Голова Верховного Суду Кравченко: Після Князєва вже ніхто не скаже, що у нас є недоторканні

Як судді відреагували на справу Князєва, чи потрібен Україні суд присяжних, чому Кравченка звинувачують у тому, що він не пройшов "тест на доброчесність", – про це новий голова Верховного суду розповів в інтерв'ю РБК-Україна. 

Коли чотири місяці тому правоохоронці затримали на хабарі голову Верховного суду України Всеволода Князєва, новина про це сколихнула публічний простір. Той факт, що корупціонером виявився найвищий представник судової ланки, викликав шок і агресію.

Через кілька днів після гучного затримання в Верховний суд призначили нового голову – ним став Станіслав Кравченко, який працює в судовій сфері десятки років. Окрім запиту на негайну справедливість і більшу рішучість суддів, до Кравченка одразу виникли питання, які стосуються його біографії. Наприклад, чому він став одним із тих, хто відпустив ймовірного на той момент вбивцю Георгія Гонгадзе, або чи дійсно він є "людиною Портнова".

– Справа Князєва. Коли Голова Верховного Суду був спійманий на хабарі, суспільство було шоковано. А яка була реакція в колі самих суддів?

– Вже чотири місяці, як сталась ця подія. Ми багато про це говорили, коли відсторонювали від посади Князєва, коли обирали нового голову, повторюватись би не хотілось. Якщо коротко – сприйнято було дуже болюче. Але суддівський колектив розуміє свій обов’язок перед суспільством і державою, який полягає у здійсненні правосуддя, тому тут вихід один – працювати, діяти. Я на це спрямовую колектив. Ми хочемо переступити цю історію та рухатись далі.

Якщо ви подивитесь на роботу Верховного Суду, ми повністю виконуємо свої функції. Я навіть був здивований, що порівняно з довоєнним 2021 роком, в 2023 році у нас всього на 7% менше надходжень справ. При цьому випадки коли суддям Верховного Суду заявляють відводи є поодинокими. Судді повинні працювати, якщо вони не заплямовані. Тому, треба думати про майбутнє і про те, щоб таких випадків більше не траплялося.

Для судової системи це дуже прикрий випадок, але для розвитку України як демократичної держави є певний позитив. Ніхто в Україні вже не скаже, що у нас є недоторкані. Якщо людина, яка обіймала таку посаду може бути затримана та взята під варту, то, сподіваюсь, що це буде свого роду імунітет на довгі роки. Також це позитивна оцінка роботи реформованих правоохоронних органів.

Крім того, вважаю, що цей випадок дає підстави для удосконалення роботи Верховного Суду, зокрема, Великої Палати. У Верховній Раді зареєстровано два законопроєкта про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, щодо організації роботи Великої Палати.

В рамках обговорення цього законопроєкту можна запровадити запобіжники, які дозволять уникнути повторення подібних історій. Наприклад, якщо органами слідства та судом буде встановлено, що Князєв використовував посаду Голови Верховного Суду для впливу на суддів, то я готовий виступити з ініціативою про те, щоб Голова Верховного Суду не входив до складу Великої Палати. Ці та інші питання ми будемо обговорювати на Пленумі Верховного Суду, проведення якого планується на початку жовтня цього року.

– Щодо запобіжників, які ви бачите попереджувальні заходи щодо подібних ситуацій? До того ж такий прецедент покаже іншим суддям, що кара невідворотна?

– Якщо говорити про запобіжники, я хотів би звернути увагу, що такі ситуації виникають не тільки в судовій системі. Зараз медіапростір переповнений корупційними скандалами, які, навіть неочікувано для війни, відбувались у сфері мобілізації, зокрема, у лікарських комісіях, у ТЦК, у сфері розподілу гуманітарної допомоги. Маємо кілька проваджень щодо народних депутатів, працівників органів виконавчої влади та інших. Тому найкращий запобіжник – це є розуміння того, що якщо хтось вчиняє злочин, то покарання буде невідворотнім.

