Ігор Терехов: Не можна допустити замороження конфлікту, ворог має бути знищений

Мер Харкова Ігор Терехов в інтерв'ю РБК-Україна розповів про те, як місто живе і відновлюється під постійними ворожими обстрілами, а також про ставлення населення до росіян та Росії.

Коли Росія фактично розпочала війну проти України в 2014 році, "апетити" Москви не обмежувались Кримом чи Донбасом. Поряд з так званими "ДНР/ЛНР" Кремль хотів створити в Україні ще один окупаційний анклав "русского мира" – "ХНР" з центром у Харкові. Однак їхні плани провалились і тоді, і вісім років потому, коли росіяни здійснили вже неприховану спробу захопити це мільйонне місто.

В лютому у Харкові окупантів ніхто не став зустрічати з квітами. Попри те, що восени їх вдалося відігнати з більшості територій області, ворог все одно системно б‘є по цивільній інфраструктурі міста з російського боку кордону.

Кремль домігся того, що тепер харків'яни ненавидять Росію чи не більше, ніж мешканці західних регіонів, яким і раніше часто приписували антиросійські настрої. Містяни поступово переходять на українську мову, що є відповіддю росіянам, каже мер Харкова Ігор Терехов, який захотів, щоб ця розмова теж відбулася саме українською.

– Ми вже з вами не один раз спілкувалися. Але ще жодного разу я не запитувала у вас, як для вас пройшли перші дні війни. Що відбувалося тоді, коли стало зрозуміло: ось воно, почалося? З чого почалась війна особисто для вас?

– З того, що я почув вибухи вранці 24 лютого. Було дуже гучно. Я розплющив очі, встав і побачив заграву десь далеко. Тоді було дуже шумно. Десь у той час у мене почав дзвонити телефон, я підійшов відповісти, але нічого не міг почути – не було зв'язку. Це була та мить, коли я зрозумів, що почалася війна.

– У місті пропав тоді зв'язок?

– У місті не пропав – зв'язок був. Але я вважаю, що росіяни спеціально зробили так, щоб у мене не було зв'язку. Мені довелося брати слухавку у свого сина і дзвонити з його телефона. Далі я дуже швидко зібрався і поїхав до обласної державної адміністрації. Я спілкувався з військовими, бо потрібно було будувати фортифікаційні споруди, щоби завадити ворогу захопити Харків.

– Наскільки місто було готове до нападу 24 лютого?

– Ніхто серйозно не очікував, що може бути широкомасштабне вторгнення. Але ранок 24 лютого усе змінив – почалася війна, і потрібно було все організовувати в такий спосіб, щоби швидко робити ці фортифікаційні споруди, загородження, щоби ворог не міг пройти до міста.

– Ми розуміємо, що Росія, готуючись до цієї війни заздалегідь, намагалася інтегрувати своїх агентів у різні органи влади – місцевої і центральної. Були зафіксовані такі випадки на рівні міської влади Харкова?

– На рівні місцевої влади Харкова таких випадків не було. Був один чоловік, який певний час працював у міській раді, потім до початку війни він перейшов в управління СБУ в Харківській області. Там він був викритий як агент Кремля.

– Це ви маєте на увазі Романа Дудіна, який очолював СБУ в області?

– Ні, це не про нього. Роман Дудін – це зовсім інша історія.

– Як за цей рік у динаміці змінювалась інтенсивність обстрілів міста?

– На початку війни були дуже потужні обстріли – ракетами, снарядами. Вони руйнували інфраструктуру Харкова – житлові та адміністративні будівлі, навчальні заклади, дитячі садки. Це продовжувалося приблизно 4-5 місяців. Потім було відносне затишшя, яке було пов'язане з тим, що ворога відтіснили від нашого міста.

Наслідки одного з обстрілів Харкова (фото: GettyImages)

Далі інтенсивність зросла знову і це тривало доти, доки агресора не відігнали за український кордон на більшій частині території нашої області. Тоді обстріли стали меншими. Але останнім часом їхня інтенсивність вкотре зросла. Минулого тижня (з 30.01 по 5.02, - ред.) росіяни нанесли багато ударів, зокрема по об'єктах критичної інфраструктури.

– Вони стріляють хаотично чи цілеспрямовано – по цивільних об'єктах, по лікарнях, по навчальних закладах?

– Я не можу сказати про хаотичність обстрілів. З першого дня війни вони були хаотичні. Але зараз росіяни цілеспрямовано б'ють по критичній інфраструктурі – це зокрема ТЕЦ, адже зараз опалювальний сезон. Крім того, вони наносять удари по трансформаторах, щоб у такий спосіб знеструмити місто.

