Хайпові новини, анонімні джерела та псевдоексперти: як не загубитися в інформаційному хаосі

Колонка журналіста та телеведучого марафону "Єдині новини" Вадима Карп'яка для РБК-Україна – про те, як варто сприймати новини під час війни, якій інформації можна довіряти і чому слід фільтрувати медійний потік.

"То як там насправді?" Цю фразу чув кожен журналіст, чиє обличчя з'являється у телевізорі. Це питання від глядачів я регулярно вислуховую вже 10 років і воно передбачає, що ми як журналісти чогось не договорюємо людям.

Глядачі підозрюють, ніби є загальновідомі новини, а є якісь секретні, тільки для своїх. І пояснення, що "новини для своїх" і усілякі інсайди – це найчастіше просто неперевірені чутки, мої співрозмовники сприймати не хочуть. Вони й далі вважають, що десь є незамулене джерело інформації, з якого п'ють політичні небожителі. Ну і журналістам час від часу перепадає.

Насправді таке джерело якщо колись і було, то давно перетворилося на величезну калюжу, куди зливають і цілком придатну для життя воду та усілякі нечистоти. Інструментом, який повинен все це фільтрувати і перетворювати на щось придатне до споживання, мають бути журналісти. Але ми вже давно не справляємося з обсягами інформації, які на нас виливаються. А від початку великої війни проблема стала особливо помітною, і я виділив для себе три проблемні моменти.

По-перше, новин стало забагато. Війна загострює потребу в інформації, тому що від неї залежить наше фізичне виживання. А оскільки є попит, значить, є і пропозиція. І цієї пропозиції стало так багато, що більшість новин зранку не доживають до обіду.

Я пам'ятаю часи, коли серйозна подія як інформаційний привід могла триматися у фокусі уваги суспільства до тижня. Років 5 тому цей проміжок уже становив 2-3 дні. А зараз новин стільки, що ранкове повідомлення на серйозну тему не доживає у пам‘яті глядачів до вечора, бо його перекрили обідні та вечірні повідомлення. Інформаційний потік настільки великий, що абсолютна більшість людей просто не встигає його аналізувати і робити висновки.

По-друге, як і в будь-якій ситуації підвищеного попиту, з'явилися спекулянти. У нашому журналістському колі це ситуація, коли в новини чомусь почали зараховувати коментарі. Тобто є новини як об‘єктивні факти, а є коментарі про про ці факти. Так от зараз ми часто бачимо, коли коментарі підміняють собою новини. Звісно, Аристотель учив, що факти без коментарів нічого не значать. Але одна річ, коли це коментар людини, наділеної повноваженнями щось змінювати чи ухвалювати рішення, а інша річ, коли людина коментує не свою сферу. Чи взагалі відрекомендовується як "експерт".

З експертністю у нас взагалі все поганенько. В класичному розумінні експерт – це людина, якій ви готові платити за її експертну думку і довіряєте цій думці через відповідну репутацію особи. Тоді є сенс цікавитись коментарями таких експертів. Якщо ж це просто "я художник, я так бачу" і коментую все – від ситуації з енергетикою до виборів президента США, то це не експерт.

І третя проблема — зловживання анонімними джерелами. Я зараз ризикую звучати як буркотливий дід, але раніше посилання на анонімне джерело в пристойному журналістському товаристві допускалося десь один раз за статтю. Ти можеш згадати його в матеріалі, але правила хорошого тону передбачали цим не зловживати. Зараз же цілком поширена ситуація, коли весь матеріал можна побудувати на інформації від так званих "анонімних джерел". А перевірити їхню реальність і цінність ніхто окрім самого автора не може. Таким чином, до речі, легалізується маса чуток і вкидів, коли журналістам спеціально "згодовують" якусь інформацію для її подальшої легалізації. Бо одна річ, якщо чутки про політика розпускає інший політик і зовсім інакше ця чутка звучить у статті поважного видання, але подана не як чутка, а як інсайдерська інформація від анонімного джерела.

І це проблема не тільки української журналістики. Західна, на яку ми орієнтуємося, теж почала зловживати цим прийомом. До речі, це, здебільшого, проблема друкованої преси та інтернету, тому що телебачення, на яке часто зараз нарікають, не може собі дозволити спекулювати анонімними джерелами. Телебачення якраз мусить показувати картинку і я не можу садити в кадр когось у масці і зі зміненим голосом розповідати новини. Людина в новинах на телебаченні – це людина з обличчям і голосом, існування якої можна перевірити. Якщо це не російське телебачення, звісно.

Підсумовуючи, дуже хотілося б завернути якусь красиву метафору про те, що людина на 70% складається з води, і ці ж самі 70% – це кількість безсенсової інформації, яка виливається на наші голови. Але таке порівняння, як і будь-яке інше, традиційно кульгатиме через свою неоднозначність. Тому підсумую інакше і дозволю собі дати вам три поради на означену тему.

1. Перестаньте постійно впродовж дня перевіряти стрічку новин. Короткий огляд зранку і детальніший увечері допоможуть концентруватися на важливому для вас. Тим більше, що більшість телеканалів і видань мають підсумкові випуски, в яких збирають все найважливіше за день. І не бійтеся пропустити щось важливе. В сучасному світі у вас просто нема на це шансів.

2. Виберіть собі до 5 джерел інформації і слідкуйте за ними. Бажано, щоб серед них було одне таке, чия оцінка подій не відповідає вашим переконанням. Таку інформацію буде неприємно споживати, але це важливо для формування об‘єктивної картини подій. І ще дуже бажано, щоб у цьому списку було хоч одне іноземне джерело. Благо з Ґуґл-перекладачем і YouTube зараз не проблема читати в інтернеті чи дивитися будь-що будь-якою мовою.

3. Коли чуєте новини з "анонімних джерел", то заміняйте в голові цю фразу на словосполучення "якийсь дядько". Це дозволить спокійніше ставитися до сенсацій. Самі порівняйте як звучить: "анонімне джерело каже, що…" і "якийсь дядько каже, що…". Правда ж, є різниця?