– Коли вас обрали головою Верховного Суду, одразу згадали кілька фактів з вашого минулого – це тест на доброчесність, який ви колись не пройшли, зокрема через неточності у декларуванні. Справа Гонгадзе. Також вас назвали "людиною Портнова". Можете прокоментувати це?

– Про всі ці обставини я давав коментарі багато разів. Йшли перші етапи судової реформи. Коли було прийнято рішення про те, що створюється новий Верховний Суд, в рамках конкурсу було перезапущено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України і з'явилася така організація - "Громадська рада доброчесності", яка була дорадчим органом для проходження конкурсної комісії. Я був дуже здивований, коли ГРД дала щодо мене негативний висновок. Це було неочікувано.

Важливість громадських організацій в контролі, в оцінці, я ніколи до цього негативно не ставився. Але, коли подивився, що написали про мене, вирішив – добре, я ж правник. По закону існувала двоступенева процедура – подолання висновку ГРД. Я не знявся з конкурсу і не пішов, я пояснив претензії, які до мене були. Спочатку відповідній колегії, потім кваліфікаційній комісії. І потім, коли вносили подання до Вищої ради правосуддя. Тобто я тричі публічно розказав про все і вважав, що все вичерпано.

Коли я вже був призначений на посаду судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду і мене знову обрали головою, були ті самі питання Після того, як я побачив, що ці питання курсують і далі, мені навіть хотілось звернутись до суду, але виходить, що ти оскаржуєш те, чого нема.

Щодо справи Гонгадзе. Справа щодо вбивства журналіста Георгія Гонгадзе – це сумна сторінка в історії становлення нашої держави. Спочатку як суддя Апеляційного суду, потім, як заступник голови Вищого спеціалізованого суду, а далі як голова Касаційного кримінального суду, я брав участь у розслідуванні цієї справи та організації її судового розгляду. І я можу пишатись тим, що був причетним до цих процесів.

Як всі знають, всі особи яким було пред’явлено обвинувачення по даній справі понесли заслужене покарання, в тому числі і Пукач, який засуджений до довічного позбавлення волі. Двадцять років тому, коли розслідувалася справа Пукача, колегія суддів, до складу якої я входив, переглядала рішення про обрання запобіжного заходу Пукачу у виді тримання під вартою.

Тут хочу наголосити, що Пукач на той час обвинувачувався не у вбивстві, а в тому, що він надав вказівку на знищення певних документів, які, ймовірно, підтверджували, що співробітники МВС вели спостереження за Гонгадзе, чи вказували на це. Суд проаналізувавши всі представлені докази і, враховуючи практику ЄСПЛ, який неодноразово вказував на необґрунтованість застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, змінив його на підписку про невиїзд.

Жодного впливу на суддів не було, рішення ухвалювалося відповідно до чинного на той час КПК 1960 року. Після зміни запобіжного заходу Пукач нікуди не втік. Навпаки. Він звернувся до суду та оскаржив постанову про порушення кримінальної справи, його скаргу задовольнили. Справа щодо нього була закрита на підставі цього рішення, яке пройшло апеляційну та касаційну інстанції. Через кілька місяців з’явилося нове обвинувачення Пукача у вбивстві. І тоді його уже оголосили в розшук. Я цю справу не розглядав, тому деякі ЗМІ в цьому плані подають дещо викривлену інформацію.

Щодо Портнова. З Портновим я не знайомий і ніколи з ним не зустрічався. До 2014 року я ніколи не обіймав в судах адміністративні посади, але після Революції Гідності, коли був прийнятий Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», всі судді, які обіймали адміністративні посади в судах, були звільнені, та, наприкінці квітня 2014 року, колектив обрав мене заступником голови ВССУ. Я ніколи не призначався на посаду владою, відповідні повноваження завжди мені надавали колективи, в яких я працював.

– Коли вас обрали головою ВС, чи було у вас спілкування з представниками влади, може вас кликали в Офіс президента, фіксували певні моменти, обговорювали співпрацю?