Що стосується вищих навчальних закладах – там нікого немає. У нас немає студентів, працівників. Але вони спеціально обстрілюють їх, щоб залякати населення.

– Оскільки Харків знаходиться в десятках кілометрів від Росії, вони можуть обстрілювали місто навіть зі своєї території за лічені хвилини. Як ви бачите рішення цієї проблеми як у короткостроковій, так і у довгостроковій перспективі? Бо як би ми там не хотіли йти розвалювати Росію та брати Москву, є висока ймовірність, що нам доведеться жити поряд з Росією у її нинішніх межах.

– Тут не можуть бути половинчасті рішення, не можна допустити заморожений конфлікт. Тоді жодний інвестор не прийде ні в Харків, ні в інші українські міста. Тому ми повинні перемогти і докласти надзусилля, щоб у нас була цілісна держава, щоб наш ворог був знищений і щоби загалом була безпека країни. У який спосіб її забезпечити? Я вважаю, що насамперед Україна повинна вступити в НАТО, або ж, можливо, будуть альянси, які дадуть гарантії безпеки України, в тому числі міста Харкова.

Це, звісно, не швидкий процес, але над цим треба працювати. Тоді буде безпека і не буде так званого замороженого конфлікту, тоді будуть приходити інвестори. І тоді Європа та світ розумітимуть, що сюди безпечно приїжджати і сюди безпечно вкладати кошти.

– Чи є у вас підрахунки, скільки зараз мешканців є в місті? І яка динаміка – зараз люди повертаються чи, навпаки, виїжджають?

– З перших тижнів війни в нас було дуже багато людей, що виїхали з міста в інші області чи за кордон. Але потім поступово мешканці почали повертатися до своїх домівок. Зараз у місті перебуває приблизно 1 мільйон 100 тисяч населення. Крім цього, до міста приїхали люди з деокупованих територій. Це мешканці Харківської області, а також Луганської та Донецької областей.

І це певний виклик, щоб забезпечувати життєдіяльність міста, забезпечити людей комунальними послугами – опаленням, електропостачанням. Доводиться багато працювати з обленерго, енергетиками для відновлення.

Що стосується інших послуг, то з першого дня війни в нас постійно вивозиться сміття, було водопостачання, опалення. Ми робимо все можливо, а інколи – і неможливе, щоб люди відчували себе більш-менш комфортно.

– Яка зараз ситуація з електроенергією, наскільки часті відключення?

– Є відключення, бо ситуація з електропостачанням не тільки в місті, а і по всій Україні зараз дуже напружена. Ми намагаємось подавати електроенергію в усі домівки, але є обмежені ресурси у енергетиків і, на жаль, тому є відключення. Колись більше, колись менше, але відключення є.

– А приблизно який графік: 4 через 6, чи 2 через 8, чи він різний?

– Коли як, проте не критично.

– За 11 місяців війни ви робили підрахунки по збитках міста від російської агресії?

– Звісно, ми вираховуємо всі збитки. Оцінки орієнтовні, бо зараз неможливо точно оцінити весь масштаб руйнувань та об'єм коштів, які будуть потрібні на відбудову міста. Але десь приблизно мова йде про 9 мільярдів доларів – це збитки. Це дуже орієнтовно.

– А чи вдається відновлювати зруйновані будівлі з огляду на те, що обстріли продовжуються?

– Ми чекаємо закінчення війни і нашої перемоги – вона обов'язково буде. Але зараз ми відновлюємо те, що важливо. Минулого року ми відновили приблизно 135 будинків, 66 з яких були сильно зруйновані – ми їх зараз відновили. Усі наші будівельні компанії працюють на відбудову Харкова.

Ігор Терехов (фото: GettyImages)

У нас ще зруйнований район Північної Салтівки. Зараз там можна побачити дуже багато будівельних кранів, бо ми будуємо – ми не зупиняємось. Нас обстрілюють, у неділю (5 лютого, - ред.) був обстріл – пошкоджена будівля Національного університету міського господарства, житлові будинки. Будівельники вже там, комунальники відновили і водопостачання, і енергопостачання, і теплопостачання. Але це все кошти, це все зусилля, які ми будемо докладати, щоби відновити все, що ворог зруйнував.

– Тих людей, чиї домівки постраждали від обстрілів чи зруйновані, кудись розселяють?

– Зараз така можливість є. Ви пам'ятаєте, що Харків – це найбільше студентське місто в Україні. У нас є багато гуртожитків, в яких ми розселяємо не тільки тих харків'ян, які постраждали, але й людей, які приїхали до нас з різноманітних куточків країни, з деокупованих територій, з Харківської, Луганської та Донецької областей, з частини Запорізької області. Крім цього, харків'яни, які не можуть зараз жити у своїх домівках, квартирах, теж використовують ці гуртожитки для того, щоб жити там.

