Які ракети Захід може дати Україні, але чому – не аналоги "шахедів"

Експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський для РБК-Україна – про те, яку далекобійну зброю США та Європа може дати Україні, і чому не передає.

Чому ми ведемо мову про поставку від партнерів саме західних, а не радянських ракет? Тому що номенклатури, які могли б зараз ще залишатись у країнах колишнього Варшавського договору – у Східній Європі – це максимум "Точка-У" (на 120 кілометрів). Не зрозуміло, в якому вони стані. Чи передавались нам такі ракети – поки також невідомо. Проте під час низки ударів влітку цього року по тимчасово окупованому Бердянську росіяни казали, що по них прилітала саме "Точка-У". Тобто до цього часу якимось чином запас цих ракет у нас підтримувався, можливо, не лише за рахунок внутрішніх ресурсів.

Якщо говорити про авіаційні ракети для літаків радянського зразку – то з цим були проблеми як у нас, так і на складах у наших східноєвропейських сусідів. До 2010 року в нас ще залишилось до сотні старих радянських ракет Х-59 з дальністю стрільби 45-110 кілометрів, але потім вони були списані. До слова, такими ракетами росіяни обстрілювали українські нафтобази весною 2022 року, тобто це доволі потужна зброя.

У наших партнерів – зокрема Польщі та Словаччини – не було таких керованих далекобійних ракет, які можна було вішати під радянські літаки. Тому вони намагалися давати нам хоча би крупнокаліберні реактивні снаряди, такі як С-25, які можуть бити на дистанцію в кілька кілометрів і які розраховані на знищення особливо великих об'єктів на кшталт залізничних станцій. Була історія, коли минулого року по росіянах у відповідь прилетіли такі снаряди з написами "За Вінницю". Тоді припускали, що їх нам доставили саме з Польщі.

З різних знімків та відкритих джерел можна також зробити висновок, що в нас був ще певний запас ракет типу Х-25, однак у них дальність пуску обмежена 10 кілометрами. Такими ракетами працювали з наших Су-24.

Саме з цих причин доводиться просити саме західні ракети і навіть за можливості адаптовувати їх під радянські літаки, які за інструкцією до них не підходять. Якщо перебирати зразки такого озброєння авіаційного базування, які нам ще не передавали – то це німецька авіаційна крилата ракета Taurus (є ще версія для наземного пуску, питання тільки в її серійному виробництві), AGM-158 або SLAM-R для F-16 (розроблений на базі Harpoon для удару по наземних цілях з дальністю до 300 кілометрів).

Storm Shadow та SCALP, які нам уже передали партнери – два типи далекобійних ракет повітряного базування, які найбільш поширені в Європі. У Іспанії також є кілька десятків Taurus, але для їх передачі їм все одно потрібен дозвіл Німеччини. Проте в тому що стосується Taurus також є ще інше питання – з чого їх запускати. Штатним носієм Taurus може бути швецький Grippen. Але, схоже, що перспективи отримання цих винищувачів ще більш далекі, ніж Taurus. А F-16, які нам уже погодились передати союзники, доктринально не є носієм цих німецьких ракет.

Цікавий факт: Taurus, Storm Shadow та SCALP розроблялись у рамках єдиного європейського проекту під назвою Apache від 1980-х років. Європейці тоді не захотіли купляти крилату ракету у США, а натомість вирішили розробляти свою.
Крім того, у французів ще є крилаті ракети SCALP морського базування – SCALP Naval – з дальністю 900 кілометрів, але в нас немає кораблів під такі ракети, тому цей варіант для нас відпадає.

Згідно з інформацією у відкритих джерелах, загалом було виготовлено до тисячі ракет Storm Shadow. Але з них певна кількість була застосована під час кампаній у Лівії, Сирії, ще якусь частину продали Саудівській Аравії. Ракет SCALP було виготовлено у кількості близько 600 одиниць. При цьому французька пресса заявляла, що на початок 2023 року їх було вже приблизно 400 одиниць, адже будь-яка ракета має нормативний строк служби. Тому коли німці кажуть, що в них є на складах 600 ракет Taurus загалом, але тільки 150 з них у боєготовому стані, то це цілком може бути правдою.

