Як розвивається наступ українських військ, що відбувається навколо Херсона і які території ми можемо повернути до кінця року – у матеріалі РБК-Україна.
Українська армія розвиває наступ у Луганській та Херсонській областях. Щоб компенсувати перед внутрішньою аудиторією провали на фронті, росіяни намагаються відчайдушно пробитися до Бахмута, паралельно обстрілюючи енергетичну інфраструктуру по всій країні.
Але терор цивільного населення ніяк не допоможе окупантам на полі бою – нинішні умови відіграють не на користь агресора. Після злочинної анексії українських територій нова "карта" Росії стрімко скорочується. Окупаційні війська на півдні вже не можуть отримувати забезпечення у тому темпі та масштабі, які були до пошкодження Кримського мосту.
Російську публіку, схоже, морально готують до поразки у битві за Херсон. Плюс перед Кремлем вимальовується перспектива втратити ще як мінімум північ Луганської області, про "звільнення" якої в липні відрапортував міністр оборони Шойгу.
Збройні сили вже вийшли на підступи до Сватового та Кремінної, які знаходяться вздовж північно-західних рубежів Луганської області. Противник накопичив величезні ресурси для оборони цієї лінії, що тягнеться від Троїцького. Ворожі угруповання в районі Сватового та Кремінної навіть намагаються проводити хаотичні контратаки, щоби відтіснити українські війська.
Друга ділянка, де ЗСУ вдалося успішно розвинути наступ від початку жовтня – це правобережжя Дніпра на північному заході Херсонської області. Наші війська прорвалися приблизно на 30 кілометрів уперед і підійшли до лінії Сухий Ставок – Давидів Брід – Дудчани. Це ближче до Берислава, ніж до Херсона, що розташований на південь від Дніпра.
За останні два тижні на цих двох плацдармах поки не спостерігається помітних ривків, але це не означає, що наш наступ там забуксував. Війська не можуть не припиняючи йти вперед, інакше можна втратити зв'язок із тилом. А це якраз буде на руку ворогу.
Якщо ми розтягнемо свої комунікації, тоді армія РФ завдасть удар у фланг і наступальному угрупованню загрожує оточення, каже військовий експерт, полковник Сергій Грабський. Тому український наступ йде поетапно, за принципом стрибків: просування, зупинка, закріплення, підтягування резервів та підготовка нових рубежів.
"Приміром, ми зупиняємося, закріплюємося на нових рубежах і починаємо працювати по передньому краю артилерією, по об'єктах у тилу противника системами залпового вогню, руйнуючи його комунікації, командну структуру, ресурси та запаси. Коли ми досягаємо певного успіху, ми рухаємося вперед", – пояснив Грабський.
Потрібно розуміти, що угруповання противника зараз також намагаються закріпитися на тих ділянках, до яких вони відступили. Там ущільнюються бойові порядки, оскільки на нових рубежах тепер тримають оборону, умовно, 2 БТГр плюс ще 2 з "відступників". У сумі з їхніми спробами контратакувати це, так чи інакше, уповільнює швидкість нашого просування.
Москва, схоже, починає усвідомлювати всю драматичність свого становища на правобережжі Херсонської області, де, власне, розташований і сам Херсон. Інакше складно трактувати останні заяви нового командувача окупаційних військ Суровікіна про можливість "найбільш непростих рішень". Місцеві гауляйтери вже оголосили евакуацію населення та "держорганів" на лівий берег або до Росії.
Вони пояснили це підготовкою широкомасштабного наступу ЗСУ, які нібито збираються вдарити по греблі Каховської ГЕС. Зрозуміло, якщо така атака справді відбудеться, то за цим стоятиме саме Росія. Але, по-перше, це досить міцна конструкція, тому зруйнувати її не так вже й легко.
До того ж окупантам і не дуже вигідно підривати греблю до їхнього відходу з правого берега, оскільки вони можуть затопити свої позиції та відрізати шляхи для відступу. З іншого боку, вони можуть так прикрити свій відхід через Дніпро, створивши "буферну зону" від українських військ.
Але є версія, що після руйнування дамби лівий берег постраждає набагато більше ніж правий. Водночас у Криму можуть виникнути проблеми з водою з Північнокримського каналу, який живиться з Каховського водосховища. Тому не можна виключати, що ці заяви можуть бути лише приводом для втечі з правого на лівий берег. А щоб убезпечити себе від ударів ЗСУ, окупанти та колаборанти хочуть прикритись цивільним населенням.
Українські війська вже не перший місяць систематично б'ють по ворожих складах, базах, пунктах управління та переправах у Херсонській області. Противник втрачав ефективну систему управління та забезпечення передових підрозділів. Але, незважаючи на те, що інформаційно росіян уже готують до відходу за Дніпро, є сумніви, що окупанти віддадуть Херсон просто так, без бою.
На правобережжі противник лише посилює свою оборону. У район Херсона йде підвіз особового складу з числа російських мобілізованих, хоча деякі підрозділи справді виводять на лівий берег.