– Тут важливо, визначитися, що розуміється під словом "співпраця". Якщо говорити, наприклад, про те, що я перебуваючи на посаді голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за 2021 рік разом із правовим управлінням цього суду проаналізували та надали свої пропозиції приблизно на 110 законопроєктів, які розглядалися Верховною Радою, то ми можемо говорити про співпрацю, або коли у Офісі президента проводилися наради, щодо обміну військовополоненими, чи щодо створення Міжнародного військового трибуналу, то це також можна назвати співпрацею.

Разом із тим, у нас є чітке розуміння того, що інші гілки державної влади та суспільство зацікавлені у тому, щоб судова система була незалежною, самостійною та неупередженою, адже запит на справедливість є надзвичайно великим. Ми можемо стверджувати, що Верховний Суд є абсолютно незалежний та автономний, як у питаннях здійснення правосуддя, так і при вирішенні управлінських питань, пов’язаних з його діяльністю.

Окремо хотів наголосити, що мені невідомо жодних випадків, коли влада намагалася вплинути на суддів. Такі підходи президенту Зеленському та його Офісу не властиві. Дійсно може бути критика, або відоме рішення РНБО щодо суддів, але це реакція на події, а не тиск. Окремих зустрічей із президентом чи з його командою, окрім загальновідкритих заходів, у мене не було. Я чітко знаю, що мені робити, де моя відповідальність.

– Судова реформа. З одного боку наші міжнародні партнери очікують від нас ще більших результатів. З іншого – в політичних колах йде мова про те, що це одна з найуспішніших реформ. Чого не вистачає?

– Я думаю, що ще рано оцінювати судову реформу, бо вона має включати завершення реформування всіх інстанцій та всіх юрисдикцій. Коли ми завершимо наповнення судів суддями та працівниками апарату, а також приведемо мережу судів у відповідність до нового територіального устрою нашої країни і вони почнуть працювати, то тоді ми вже зможемо оцінити чи є успішною реформа чи ні. Зараз основною проблемою є наповнення судів кадрами. Я дуже сподіваюсь, що ВРП та ВККС, які відновили свою роботу у поточному році, впораються із цим завданням.

Але не тільки це питання є основним. До виникнення проблеми із кадрами існувало питання щодо якості законодавства. Наприклад, нині діючий Кримінальний кодекс України, який було прийнято у 2001 році, зазнав змін більше ніж 1100 разів. При цьому більшість цих змін не є системними і не мають єдиного підходу у вирішенні проблем, які виникають. Подібна ситуація існує також і в інших галузях права. Якщо говорити за проведення реформ, то треба розуміти, що тут повинен бути системний підхід.

– Один з органів, які вибирають суддів Конституційного Суду України, – Дорадча рада експертів була сформована не так, як нам радили міжнародники, а точніше Венеційська комісія. Вона хотіла, щоб у Раді було 7 членів і більшість – міжнародники. Але їх в Раді шість, про те вирішальний голос за міжнародниками. Як ви до цього ставитесь?

– Я – патріот своєї держави. Мені дуже хотілося, щоб ми у своїй країні лад наводили самі. Я переконаний, що ми з цим можемо впоратися. За ці тяжкі місяці війни ми бачимо скільки людей пішло захищати нашу вітчизну та з якою самовідданістю працюють у всіх галузях національної економіки заради перемоги. Разом із тим, треба розуміти, що зараз склалися такі реалії, що без міжнародної підтримки нам дуже важко здолати ворога та існує загроза втратити нашу незалежність.

Без міжнародної допомоги буде складно, як боронити нашу землю, так і завершити реформи, які тривають. І тому, якщо зараз нашими міжнародними партнерами ставляться певні умови, від яких, зокрема, залежить і їх підтримка на шляху до вступу в ЄС та НАТО, то нам такі умови треба прийняти.

– Але складається така ситуація, що наше суспільство більше у цьому питанні довіриться міжнародникам. Чому?

– Ви знаєте, скільки заявляється в середньому відводів, наприклад суддям кримінальної юрисдикції? За рік, ви здивуєтесь, їх менше 1 %. Це офіційна статистика. Крім того, з прийнятих кримінальною юрисдикцією судових рішень в апеляційному порядку оскаржується не більше 20 %, а в касаційному – менше 10 %. Це також свідчить про те, що нашим судам довіряють і їх рішення сприймаються.

