Іван Федоров: План "миру" Путіна – це фантазії навіженого, який говорить: "Запоріжжя моє"

Як живуть жителі Запоріжжя, яке знаходиться в 30 км від фронту, що відбувається на окупованих територіях і як місцева влада висловлюється про "мирний план Путіна", – голова ОВА Іван Федоров розповів в інтерв'ю РБК-Україна. 

Зміст:

• Про оперативну ситуацію в Запорізькій області і нестачу ППО
• Про окуповані території і "мирний план Путіна"
• Про відключення світла і ситуацію всередині області

Запорізька область окупована російськими загарбниками більше ніж на 70%. Мільйон жителів Запоріжжя живуть в 30 км від лінії фронту, тому будь-яка ракета долітає до міста буквально за хвилину, а місцеві живуть під постійними повітряними тривогами. Окрім того, в області, як і в інших регіонах України регулярно відключають світло.

Тим не менш, жителі не панікують. В області будуються фортифікаційні споруди, а майже всі громади відмовились від видатків на користь оборонного бюджету. Як живе Запорізька область, що відбувається в окупованих регіонах і що каже місцева влада про "мирний план Путіна", в який "входить" Запоріжжя, – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова ОВА Іван Федоров.

Про оперативну ситуацію в Запорізькій області і нестачу ППО

– Яка загалом зараз оперативна ситуація в Запорізькій області?

– Час від часу відбувається загострення ситуації на лінії фронту, коли ворог, накопичуючи ті чи інші групи в десятках або сотнях, намагається штурмувати позиції на лінії фронту. З іншого боку, він намагається масово знищувати нашу енергетичну інфраструктуру, залізнодорожну, в цілому інфраструктуру і у цієї задачі є декілька цілей: перш за все, він намагається посіяти смуту в Запоріжжі і області.

Ми маємо собі всі уявити одну просту річ – в 30 км від лінії фронту проживає мільйон мешканців. Тридцять кілометрів – мільйон. А що хоче зробити ворог? Ворог хоче, щоб серед мільйона була паніка. Саме тому він цілить в енергетику, саме тому він цілить в наші об'єкти інфраструктури. Саме тому в Запоріжжі 5 годин на добу лунає повітряна тривога. Тож дестабілізація на території прифронтового міста – це мета для ворога далі. Вона точно буде точно працювати на руку ворогу.

З іншого боку, яка у нас оперативна ситуація? Ми живемо, як і вся наша держава. Бізнес працює, виробництво працює, не завдяки, а всупереч. І це сьогодні продовжується у тому руслі, наскільки це можна, в 30 км від фронту.

– Тобто стратегічної задачі "посіяти паніку" вони домогтися не можуть?

– Я не бачу, що є паніка в Запоріжжі. Її не існує. Ми розуміємо, що сьогодні мешканці міста Запоріжжя дуже мало ходять в укриття під час тривог. І це можна пояснити, тому що якщо 5 годин на добу сидіти в укритті, 8 годин на добу спати, то в тебе не залишається більше тієї доби. І звичайно, це робота, ведення діяльності, похід до ринку, магазину – будь-що може перервати повітряна тривога. Тому сьогодні така ситуація. Але мешканці звикли. Мешканці звикли, вони навчилися орієнтуватися в надскладній ситуації.

– Ми бачимо, що по області б'ють майже всім, що є, включаючи балістику. Нещодавно президент Володимир Зеленський казав про те, що Запорізьку область треба захищати більше. Чи є розуміння, як посилити ППО?

– Діалоги щодо посилення протиповітряної оборони відбуваються постійно, це номер один. Ми можемо робити будь-що. Укриття, посилювати лінію фронта, збивати ворожі дрони, ставити РЕБи. Все це автоматично є в порядку денному нашого буденного життя. Але це 10% або 20% успіху.

Якщо від лінії фронту до центру міста Запоріжжя 40-60 секунд летить будь-яка ракета, то ми розуміємо, що нам потрібні надсучасні системи ППО, які будуть здатні їх фіксувати і знищувати в найкоротший час. Звичайно, ми не стоїмо на місці. Сьогодні ми бачимо, як наші спецслужби навчилися збивати так звані "очі ворога". Це ZALA, Supercam і інші спостережні дрони далекої відстані. Якщо їх збити, то ворог не бачить в режимі онлайн, не може зробити наведення, що значно покращує нашу ситуацію.