Якщо говорити про ракети наземного базування, то ми в США просимо ATACMS, які можна запускати з HIMARS. Чому саме ці ракети? Тому що в інших країн – Франції, Німеччини, Великобританії – власних ракет наземного базування просто немає – вони їх не розробляли. Франція в 90-х роках взагалі списала свої балістичні ракети наземного базування.

Це все пояснюється тим, що до 2019 року формально діяв Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Він працював доти, доки росіяни не побудували "Іскандер-К" на 1500 кілометрів і малі корвети для "Калібрів". Зараз у російському флоті більшість ракетоносіїв – це малі корвети і це теж був спосіб обходу договору про РСМД. Адже такі малі корвети можуть переміщатись і по внутрішнім водним шляхам Росії, наприклад, по Волзі. Тому до 2023 року Європа підійшла в такому стані, коли в них дуже обмежені запаси зброї.

Великобританія, Франція та Німеччина концентрувалися тільки на розробці цих ракетах повітряного базування і так – щоби вписуватися в показник 500 кілометрів. Це не тому, що вони не могли виробити ракету більшої дальності, а тому, що вони, вочевидь, не вбачали такої потреби. Адже за своїми габаритами Storm Shadow і російська Х-101 не сильно відрізняються.

Найімовірніша версія, чому нам все ще не передають ATACMS – тому що їх справді мало – мова йде про 1,5 тисячі одиниць. Хоча може бути й інша причина – вони дуже старі. Вони пройшли два нормативні строки служби. Їх потрібно відремонтувати, щоб ними можна було стріляти. Але уявіть собі ситуацію, якби американці вийшли і сказали: наші ATACMS дуже старі, ми їх ремонтуємо. Це би вдарило по їхньому престижу світової наддержави – краще розповідати про управління ескалацією, щоб зберегти обличчя.

Що стосується GLSDB, які нам вже схвалили для передачі США – це поєднання планерної авіаційної бомби малого діаметра GBU-39 (SDB) з ракетним двигуном від реактивного снаряда M26 до HIMARS. Випробування показали, що це наче робоча концепція. Але їх банально треба зробити. До того ж там потрібно відпрацювати систему наведенню, оскільки сама по собі GBU-39 наводиться по лазерному променю з літака, тоді як GLSDB має запускатись з наземної установки типу HIMARS. Під час першого року поставок йшла мова про кілька десятків на місяць, це при тому, що лише цієї осені їх би мали почати поставляти. Тобто з ними є реальна виробнича проблема.

Якщо говорити про ударні безпілотники, то Україна в буквальному сенсі попереду всього світу, навіть якщо ці Ту-141 "Стриж", які вироблялись ще за радянських часів на Харківському авіазаводі з проектною дальністю 1000 кілометрів, виглядають примітивно. Насправді, схожі розробки може мати хіба що ще Китай. Цієї весни Великобританія заявляла, що збирається передати нам партію дронів-камікадзе на дальність 200 кілометрів, тоді це сприймалось як довгоочікувана подія. Поки не зрозуміло, що з цієї історією, але тим часом ми виготовили свої аналоги "шахедів". Навіть той безпілотник, що літає на Москву, під умовною назвою "Бобер" за своїми характеристиками (що визнавали й самі росіяни) кращий, ніж Shahed-131.

Щоби вийти на технологічний рівень для розробки Shahed-136, Ірану знадобилось років 20, а сам дрон вони розробляли мінімум з 2014 по 2019 рік. І перш ніж вони почали прилітати в Україну, вважається, що Іран бив ними і по ізраїльських танкерах, і передав їх для ударів по Саудівській Аравії, і навіть застосовував по американських військах в Іраку. Тобто ми рухаємось навіть швидше, ніж це можна уявити.