Також мільйони наших громадян, навіть попри триваючу російську агресію, звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів. Хіба це не свідчить про високий рівень довіри? Але, якщо ми вийдемо на вулицю і запитаємо у людей про довіру до суду, то отримаємо, на жаль, зовсім іншу відповідь. Тому треба замислитись у чому полягають причини недовіри.

Проте, якщо ми запитаємо наших громадян, чи готові вони, щоб їх спори вирішували судді, які є представниками інших країн, то я переконаний, що ми отримаємо відповідь – ні.

– Але ж є купа прецедентів щодо відверто незаконних рішень суддів. Є різні приклади їхньої поведінки, коли вони очевидно вважають себе над законом.

– Перш за все, хотів би наголосити, що судові рішення ухвалюються іменем України, їх треба поважати. Якщо рішення не відповідає вимогам закону, воно може бути перевірене в апеляційному порядку, а в певних випадках і в касаційному. У разі виявлення помилки, її буде виправлено. Якщо суспільство бажає, щоб судові рішення були законними, то все ж таки повинна бути довіра до професіоналів. На жаль, сьогодні на фоні суспільного запиту на справедливість ми часто про це забуваємо.

– Спецтрибунал. Є очевидна необхідність створення самого міжнародного трибуналу, а не національного. При цьому зараз складається таке враження, ніби наші партнери не дуже хочуть розглядати варіант міжнародного трибуналу.

– Мене насторожує акцент на тому, що нам чогось не хочуть робити наші партнери. Саме Україна зіткнулася з війною. Після Другої світової війни, агресії такого масштабу в Європі не було.

Але давайте проаналізуємо, як розвивалося міжнародне право після Нюрнберзького процесу останні десятиріччя. У всьому світі створювалися правила, за якими можливо переслідувати воєнних злочинців. На підставі Римського Статуту, прийнятого у 1998 році, діє Міжнародний кримінальний суд, в компетенцію якого входить переслідування осіб, відповідальних за геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності. Так сталося, що Україна не ратифікувала Римський Статут. Росія також не є його учасником, що є перешкодою для переслідування воєнних злочинців цієї країни в рамках МКС.

Проте, з перших днів відкритої агресії було зрозуміло, що росія не мала обґрунтованих підстав для розв’язання цієї війни і сьогодні вже не приховує дійсних причин своєї агресії, заявляючи про те, що вона воює з «колективним заходом» і хоче покарати Україну за наші прагнення до вступу в ЄС та НАТО. Ще у квітні 2022 року Президент виступив із ініціативою про те, що агресивні дії керівництва рф повинні бути оцінені саме в рамках міжнародної інституції, якою повинен стати міжнародний трибунал.

Я підтримую цю ініціативу і вважаю, що агресія проти України повинна бути оцінена з точки зору міжнародного права. А питання про те, за яким варіантом Спецтрибунал повинен бути створений, належить вирішити країнам, які нас підтримують.

– Сьогодні ми бачимо, що запит суспільства на боротьбу з корупцією і не тільки, загострений як ніколи. Можливо суддям варто бути більш рішучими в своїх діях?

Судді є рішучими у боротьбі з корупцією. Як ми бачимо, Вищий антикорупційний суд України, який розпочав свою діяльність 4 роки тому, є ефективним, і значних нарікань у суспільства щодо його роботи немає.

Якщо питання в підсиленні покарання за корупційні діяння – воно і так є достатньо суворим. Зокрема, законодавчим органом було раніше внесено зміни до Кримінального кодексу України і на сьогодні заборонено призначати покарання за корупційні правопорушення нижче від найнижчої межі, передбаченої законом, або звільняти від покарання з випробуванням. Питання в досягненні його невідворотності.

