Голова МЗС Фінляндії Еліна Валтонен: Ми не можемо висувати жодних умов Україні

Про приєднання України до НАТО після війни, паралелі і відмінності від фінського шляху до Альянсу, страх Заходу перед "ескалацією", "вікно можливостей" для України, досвід фінів у боротьбі з російсько-радянською агресією – в інтерв'ю РБК-Україна розповіла міністр закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен.

Однією з найбільш пам'ятних історій з останнього саміту НАТО у Вільнюсі для багатьох українців, напевно, стали висловлювання британського міністра оборони Бена Воллеса про бажання бачити більше "вдячності" від українців. Ці слова широко тиражували та обговорювали не лише в Україні, а й у Європі. Невдовзі їх прокоментувала і голова МЗС Фінляндії Еліна Валтонен, яка в інтерв'ю Financial Times підкреслила, що західна допомога Україні не є благодійністю, адже наша країну воює і за свободу Заходу.

Цю ж тезу Валтонен повторила і в інтерв'ю РБК-Україна, при цьому зазначивши, що була навіть здивована тим, наскільки рішучим і єдиним був Захід у підтримці України з першого дня повномасштабного вторгнення Росії. І що ця підтримка лише міцнішатиме.

Сама Фінляндія змогла приєднатися до Альянсу безпрецедентно швидко – увесь процес зайняв менше року. В інтерв'ю РБК-Україна Валтонен пояснює, що проводити порівняння між фінською та українською історіями вступу до НАТО цілком логічно – але попри це, між нашими країнами є і суттєві відмінності.

– Чи можемо ми вважати нещодавний саміт НАТО в Вільнюсі перемогою для України, з урахуванням кінцевих формулювань комюніке щодо нашого запрошення в НАТО?

– Я вважаю, що саміт послав дуже чіткий меседж про безперервну і непохитну підтримку України. Україна стане членом НАТО, і країни висловили тверду рішучість щодо цього. Зрозуміло, що в короткостроковій і середньостроковій перспективі найважливішим є те, що альянс і весь Захід будуть все більше підтримувати Україну. І не тільки з військової точки зору, що, звичайно, є найважливішим, але також допомогати Україні у виконанні тих умов, які мають бути виконані, коли Україна стане членом НАТО.

І звичайно, для полегшення процесу, ми вважаємо досягненням те, що План дій щодо членства для України вже прибрано. Це означає, що в день, коли Україна зможе вступити в НАТО і буде запрошена до альянсу, процес пройде максимально гладко.

– В Україні були певні занепокоєння, що План дій щодо членства буде фактично замінений річними національними програмами та їх оцінкою. Чи можливо, що рішення про цей інструмент буде переглянуте на наступному саміті?

– Єдине, що я можу сказати, це те, що існує дуже сильна підтримка України зі сторони усіх союзників, і я не маю жодних сумнівів, що кожен допомагає Україні стати членом альянсу. Звісно, згідно з Вашингтонським договором, країна, яка знаходиться у стані війні, не може бути безпосередньо запрошеною до альянсу. Тому нам просто довелося створити процес, за допомогою якого ми залучаємо Україну настільки, наскільки це можливо. І також створення Ради Україна-НАТО, я думаю, стало сильним сигналом того, що Україна – це частина нас і ми зобов'язані надати Україні членство якомога швидше.

Голова фінського МЗС Еліна Валтонен та генсек НАТО Єнс Столтенберг (фото: nato.int)

– Наш президент Володимир Зеленський сказав, що запрошення до НАТО буде залежати лише від умов безпеки. Чи так це, або можуть з'явитися інші умови, наприклад, проведення реформ і т.д.?

– Звичайно, необхідно забезпечити взаємосумісність. Має бути взаємосумісність військових сил. Ми йдемо в правильному напрямку, оскільки Захід дуже активно допомагає Україні з військовою технікою та навчанням. Але, звісно, є й інші умови, які мають бути виконані і вимагають певних реформ.

Це підтримуватиме український народ, громадянське суспільство і, звісно, демократію і верховенство права в державі, що також допоможе Україні стати членом Європейського союзу. Я думаю, що ці два процеси йдуть дуже гладко, поруч, і їх потрібно розглядати як фундамент для будування стабільного майбутнього України як незалежної держави, особливо після закінчення жахливої війни.

– Після закінчення війни нашою перемогою та на наших умовах, чи можна очікувати, що Україна дуже швидко приєднається до НАТО, скажімо, за кілька місяців?

– Ми сподіваємось, що це буде можливо. І ви маєте знати, що Фінляндія, тепер, коли ми стали членами НАТО, звичайно, має дуже відмінну від України історію, але також має довгий кордон з Росією, ми тут з вами по один бік.