Це роблять сьогодні наші спецслужби, ми дякуємо їм, ми співпрацюємо, допомагаємо всім, чим потрібно. Звичайно, ми посилюємо РЕБи для того, щоб ворожі ракети не могли летіти за заданою ціллю. Звичайно, сьогодні є кооперація з нашими об'єктами критичної інфраструктури щодо їхнього захисту – мова йдеться про укриття, маскування всіх військових об'єктів і підрозділів, яких на території Запорізької області доволі багато.

Ми все це робимо, але цього недостатньо. Найголовніше, все ж таки, відтискати ворога, він на такій відстані, що дуже важко справлятися будь-якій системі захисту.

– Що ви бачите загалом по тенденціях? Тобто росіяни намагаються малими мобільними групами штурмувати регіон, розширювати лінію фронту, а ми намагаємося їх або зупинити, або відтиснути їх, правильно?

– Російські війська намагаються наступати з травня. Малими, трохи більшими групами, але намагаються наступати. Чи є в них реальні результати на запорізькому напрямку? Ні, немає. Оріхів, Гуляйполе, Степногірськ – це ці міста, які ми контролюємо на 100%, і точно не контролює ворог. Тому у них немає успіхів. Сьогоднішня наша тактика – це оборона. Сьогодні ми маємо зробити все можливе для того, щоб ворожі військові не зайняли наші позиції і ми це робимо. Тому, я думаю, що сьогодні таких надзагрозливих тенденцій, які можуть посіяти паніку, немає.

Іван Федоров (фото: Getty Images)

Хоча я добре пам'ятаю – кінець квітня, початок травня, коли під тиском засобів масової інформації мешканці міста Запоріжжя з лівого берега направо переганяли автівки, тому що звідусюди лунало, що ворог наступає, буде катастрофа і так далі. Немає цього.

– В контексті оборони. Коли у нас весною були складнощі на фронті, ми заговорили про фортифікаційні споруди. Виявилося, що вони не всюди є. Що з цим відбувається на Запорізькому напрямку, тим більше, що це парафія обласної військової адміністрації.

– В тому числі обласної військової адміністрації. Це парафія військових і окрему частину виконують обласні військові адміністрації. Тож обласна військова адміністрація не може визначити, де будувати, в якій кількості будувати. Фортифікація – це військова задача, яка виконується двома суб'єктами. Перший – це військовий суб'єкт, і тому, якщо ми говоримо про першу, другу лінію, це суто військова задача, яка виконується за підтримки влади. Третя лінія – це безпосередньо вже наша задача, яку ми виконуємо за замовленням військових.

Що в нас? Перше завдання військових виконане. Наразі виконуємо друге і третє завдання. Удосконалюємо, дообладнуємо. Чому дообладнуємо – бо війна змінюється. Якщо ми подивимося на цю війну 24 лютого 2022 року і сьогоднішню війну, це дві різні війни. Саме тому ми маємо швидко модернізувати ту фортифікацію, яку ми будуємо, яка буде захищати не лише від прямих влучань з танків, або бронетехніки, або артилерії. Ця лінія фортифікації також має захищати від дронів, які можуть залетіти в окоп і слідкувати за нашим військовим, і для нього окоп – це вже не укриття, а вязниця. Тому ми робимо те, що маємо робити.

Хочу сказати, що ми точно не пасемо задніх, ми виконуємо всі завдання, вдосконалюємо і робимо це через призму того, щоб нашим військовим було комфортно нести службу в таких бліндажах і в таких окопах.

Про окуповані території і "мирний план Путіна"

– Що зараз відбувається на окупованих територіях? За останньою інформацією окупанти посилюють мобілізаційні заходи, змушують українських чоловіків йти в російську армію, змушують брати російські паспорти. Що за вашою інформацією відбувається на окупованих територіях в Запорізькій області?