Херсон – єдиний обласний центр, який агресор зумів захопити від початку повномасштабного вторгнення. Тому має для Москви символічне значення. Друга причина – якщо окупанти втратять плацдарм на правому березі Дніпра, звідки вони мріяли розвинути наступ на Миколаїв та Одесу, то повернутися туди вдруге вони вже ніяк не зможуть.
По-третє, якщо ЗСУ підходять до Дніпра, вони ставлять під вогневий контроль вороже угруповання на лівому березі Херсонської області. Це мінімальний набір причин, що змушує Кремль триматися за Херсон. Але їм все одно його не втримати, це лише питання часу – чи зроблять вони черговий "жест доброї волі", чи ми їх звідти виб'ємо.
"Вони справді не тікатимуть так, як вони, наприклад, тікали з Харківської області, бо, по-перше, вони не мають такої можливості. Дніпро заважає. До того ж вони не можуть піти без бою. Я не виключаю, що паралельно з виведенням військ вони проводитимуть масовані обстріли Херсона, щоби звинуватити Україну та Збройні сили", – припустив військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.
Він зазначив, що такими провокаціями Москва спробує дискредитувати ЗСУ як серед місцевого населення, так і в міжнародному інформпросторі: "мовляв, бачите, це все Україна".
Єдина локація, де росіянам поки що вдається проводити наступ – це район Бахмуту. За даними Міноборони, це місто, яке окупанти буквально рівняють із землею, вони планують захопити до кінця жовтня. Бахмут потрібен противнику для того, щоби показати хоч якийсь успіх після цілої серії поразок.
Але це не єдина причина, каже військовий експерт, полковник Роман Світан. За його словами, ворожі угруповання хочуть вийти до водоводу, що знаходиться за Бахмутом, у районі Часового Яру, щоби відновити водопостачання Донецька.
"Донецьк розташований на 200 метрів вище над Донецьким кряжем. Щоб забезпечити це місто водою, її забирають із Сіверського Донця. І далі система каналів і водоймових станцій піднімають її на 200 метрів до Донецька, у Верхньокальміуське водосховище. Води в Донецьку немає вже понад півроку. А без води вони жити не зможуть”, – пояснив співрозмовник.
Чи вдасться окупантам зрештою пробитися до Бахмута – оцінки опитаних експертами різняться. Ми бачили "тактику", з якою агресор "прогризався" до Попасної чи Пісків. Вони обстрілюють укріплений населений пункт настільки, що перетворюють його на так званий "місячний ландшафт", пояснив Грабський. На цій ділянці просто фізично не залишається де закріплюватися. Щось схоже вони зараз влаштовують у районі Бахмута. Тому тут вирішувати Генштабу – чи співставні наші втрати в цій зоні з доцільністю її утримання.
"Перед тим як перейти в наступ, ворог може бити по населеному пункту годинами, тижнями. Після чого противник намагається просунутися туди. Не впевнений, що вони можуть взяти Бахмут найближчим часом, хоча технічно вони можуть його захопити. Але це буде так звана "піррова перемога" – коли ти досяг мети, а більше нічого вже зробити після цього не можеш", – розмірковує Грабський.
Світан вважає, що тих сил та засобів, що є у росіян, недостатньо, щоб узяти Бахмут. Крім того, що це місто саме по собі добре укріплене, там є водна перешкода – річка Бахмутка – за яку окупанти не зможуть пройти.
"У районі Бахмута найбільша щільність ворожих військ. Для нас це важливо, тому що простіше знищувати їх десь в одній точці. І якраз найбільші втрати у російських військ саме під Бахмутом. Увійти до міста вони точно не зможуть, але ми там їх триматимемо і знищуватимемо до останнього", – каже Світан.
Якщо говорити про перспективи на осінньо-зимовий період, зараз є чотири додаткові фактори, які впливають або можуть вплинути на загальний театр воєнних дій. Як би ми скептично не ставилися до російських мобілізованих, яких без навчання кидають на фронт, вони все одно створюють для ЗСУ додаткове навантаження.
Їх зараз спрямовують здебільшого для укомплектації та поповнення втрат у тих підрозділах, які вже воюють в Україні. Але одна річ – знищувати тисячу окупантів, та інша – коли їх уже три тисячі. Тим більше, не всіх з них відразу виводять на передову, частина – все ж таки проходить базову мобілізаційну підготовку в тилу.
Другий чинник – вибух на Кримському мосту, яким противник спрямовував забезпечення до свого угруповання у Херсонській, Запорізькій областях та частково – у Донецькій. Якщо брати у відсотковому співвідношенні, то 70% військової амуніції йшло поїздами, решта 30% – автотранспортом, каже Світан.
Військове забезпечення через автомобільні смуги на мосту зараз майже не йде. А залізничне полотно якраз постраждало значно менше. Одна гілка функціонує в реверсному режимі, але через теплове ураження всієї конструкції переходу завантаженість вагонів, звісно, менша. Тобто пошкодження на мосту порушило терміни та обсяги постачання для південної операційної зони, але поки що не зупинило їх повністю.
