує тут ту саму тактику, яку роками практикує і в Україні, і не тільки: бере якусь реальну проблему та максимально роздмухує її, підвищуючи градус і розпалюючи ненависть між опонентами – зусиллями своїх агентів впливу, прихованих чи публічних, через офлайн-провокації та інтернет-тролів.

Зерно та емоції

Як польська влада, так і експерти вбачають більш ґрунтовні причини для нинішньої кризи, ніж вибори чи провокації росіян. Так, як зазначив у коментарі РБК-Україна віце-директор польського Центру Мерошевського Лукаш Адамський, в основі лежить надто прискорений процес євроінтеграції України та її приєднання до європейського єдиного ринку.

"У дусі солідарності з країною, яка зазнала жахливих атак з боку Росії два роки тому, було ухвалено таке рішення. І зараз Польща, як країна, що межує з Україною, найбільше відчуває наслідки цього рішення. Тобто, об'єктивна причина – це різні умови функціонування підприємств в ЄС та в Україні, у ситуації, коли митний бар'єр багато в чому зник", – каже Адамський.

Експерт має на увазі рішення ЄС про тимчасове призупинення імпортних квот та мит на українську продукцію, запроваджене у червні 2022 року та згодом продовжене до червня 2024-го. Його важливість для України, особливо 2022-го, складно було переоцінити: країна пережила катастрофічний економічний шок, пов'язаний із повномасштабним вторгненням росіян, руйнування тисяч виробничих і логістичних ланцюжків – єдиним реальним напрямом експорту в один момент виявився лише кордон із Євросоюзом.

Цілком природно, що в таких умовах український експорт до ЄС, насамперед аграрної продукції, стрімко виріс, за деякими позиціями – у рази чи навіть у десятки разів. Це і стало основою тези про "українське зерно, що залило Європу", яку згодом було доведено до абсолюту і оголошено протестувальниками чи не головною причиною їхніх проблем.

Насправді це відверте перебільшення. "Економісти нагадують, що Польща має позитивне сальдо торгівлі з Україною, а більшою проблемою для аграріїв є інфляція. І Росія, яка завалює світ дешевим зерном", – зазначає польський портал money.pl.

Справді, польське сільське господарство, по суті, тримається на дотаціях від Євросоюзу (Польща – п'ятий за обсягами їх одержувач у ЄС), а після вибухового зростання цін на продовольство у світі, пов'язаного з повномасштабним російським вторгненням в Україну, ціни стали стрімко знижуватися – в цьому і є ключова проблема польської аграрки. А ще до запровадження перших обмежень навесні минулого року обсяги постачання українського зерна до Європи теж стали впевнено падати. А українська кукурудза, ріпак, соняшник та пшениця не імпортуються Польщею ще з квітня минулого року – і, як легко помітити, проблем польських фермерів це не вирішило.

Очевидно, попереду ще багато дискусій між українськими, польськими та брюссельськими чиновниками. Достатньо оцінити полярність позицій: так, якщо Єврокомісія вирішила продовжити до червня 2025-го безмитний режим для українських товарів (з низкою застережень щодо агропродукції), то заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзейчак закликає закрити польський ринок для української сільгосппродукції на 20 років, вже як Україна вступить до ЄС. А поки що Варшава виступає за повернення правил торгівлі, які існували між Україною та ЄС до початку повномасштабної російсько-української війни.

Економічні інтереси – безумовно найважливіший, але далеко не єдиний аспект польсько-українського конфлікту. На них майже миттєво почали накладатися різноманітні фейки та емоції з боку всіх учасників процесу. Наприклад, у Польщі в обігу історії про нібито жахливу якість української сільгосппродукції, розійшовся навіть відеоролик про те, що польське птаство масово їм отруїлося.

"Розпалювання емоцій у соцмережах, тією ж російською агентурою. Але це робить не тільки вона, звичайно, тому що є й об'єктивний неспокій, але агентура просто досипає вугілля у вогонь, викликає непотрібні емоції з обох боків. І ще, це механізм поспішного узагальнення. Що ми читаємо? "Поляки блокують кордон в Україні". Чи що читаємо? "Українці блокують ексгумацію" (могил польських солдат часів Другої світової, - ред). Ми маємо гасити емоції та боротися з цим", – перераховує Лукаш Адамський інші причини конфлікту.

Польські протестувальники "інспектують" автомобіль на кордоні (фото: Getty Images)

Маніпуляції фактами, надмірне спрощення картини подій, гра на емоціях електорату, вкидання відвертих фейків – цими методами польські політики вміють користуватися не гірше за своїх українських колег. Тим більше, що й українське керівництво в цій історії неодноразово робило публічні помилки.