Ми будемо допомагати вам на всіх фронтах, звісно, не тільки у військовому плані, двосторонньо і через всі міжнародні організації, а також у побудові демократії та функціонуючого громадянськього суспільства, щоб всі люди могли бути залучені. І ми готові поділитися досвідом у тому, що у Фінляндії дуже добре вдається, наприклад, у сфері освіти. У нас є гарні плани щодо допомоги вам у післявоєнній відбудові.

– Ви знаєте, приклад Фінляндії і її швидкого вступу в НАТО був і залишається дуже популярним серед наших експертів і чиновників. Вони кажуть: ви бачите, що Фінляндії знадобилося лише кілька місяців на весь процес. Тож немає нічого неможливого. Так що все залежить лише від політичної волі країн НАТО. Чи вважаєте ви ці порівняння правильними?

– Я думаю, що порівняння є абсолютно логічним, звичайно. Це зрозуміло, що люди над цим замислюються зараз.

Звісно, треба сказати, що існує деяка різниця між Україною і Фінляндією, і, на щастя, Фінляндія змогла залишатися незалежною протягом останніх 100 років. Ми також мали боротися проти російської або станом на тоді – радянської агресії, але на щастя, ми змогли залишитися суверенними і незалежними в Другій світовій війні пізніше. Тому нам вдалося побудувати стабільне, стале західне суспільство і мати демократію понад 100 років.

Крім того, інший аспект, який стосується наших збройних сил. Звичайно, ми завжди ставилися дуже серйозно до нашої безпеки та інвестували значні кошти в оборону. І з тих пір, як ми стали членами Європейського Союзу 30 років тому, ми, звичайно, не просто стали членами ЄС, ми дуже тісно співпрацюємо у питаннях безпеки з нашою європейською родиною. Але у нас також були дуже тісні оборонні угоди та співпраця з нашими найближчими партнерами і тісне співробітництво з НАТО. Звичайно, особливо за останні 10 років, ми дуже наблизилися до НАТО. І це допомогло, оскільки наші військові сили були майже повністю сумісними з НАТО.

– Ваше рішення приєднатися до НАТО було головним чином символічним, щоб ще більше зблизитися із західним співтовариством? Або ви відчували абсолютно реальну загрозу можливої агресії з боку Росії проти вашої країни, і вам потрібен був захист якомога швидше?

– Ми не відчували безпосередньої загрози. Я особисто завжди була за вступ Фінляндії до НАТО. Моя партія також офіційно підтримує цю ідею протягом 20 років. Але більшість населення не відчувала потреби вступати до НАТО, оскільки ми завжди могли захистити себе самостійно. І так як ми завжди інвестували у свою оборону, люди не вважали це необхідним.

Але це почало змінюватися минулого року, коли Володимир Путін сказав, що НАТО більше не має розширюватися. І люди стали відчувати, що це є певною мірою загрозою нашим суверенним рішенням, оскільки Фінляндія дуже давно має у зовнішньополітичних офіційних документах так звану "опцію НАТО" – розділ, в якому зазначено, що Фінляндія має можливість подати заявку на членство в НАТО у разі погіршення безпекової ситуації. І це саме те, що сталося, по суті. Так що ми просто діяли за своєю опцією НАТО.

Звісно, коли Росія вночі вторглася в Україну, більшість фінів почали підтримувати вступ до НАТО. І, я думаю, різниця досить очевидна порівняно зі Швецією, оскільки Швеція також не є членом НАТО, їхнє населення, можливо, не відчувало такої негайної загрози, не маючи Росію як сусіда. І по-друге, я думаю, що населення тут звикло, хоча би на перспективу, до ідеї, що ми можемо стати членами НАТО, оскільки у нас вже була така можливість і дуже тісна співпраця з НАТО.

Президент Фінляндії Саулі Нііністьо підписує ратифікацію угод з НАТО (фото: Getty Images)

– Чи є західні країни, які все ще бояться Росії і так званої ескалації? І на вашу думку, чи залишається простір для подальшої ескалації?

– Я думаю, що Захід повинен розуміти, і ми все робимо для цього, що ескалація, якщо вона має місце, – це рішення Росії. І жодна дія, яку ми тут здійснюємо, не спричиняє якоїсь ескалації, а тим більше не робить її виправданою. Таким чином, ми розуміємо, що є певна стурбованість, особливо якщо ви знаходитесь трохи далі від кордону з Росією і ви звикли до традиційної політики щодо неї. Звісно, це значно змінилось протягом останніх півтора року. Але є люди, які також зрозумілим чином вважають, що Захід, принаймні, не має провокувати Росію.