"Загальний стан постачання військової амуніції на Крим і далі на південь зменшився приблизно в половину. Тобто військова пропускна спроможність мосту скоротилася на 50%. Щоби повністю відновити міст їм потрібно місяці, якщо не рік. Тому поки він працюватиме в такому режимі", – зазначив Світан.
Третій потенційний фактор, який може відігратися не на нашу користь – Білорусь. Лукашенко, вочевидь, ще не прийняв фінального рішення про те, чи будуть його війська прямо брати участь у бойових діях. І дуже схоже на те, що він намагається всіляко уникнути цього рішення.
Чи може Росія розпочати наступ на північні області? Може. Але ні самостійно, ні разом із білорусами вони не зможуть виконати поставлені завдання, про що РБК-Україна вже докладно розповідало. Цілями, наприклад, може бути прорив до Ковеля та на Львів, щоби перерізати логістику для постачання західної допомоги. Або навіть захоплення Києва.
Якщо ж мета агресора – створити ще одне вогнище напруги або навіть втягнути наші Збройні сили у бої на північних кордонах – таке завдання Москва та Мінськ справді здатні реалізувати.
Четвертий фактор – це зима, яка може сповільнити темпи настання. Уявіть, що вам доводиться воювати у степу, де холодно та дме вітер, наводить приклад експерт Центру оборонних стратегій полковник Віктор Кевлюк. Противник стикається з такими ж умовами. Але Збройним силам у цьому плані легше – вони вдома і мають надійний тил.
"Ще до кінця листопада південне угруповання росіян покосять хвороби. І з огляду на те, які у них аптечки, то протизапальні, противірусні, протизастудні препарати у них відсутні. До того ж жодної підготовки до зимових умов у них не спостерігається. Немає жодної інформації про те, що російська логістика займається забезпеченням пічок, будівельних матеріалів для бліндажів", – зазначив співрозмовник. За його словами, зима для окупантів може бути дуже складною.
Факторів, які впливатимуть на динаміку нашого наступу до кінця року ще більше і вони напевно додаватимуться. Але, як вважають експерти, за наступні два місяці Україна може досягти великих успіхів на полі бою.
"До кінця року ми цілком здатні, по-перше, завершити операцію зі звільнення Харківської області. Цілком можливо вибити противника з правого берега Дніпра в Херсонській області. І до кінця зими, на мою думку, ми можемо повернути принаймні північну частину Луганської області", – вважає Кевлюк.
Якщо говорити про завдання-мінімум, то технічно до кінця року нам потрібно зламати опір противника у двох ключових точках – Сватове та Снігурівці, вважає Грабський. Снігурівка, яка знаходиться на адмінрубежі між Миколаївською та Херсонською областями – це важливий опорний пункт окупантів. Після втрати міста оборона противника на правому березі Херсонської області розвалюється за принципом "доміно". Визволення Снігурівки відкриває прямий шлях для деокупації Херсона.
Одна частина наших військ уже перебуває на підступах до цього так званого "снігурівського виступу" на території Миколаївської області. Їй фактично на зустріч рухається друге угруповання – лівим берегом Інгульця з району Давидова Брода. Тобто окупантів у Снігурівці очікують не дуже райдужні перспективи.
У разі деокупації Сватового українська армія, по-перше, перерізає комунікації противника, які зараз забезпечують оборону ворога на лінії Троїцьке – Кремінна. А по-друге, ми виходимо на оперативний простір, щоби просуватися далі на півночі Луганської області.
"Тоді ми виходимо на інший напрямок – на лінію Новопсков - Старобільськ - Новоайдар. Це створює нам перспективні умови. Якщо далі ми прориваємося на Старобільськ, то у противника виникають дуже великі труднощі у сєверодонецькій агломерації", – пояснив Грабський. А на південь від Новоайдару йде пряма дорога на Щастя – це, можна вважати, околиця Луганська.
Що стосується Херсона, то якщо окупанти ухвалять рішення про "жест доброї волі" – їм знадобиться лічені дні, щоби піти. Але якщо їх доведеться звідти вибивати – тоді це місто може бути звільнене вже до кінця листопада, припустив Світан.
"Третій перспективний напрямок – стрибок на Мелітополь та Бердянськ. Якщо українські війська від Оріхова та Гуляйполя рушать на південь, до Азовського моря, тоді ми звільняємо Пологи та Токмак, а далі – вихід на Мелітополь та Бердянськ. Це те, що ми фізично здатні зробити навіть у листопаді", – спрогнозував співрозмовник.
А якщо до того часу наші війська зачистять правий берег Дніпра в Херсонській області, то вороже угруповання на півдні буде в зовсім поганому становищі. Опинившись у напівоточенні, противник не матиме іншого логічного виходу, окрім як відступати до Криму.