– Всі ті тенденції, які ви перелічуєте, абсолютно очевидні. Ми розуміли, що паспортизація буде посилюватись. Ми розуміли, що буде мобілізація. От наприклад, чому вони посилюють мобілізаційні заходи, крім очевидної причини? Щоб у російського суспільства не виникло дисонансу. Бо, якщо пропаганда розповідає, що росіяни звільняють, а не захоплюють територію, то місцеві жителі мають їм дякувати. А якщо дякують, то мають і воювати за цю країну, правильно? Щоб більше звільнили. А тут виходить, що мобілізація відбувається по всіх регіонах, крім окупованих, це дисонанс. Тому мобілізаційні заходи посилюються.

Ворог і надалі буде використовувати наших людей як гарматне м'ясо і єдиний шлях запобігти цьому – це виїхати з тимчасово окупованих територій, допоки така можливість взагалі існує. А на сьогодні вона існує.

– Тобто все ще є шляхи, як виїхати з тимчасово окупованих територій?

– Є можливість виїжджати, це не проста задача, але така можливість є. Також ми розуміємо, що сьогодні дуже складно комунікувати з мешканцями, які знаходяться в окупації. Сьогодні родичі не можуть відвідати своїх в тимчасовій окупації, тому що в'їзд на окуповані території відбувається суто через Шеремєтьєво (аеропорт в Москві – ред.), а там постійні фільтраційні заходи і невідомо, пропустять чи не пропустять. Точніше навіть відомо, що пропускають лише 10%. Чому так? Не знаю. Можу здогадуватись, що контррозвідувальні заходи посилюються і вони не хочуть пускати тих, кому вони не впевнені на 100%.

З іншого боку, я б сказав, що життя на тимчасово окупованій території – це така мілітарна база, на якій ворог намагається встановити свої правила. Саме це відбувається наразі на тимчасово окупованій території.

– Які нові репресивні інструменти використовують окупанти? Може посилюється пропаганда?

– Я не можу говорити про всі репресивні інструменти, тому що це те, що стосується людей, не хочу нікому завдавати шкоди і допомагати ворогам. А щодо пропаганди, мва вже не йде про посилення пропаганди. На окупованих територіях її просто нескінченний потік. Там вже не існує нічого, звідки ти можеш черпати об'єктивну інформацію. Тож об'єктивну інформацію ти маєш добувати, маєш її вишукувати. Пропаганда лежить на дорозі, а об'єктивну інформацію маєш постійно десь добувати. А психологія людини така, що вона буде більше вірити тій інформації, яка легкодоступна, ніж тій, яку треба здобути. Це не проблема, ми всі так мислимо.

Чи змінюються настрої людей на окупованій території? Звичайно змінюються. У багатьох зростає зневіра. Деякі люди вже не вірять, що їхні міста звільнять від окупантів, так, на жаль, такі настрої є, було б неправильно говорити, що цього немає. Але чи має це впливати на наші настрої щодо звільнення? Однозначно ні. Ворог питав наш настрій, коли заходив на наші землі? Ні. Тому, якщо хтось почне дискусію "ми вже змирилися", це ні на що не вплине. Мені все одно, хто з чим змирився у мене вдома. Абсолютно. Тому сьогодні ми маємо бути всіляко об'єднані навколо нашої держави і державності, навколо наших військових.

Фокус нашої уваги – це звільнення нашої території, це кордони 91-го року. Це фокус. Будь-який компроміс призведе до поразки. Будь-який. От не існує компромісу, де ми виграємо. Не існує. І, на жаль, те, що я сьогодні відчуваю, не всі це розуміють. Але у нас немає іншого шляху, крім того, щоб через себе це пропустити.

– До речі, щодо безкомпромісної перемоги. Нещодавно, перед Самітом миру російський диктатор Володимир Путін розповів про свій "план миру", де, серед іншого визнання нами Запорізької області, в тому числі, як суб'єкту РФ. Таку риторику, тільки дуже помякшену ми можемо спостерігати і серед інших країн, які кажуть, що, можливо перемовини призведуть до певних територіальних поступок. Ніхто не каже про це прямим текстом, але такі слова є. Що б ви їм на це відповіли?

– Дивіться, план миру президента Зеленського – це план миру не однієї людини. А як показав саміт миру в Швейцарії, цей план миру, окремі його пункти, і загалом дискусію про мир на наших умовах підтримали 100+ держав. 100+ держав. Тож це фундаментальна річ. Це план миру не наш, він наш і наших союзників. 100+ цивілізованих держав нашого світу підтримали його. Це фундамент.