Наприклад, у польському медіапросторі досі часто згадують виступ Зеленського на Генасамблеї ООН у вересні минулого року. "Тривожно бачити, як деякі в Європі, деякі наші друзі в Європі, розігрують солідарність у політичному театрі, роблячи із зерна трилер. Може здатися, що вони грають свою роль, але насправді вони допомагають підготувати сцену для московського актора", – заявив тоді український президент.

Прямо Польщу Зеленський не згадав, але з контексту було цілком зрозуміло, що йдеться саме про неї. І поляки тоді щиро обурилися тим, що український лідер по суті звинуватив їх у роботі на Москву – тоді як Польща об'єктивно та з першого дня великої війни надала українцям величезну допомогу: від військово-логістичної до розміщення мільйонів біженців. Теза про "невдячну Україну" тоді чудово зайшла до польських мас (ймовірно, не без участі росіян) і в мережевих дискусіях регулярно озвучується досі.

Складнощі інтеграції

Дивно, що за цих умов не актуалізувався давній чинник українсько-польських протиріч – історичний, зокрема, події на Волині 1943 року. Звісно, зрідка про це згадують польські публічні особи, але загалом, схоже, обидві сторони розуміють, що актуалізація подій 80-річної давнини за нинішніх умов є максимально недоречною.

Але й без цього суто економічний – спочатку – конфлікт не міг не позначитися на взаємному ставленні поляків та українців один до одного. Так, згідно з дослідженням компанії InfoSapiens, якщо у 2022 році 83% українців позитивно ставилися до поляків, то зараз – лише 44% (втім, негативно ставляться лише 9%, решта нейтральні).

У свою чергу майже 70% поляків підтримують подальше надання Україні військової та економічної допомоги. При цьому ще більше поляків підтримують протести своїх фермерів.

Цей парадокс не розуміють в Україні: тут блокаду кордону сприймають як відверто антиукраїнські дії, які підривають позиції нашої країни у боротьбі з агресором. "З польського боку допомога Україні на стратегічному рівні, і в плані війни, і в плані інтеграції з Євросоюзом – не суперечить тому, що Польща хоче і буде захищати свій внутрішній ринок. Скажу більше, чим швидше цю колізію вдасться врегулювати, тим більше маневру матиме польський уряд у питанні допомоги Україні", – пояснює Даніель Шеліговський.

Такі цифри підтримки польських протестів населенням пояснюють політику нинішнього польського уряду. Наскількт дружньо не був би налаштований до Брюсселя та Києва Дональд Туск, обирають його не бюрократи з Єврокомісії та не українські мешканці. З іншого боку, ознака мудрого політичного керівництва – поєднувати виконання народних вимог із захистом справжніх, стратегічних інтересів своєї країни, навіть якщо окремі кроки є непопулярними серед виборців.

Є ще один важливий момент: нинішній польсько-український конфлікт та протести фермерів – це лише частина загальноєвропейської історії, яку більшість українців зі зрозумілих причин відстежувати не встигають.

Аграрії зараз протестують, перекривають дороги, палять покришки і штовхаються з поліцією в різних країнах Євросоюзу – і причина їхнього невдоволення пов'язана вже не з Україною, а з нормами загальноєвропейського "Зеленого курсу", зокрема, обмежень на використання пестицидів, обмеження вуглецевого сліду тощо. В окремих країнах ЄС є свої вимоги: обмежити ввезення сільгосппродукції із Північної Африки чи Південної Америки, залишити пільги на паливо та субсидії тощо.

Щоразу протестувальники шукають найбільш чутливі точки для тиску на владу – у польському випадку це стала блокада кордону з Україною, яка привертає особливу увагу зі зрозумілих причин.

Польські протестувальники (фото: Getty Images)

Очевидно, різноманітними конфліктами із найрізноманітніших приводів супроводжуватиметься весь процес переговорів про вступ України до ЄС, який ще навіть не розпочався. Думка, що зустрічається в Україні, про те, що для вступу України до ЄС достатньо одного лише вольового рішення європейських лідерів (а то й лише лідерів Німеччини та Франції як ключових держав ЄС) абсолютно невірна, так цей процес не працює.

"Україна має попереду надскладний процес, у якому головною проблемою буде не Польща, а кожна з 27 країн. Тому що ці 27 країн не захочуть вести переговори на такій основі: "у нас війна, отже, приберіть для нас, наприклад, ліміти на вилов риби або щось ще". Будуть сотні тем", – заявив на конференції Центру Мєрошевського у Києві голова комітету Сейму з міжнародних справ Павел Коваль.

Ймовірно, знайти вихід із поточного польсько-українського конфлікту на компромісних умовах все ж таки вийде. Але приватні економічні інтереси окремих країн та суворі бюрократичні процедури на європейському шляху України будуть завжди. "Це клуб, до якого ви хочете приєднатися", – коментує співрозмовник РБК-Україна в одній із європейських структур. Але членство у цьому клубі було, є і залишиться стратегічним завданням України.