– А яка динаміка у місцевого бізнесу – наскільки відновлюють роботу підприємства?

– З перших днів війни у нас були зачинені практично всі підприємства, магазини, аптеки, супермаркети, перукарні. Але я домовлявся з нашими магазинами, з мережами, з аптеками, щоби вони відновлювали роботи. Вони почули мене, почали працювати і вже з 3-5-го дня війни почали працювати супермаркети, магазини, трохи – аптеки. Потім їх ставало більше. І я дуже вдячний бізнесу, який повертається до міста і починає потрохи працювати – це дуже важливо, бо це і про умови для людей, це їхня зарплата. Я звертаюсь до нашого соціально орієнтованого бізнесу, прошу їх починати працювати, незважаючи на війну, адже це дуже важливо для міста.

– Яка ситуація з податками від бізнесу?

– Звісно, з першого дня війни податки впали, але потроху нарощуються, бо бізнес починає працювати. Є ті податки, від яких ми звільнили підприємства – це податок на землю, звільнили частину підприємців від орендної оплати, бо неможливо було платити.

Також я зробив так, щоби проїзд у нашому міському транспорті був безоплатним. Зараз усі жителі міста їздять безоплатно в метрополітені, у трамваях, тролейбусах і в наших комунальних автобусах.

– А доки він буде безоплатним?

– Доти, доки у нас буде така можливість. Бо можливості бюджету не безмежні, ви це розумієте і люди це розуміють. Проте зараз людям дуже важко. У багатьох немає роботи. Ці 20-30-50 гривень, які вони би витрачали на проїзд у транспорті, хай вони витрачають на себе, на діточок, на продукти харчування.

У нас також є одноразова видача гарячих страв у місті, працюють наші пункти видачі їжі, щодня їх отримують приблизно 30 тисяч мешканців Харкова, адже мова не лише про харків'ян, а про всіх жителів, хто перебуває в місті.

– Чи вдається залучати іноземні кошти для відновлення Харкова?

– Ми дуже плідно над цим працюємо, бо це дуже велика робота. Але хочу подякувати усім нашим міжнародним партнерам, міжнародним фінансовим інститутам, усім фондам, які відгукнулись і виділяють нам кошти на те, щоб ми змогли перезимувати, закупити генератори. До нас приїжджає гуманітарна допомога, я маю на увазі продукти харчування, медикаменти, мобільні госпіталі, медичне обладнання. Також плануємо отримати багато міського транспорту, це автобуси, ми вже частину запустили, зараз ще партія йде до Харкова.

Крім цього, я провів зустріч у Києві з головою Європейського інвестиційного банку, ми домовились, як буде йти фінансування по Харкову. Ми також ретельно працюємо над генпланом відновлення Харкова з Норманом Фостером (британський архітектор – ред.), це дуже масштабний проект, який передбачає розвиток міста Харкова є на багато-багато років вперед, зокрема й економіки міста. Розробляємо майбутню архітектуру Харкова, плануємо, які індустрії будуть розвиватися. Це така дорожня карта на десятки років вперед.

– Коли в 2014 році Росія утворювала ці так звані "ДНР/ЛНР", це сталося не миттєво і не протягом тижнів. Москва роками готувала там грунт, можливо, ще з часів Майдану 2004 року. Там утворювалися проросійські громадські організації, просувалися відповідні меседжі через лояльні регіональні медіа, наладжувалися зв'язки з місцевими елітами. Чи були такі процеси на території Харківщини і Харкова? Адже не секрет, що до війни Росія розглядала Харків як один із епіцентрів для створення такого ж "анклаву" за зразком так званих "Л/ДНР".

– Безумовно, були. У 2014 році були спроби створити в Харкові "ХНР", ми дуже добре пам'ятаємо ці події. Але завдяки стійкості і проукраїнській позиції міської, обласної влади, СБУ все це було локалізовано, і Харків не був втягнутий в цей російський план. Було дуже важливо це зупинити.

– Як ці майже 12 місяців війни позначилися на ставленні харків'ян до Росії і росіян?

– Я не розумію, звідки у росіян були такі помисли, що Харків буде зустрічати їх з квітами, а не з гранатами. Але вони помилилися. Настрої у харків'ян чітко проукраїнські.

Не буде великим секретом, що до війни кожен четвертий харків'янин ставився до Росії з певним, так би мовити, розумінням, бо у когось родичі були, у когось знайомі, хтось їздив у гості до Росії, адже відстань 40 кілометрів. Так було, так склалось історично, але війна все перевернула, і зараз ступінь радикалізації харків'ян набагато більший, ніж на Заході України. Тому зараз ніхто з росіянами не спілкується, не зідзвонюється, харків'яни розірвали якісь стосунки з росіянами.