Іван Федоров (фото: Getty Images)

І є "план миру" Путіна. Хто його підтримав? Назвіть одну людину. Я не знаю інших людей. Тут навіть не про геополітику, ну немає країни, які б сказали – ми стоїмо поруч з Путіним за його мирний план. Це його фантазії. Фантазії навіженого, який говорить – Запоріжжя моє. Ну, нехай приїде в Запоріжжя, встане посередині міста і скаже – це місто моє. Я просто хочу подивитись, що з ним зроблять люди. Не буде ніколи Запоріжжя його, не буде Мелітополь його, інші окуповані території, вони ніколи не будуть його власністю.

Наш мирний план – це фундамент. Він не про одного людину Зеленського, і не тільки про українську націю. Це про те, що весь цивілізований світ бере як екосистему безпеки. 100+ держав. І це не держави другого, третього порядку. Це передові держави світу. Ну це ж про щось говорить. Часто ж у людини буває, коли вона помиляється, видає бажане за дійсне. Тож, дивлячись по-іншому на ситуацію, здавалося б, що ми – українці, переоцінюємо свої можливості, ми не тверезо оцінюємо об'єктивну ситуацію і претендуємо на те, що там об'єктивно неможливо. Може таке бути? Може. Очікування і реальність – це така прірва. Але якщо з нашим очікуванням 100+ цивілізованих держав, це вже не про ілюзії.

Про відключення світла і ситуацію всередині області

– Що до обстановки всередині області, яка зараз ситуація з відключеннями світла? Наскільки вона критична?

– Ситуація складна. Але ми працюємо над цим питанням. Україна готується до зими. Запорізька область так само готується до осінньо-зимового періоду. Проводимо перемовини із міжнародними партнерами. Ми можемо робити багато чого, але потрібне ПВО. І всі ми розуміємо його необхідність – для швидкого відновлення України, захисту наших людей, цивільної та критичної інфраструктури.

– Нещодавно в Укренерго виступили з ідеєю не відключати від світла прифронтові регіони. Як думаєте, така ідея можлива? З вами вже про це говорили?

– От зараз я з вами сижу, а в телефоні веду перемовини з Укренерго з різних приводів. Поясню. Чи це можливо? Можливо. Чи це правильно? В моєму розумінні правильно, тому що люди на територіях, наближених до бойових дій, точно страждають більше, ніж західні області України. Це також про об'єктивність. Я не упереджено відношусь до всіх наших громадян, але це про об'єктивність. У нас десь п'ять годин тривоги на добу, що ми маємо – великі супермаркети не працюють, коли є тривога, не працюють, коли немає світла. Тож це така лотерея, щоб елементарно купити продукти. Тому це правильна ідея.

Наскільки це можливо, мені складно оцінити. Я ж не маю компетенції порахувати баланс генерації. Зрозуміло, що, якщо нам дадуть більше, то десь заберуть більше. Там, де заберуть більше, це стане критичним, чи не стане критичним? Я не розумію. Поки що ми зменшуємо наші потреби, ми можемо спокійно в часи пік відмовлятися і генерувати електроенергію.

– Кондиціонери не вмикаєте?

– Якщо я скажу, що не вмикаємо, це буде неправда. Якщо скажу, що постійно включаємо – теж. Сьогодні є чітка команда по всім адміністративним будівлям. В часи пік ми можемо переходити на генерацію від встановлених генераторів. Для чого? Для того, щоб в квартирах було більше світу. Сьогодні ми зробили величезну роботу по критичній інфраструктурі, ми поприбирали велику кількість будівель і організацій з критичної інфраструктури. Тому що вони насправді не є критичною інфраструктурою.

Сьогодні в нас є велика робота щодо децентралізованої генерації, тому що в спеку без світла можна жити, а в холод без світла буде жити майже неможливо. Тому сьогодні ми маємо готуватись до зими і це пріоритетна задача, з якою ми розпочинаємо день і закінчуємо його.