Також я згоден з тим, що не може бути судових засідань, в тому числі і по корупційним злочинам, які тривають роками. Слід проаналізувати причини надмірної тривалості. А це і кадровий дефіцит суддів, зловживання учасниками процесу своїми правами, недосконалістю діючого законодавства тощо. Разом із тим, не треба забувати, що судові рішення повинні бути законними, тобто прийнятими з суворим дотриманням положень Конституції України, національного законодавства та Європейської конвенції з прав людини.

– З цим питанням нещодавно виступав президент Зеленський. Прагнучи зробити більш жорстким злочин за корупцію, він запропонував прирівняти її до держзради. Але ж, якщо за найтяжчий корупційний злочин дають 12 років, то за держзраду 15. Тобто це лише три роки різниці.

– Я не знаю, що саме президент мав на увазі в даному випадку, тому не можу детально коментувати його слова. Але, якщо ми говоримо про таке прирівняння у політичному сенсі, то я згоден, що корупція, яка руйнує нашу країну, може визнаватися найтяжчим злочином. Якщо ми говоримо про таке прирівняння в правовому сенсі, тобто виходячи із розміру покарання, передбаченого за корупційні злочини, то воно дійсно є більш м’яким, і я так розумію, що питання щодо його підсилення зараз обговорюється в парламенті.

– На Полтавщині суддя виправдав ухилянта і порівняв мобілізацію з рабством. Ви бачите в подібних заявах певну тенденцію – судді, які намагаються набути якоїсь певної одіозної ваги?

– Коли я вперше побачив цю новину, я взагалі подумав, що це фейк. Добре, що такі випадки зовсім поодинокі і це не є тенденцією. Однак, це все-таки судове рішення, але очевидно повинен бути апеляційний розгляд. І тут дилема, з одного боку судові рішення, які треба поважати, з іншого – висловлювання, які не піддаються аналізу. Безперечно, треба розбиратися в ситуації. Я не хочу вгадувати, що стало причиною ухвалення цього рішення, яке сколихнуло всю юридичну спільноту.

Хотів наголосити, що у нас, навіть у період війни, кількість розглянутих кримінальних проваджень обчислюється десятками тисяч, а загалом, враховуючи всі юрисдикції, ця кількість перевищує 2 млн справ. Тому мені б дуже хотілося, щоб робота наших судів у нинішніх складних умовах оцінювалась в цілому, а не за поодинокими випадками.

– Як ви вважаєте, чи можливий в нашій країні суд присяжних в класичному його варіанті?

– Ми робили детальний аналіз перед війною по суду присяжних. Присяжні у нас входять у склад суду. Сказати, що провадження за участю присяжних розглядаються неефективно, не можна. Надзвичайно важливо, коли народ бере участь у процесі здійснення правосуддя. Тим більше, коли ми говоримо про питання відновлення довіри до суду. Тому я думаю, що ми повинні прагнути до вдосконалення суду присяжних в Україні. Хоча на сьогоднішній день маємо багато застережень щодо можливості впливу на присяжних, добросовісного виконання ними своїх обов’язків, забезпечення необхідними умовами, фінансування та інше.

– Як ви думаєте, що нам все ж допоможе відновити довіру до суддів?

– Хотілося б, щоб медіа трохи менше використовувало негативних приводів для формування суспільної думки. Якщо ми подивимось ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує свободу слова, мало хто звертає увагу на останню частину цієї статті, що вказує на певні обмеження, які можуть бути застосовані, якщо вони підривають авторитет правосуддя.

Також у нас прогалини в комунікації. Я постійно говорю – проти нас використовують незадоволену сторону. При цьому треба розуміти, що у будь-якій справі завжди є сторона, яка сприймає позитивно судове рішення. Я кожен раз суддям кажу – якщо людина прийшла, побачила якісну організацію роботи суду, отримала зрозуміле рішення, повірте, вона буде цілком довіряти цій інституції.

У мене було багато випадків, коли людина навіть отримавши досить велике за розміром покарання, але розуміючи, що рішення справедливе, з повагою відносилась до суддів. Організація роботи суду повинна бути на належному рівні. Усі ці фактори треба вирішувати в комплексі і тоді ми будемо говорити про довіру до суду.