Серед харків'ян приблизно 95% розмовляють російською мовою. Хоча це дуже умовно російська – я б сказав, що це слобожанська мова. Є деякі такі звороти цієї мови, які не є російськими. Нехай будемо казати, що розмовляють російською. Але це їх не відділяє від України, а навпаки. Я спілкувався з нашими військовими, які розмовляють російською мовою, і вони мені кажуть: "а що, ми стали меншими українцями і ми менше б'ємо цю нечисть?"

Будівля Харківської ОДА, яку Росія обстріляла ракетами 1 березня (фото: GettyImages)

Так, ми розмовляємо російською мовою, але ми українці, ми відстоюємо незалежність нашої України, нашої нації і право називатись українцями. Хоча ми вже поступово переходимо на українську, далі будемо ще активніше. І коли раніше ти йшов містом, з тобою всі віталися "здрасте, добрый день", то зараз все частіше – "добрий день, доброго вечора, ранку, вітаю". Тому ми поступово переходимо на українську мову, бо це наша відповідь росіянам. І це не може не радувати.

– На останніх виборах до міськради ОПЗЖ взяла друге місце і 19 мандатів, ще 7 мандатів отримала інша проросійська Партія Шарія.

– На жаль.

– Зараз, думаю, результати були би, звісно, інші. Але що зараз з їхніми фракціями і наскільки вдається у міськраді з ними ладнати, співпрацювати?

– У ОПЗЖ був певний розкол. Частина депутатів утворили групу "Відновлення України" – це депутати, з якими ми співпрацюємо. Вони беруть участь у засіданнях сесії, голосують, і фактично немає ніяких зауважень до їхньої нинішньої роботи. Щодо Партії Шарія, у них відбувся розкол фракції ще до війни. Спочатку відти вийшли два депутати. Партія Шарія оскаржувала в суді їхній вихід і позбавила їх повноважень, судові процеси продовжуються.

Проте серед вихідців з цієї партії є люди, з якими ми більш-менш конструктивно працюємо. А є ті, хто майже ніяк не бере участі у роботі міськради. Тобто з тими депутатами, які конструктивні, є співпраця, незалежно від того, яку політичну силу вони раніше представляли. Бо, знаєте, війна зробила багато переоцінок. І я впевнений у тому, що чимало депутатів, які тоді були в ОПЗЖ чи в Партії Шарія, теж переосмислили дуже багато речей. З тими депутатами, які займають і будуть займати проукраїнську позицію, ми будемо конструктивно працювати. Ті, які будуть заважати і працювати не в інтересах держави – з тими будемо боротися і перемагати.

– Чи ви припускаєте, що на певному етапі російська окупаційна армія може знову принаймні спробувати піти в наступ на Харків?

– Ні я, ні ви не розуміємо, що у них там у голові і які плани керівництва Російської федерації. Хоча і це не головне. Головне – наскільки ми будемо підготовлені, наскільки ми готові дати відсіч усім цим спробам. Чи будуть спроби? Впевнений, якісь такі спроби будуть. Чи дамо ми відповідь? Безумовно, дамо. Тому тут не потрібно боятися. Ми готові відбивати всі ці спроби і ми переможемо, це безумовно.

– Нещодавно видання NYT припустило, що один із регіонів, де Росія може нанести удар, крім Донбасу, щоб відволікти ЗСУ – це Харківщина. Чи готове місто у такому разі до напливу біженців з області чи працювати як транспортний хаб?

– Ви ставите важке запитання. Ми бачимо, що один з потенційних планів росіян – це рух у сторону Куп'янська. На тому напрямку йдуть бої. Наші військові зараз відбивають атаки противника. Зараз уже є дуже багато переселенців з області, що переїхали до міста. У нас у місті вже є загалом приблизно 80 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Ми їх забезпечили гуртожитками. Це наші громадяни, ми намагаємось створити їм більш-менш нормальні умови для проживання в Харкові. Тому ми готувались раніше до прийому людей і готуємось зараз.

– Нещодавно побачила в новинах, що вам призначили десятого заступника. Навіщо вам стільки?

– Ви були в Харкові?

– На превеликий жаль, ні. Але обов'язково ще побуваю.

– Коли ви приїдете до Харкова, я вам організую екскурсію, тоді ми й поговоримо на цю тему. Ви побачите, що таке Харків. І у вас буде відповідь на це запитання, можливо, воно відпаде саме собою. Бо усі заступники, які є – їх, до речі, у міського голови колись було дванадцять – у кожного є своя зона відповідальності, свій сектор, за який він відповідає своєю головою. Неважливо, скільки заступників, а важливо те, як вони справляються зі своїми ділянками роботи.