– Росіяни, коли б'ють по енергетичній інфраструктурі, окрім своїх тактичних, стратегічних задач, намагаються зробити загалом життя українців настільки дискомфортним, щоб ми або їхали звідси, тобто територія ставала непридатною для життя, або стали більш зговірливими, скажімо так. Натомість, які ви бачите настрої в Запорізькій області?

– Щотижня декілька разів я відвідую лінію фронта. Спілкуюся з військовими, з керівництвом бригад. І коли сьогодні спілкуєшся з військовими, то в них є чітке розуміння того, що вони, багато хто з них, сьогодні воюють не лише за державу, а воюють за свого побратима, якого вже немає в живих. Це правда. І це про особисте. Тому що в Запоріжжі на Центральному проспекті сьогодні ми не можемо встановити призми всім полеглим запорожцям – маленькі білборди такі, тому що їхня кількість перевищує площу проспекту перед міською радо. Її треба розширювати і сьогодні ми над цим працюємо, над меморіалом.

Іван Федоров (фото: Getty Images)

До чого веду? Запоріжжя настільки багато втратило, що не існує сумнівів за що стоять запорожці. Чи є серед запорожців зрадники? Безумовно. Вони є в будь-якому місті, в будь-якому селі. Але всі говорили, що моє рідне місто Мелітополь проросійське. Тільки чомусь 24 лютого в Мелітополі три тисячі містян вийшли з українськими прапорами і жодної людини з російськими прапорами. Не існує в Запоріжжі проросійських настроїв.

– Тут навіть більше не про настрої, а про загальну втому, яку хочуть використати росіяни.

– Втома є у всіх. Але ж в Запорізькій області ми чітко розуміємо свої перспективи. У нас немає іншого варіанту. В нас або варіант звільнення території України і Запорізької області, або в перспективі немає Запорізької області. Ми ж все зрозуміємо. Був Маріуполь, був Мелітополь, що з ними сталося за ці роки? Їх не стало. Маріуполь стерли з лиця землі, Мелітополь окупували. Тож, саме таке очікування для Запоріжжя. Якщо ми не звільнимо ці території, то рано чи пізно ворог, не змінюючи свої плани, захопить Запоріжжя. Тому ми розуміємо, що без світла складно, важко, втомилися, але про майбутнє всі думають.

– Ви нещодавно казали, що запорізька громада відмовилась від видатків на користь оборонного бюджету. Як це вдалось?

– Я дуже хочу додому. Дуже хочу додому. Вся команда наша дуже хоче додому. 200 тисяч мешканців, які сьогодні мешкають на території Запорізької області, дуже хочуть додому. Вся Україна хоче припинення цих щоденних жахіть, тривог, обстрілів. Як ми, цивільні, можемо здійснити цей план? Єдиний шлях – допомагати військовим. Як ми можемо допомагати військовим? Кожен на своєму місці.

Хтось лікує в військовому шпиталі поранених військових, хтось навчає дітей в школах для того, щоб підтримати моральний дух, а батьки цей час йшли працювати на завод. Хтось працює на заводі, виробляючи для військових, хтось хліб пече, який потім споживається. Це мейнстрім.

В моєму розумінні ключ до успіху, до перемоги полягає, в тому числі, в гармонії співпраці цивільної та військової адміністрації. В мене в телефонній книзі є номери телефонів всіх комбригів нашого напрямку. У випадку чого вони всі знають, що треба написати мені повідомлення і через кілька годин їхня потреба задовольняється. Тому що ми не маємо права втратити нічого, а навпаки, здобувати. Тому сьогодні з деякими комбригами і командуванням опрацьовуємо, як покращити наше становище.Ми не зможемо закрити потреби всіх військових, але ми можемо підставити плече для оперативної розгонки тих чи інших інновацій, щоб бюрократична система запрацювала трохи швидше.

В оборонному фонді Запорізької області 2 млрд 300 млн. 98% цих закупівель ми робимо через Prozorro. Хоча маємо право робити без цієї системи, тому що це військові закупівлі, нагальна потреба, але ми маємо бути транспарентними.

Від нашої ідеї відмовились одиничні громади, більшість були за. А деякі вибрали асфальт замість дрону. Ми про це розкажемо. І я впевнений, що в наступному електоральному циклі навіть ті дороги, які вони зробили, їм щастя не принесуть.