Але, особисто я вважаю, що фінська позиція полягає в тому, що Росія несе відповідальність за свої дії, і вони не відповідають міжнародному праву, і це саме вони здійснюють ці страшні дії та злочини. Тому ми на Заході не повинні брати на себе відповідальність за це. Звісно, ми відповідальні за свої дії, але немає нічого, що виправдовувало б дії Росії в останні місяці або роки у цьому напрямку.

– Отже, всі ці розмови про провокування або непровокування Росії практично не мають сенсу, чи не так?

– Ми бачимо, що ми намагалися включити Росію в різноманітні види співпраці, особливо протягом останніх 20 років. Було стільки спроб на політичному рівні, а також у торгівлі та економіці – і до чого це призвело? Ми не змогли запобігти спочатку захопленню Криму, а потім вторгненню Росії в Україну.

– Давайте перейдемо до західної військової допомоги Україні. Деякі західні країни, на мою думку, все ще вагаються з приводу надання більшої допомоги Україні. Деякі процеси відбуваються дуже повільно. Очевидно, є певні неформальні табу і таке інше. Чому так відбувається, на вашу думку?

– Я не бачу таких вагань. Якщо чесно, я навіть здивована, наскільки рішуче Захід підтримував Україну від першого дня вторгнення, здивована такою єдністю, яку ми проявили не тільки в Європі, але і у євроатлантичному просторі. Я думаю, що це було повністю безпрецедентним, і підтримка України дуже, дуже міцна і я не думаю, що вона зникне.

На політичному рівні я відчуваю, що залучати не лише уряди, але й всіх громадян – це відповідальність всіх політичних лідерів на Заході. Допомога Україні – це не благодійність. Україна бореться не лише за свою власну свободу та територіальну цілісність, але і за свободу всього світу.

– Чи залежить західна підтримка України від наших успіхів на полі бою?

– Звісно, всі на Заході сподіваються, що війна якомога швидше закінчиться на умовах України. І звісно, всі сподіваються, що страждання закінчаться, але очевидно, не нам вирішувати, коли цей час настане. Це залежить від українських солдатів, героїчних солдатів, які щодня прикладають всі зусилля, і, звісно, всіх українських громадян. Тому ми просто повинні продовжувати підтримувати їх, скільки б це не зайняло часу.

– Чи існує так зване "вікно можливостей" для України, щоб звільнити свої землі, яке може досить скоро закритись? Тому що це досить популярна думка. Навіть президент Чехії Петр Павел говорив про це на полях саміту у Вільнюсі.

– Росія, звісно, може закінчити цю війну в будь-який час, вивівши всі свої війська з України. Тому, я думаю, це найближче "вікно можливостей". Якщо ми дивимося на це об'єктивно зараз, то не нам вирішувати, коли воно настане. Звісно, ми будемо дуже уважно спостерігати і підтримувати Україну. Але я думаю, що формула миру, запропонована президентом Зеленським, є хорошою основою, і ми підтримуємо її. І, звісно, якщо буде можливо одного дня організувати мирний саміт, то ми, звісно, стоїмо на боці України і готові надати всю можливу підтримку. Але така подія також повинна бути дуже добре організована і спланована. І, звісно, весь Захід стоїть на боці України.

Фінські солдати під час бою з радянськими окупантами, грудень 1939 року (фото: Getty Images)

– Раніше ви згадували історію вашої країни. У вас є власна історія боротьби з радянською агресією. Чи впливає ця історія якось на громадську думку у вашій країні щодо нашої війни з Росією?

– О, звичайно. І навіть не дивлячись на те, що моє покоління ніколи не бачило війни, так само як і мої батьки – фактично вони народилися одразу після війни. Але я думаю, що пам'ять про війну, її несправедливість і, очевидно, страшні події війни передаються у сімейних історіях, і люди розуміють, наскільки близько Фінляндія була до приєднання до радянської сфери впливу, і ми змогли самостійно відбити агресію.

Це, звичайно, те, про що люди нагадують собі щорічно, коли ми святкуємо день незалежності 6 грудня. На відміну від багатьох інших країн, наш день незалежності – це не великий фестиваль, де люди виходять та святкують. Це більше про згадування минулого і всіх жертв війни і всіх страшних спогадів, які у нас є в нашій сімейній історії. Я певна, що цей наш досвід, очевидно, як і наявність спільного кордону з Росією, що означало, що над нами завжди висіла загроза протягом десятиліть, дозволяє людям добре розуміти ситуацію в Україні. Це також впливає на нашу беззаперечну підтримку України.

– Що б ви сказали тим політикам та світовим лідерам, які продовжують вимагати від України деяких компромісів, щоб завершити цю війну? Наш президент і всі наші лідери говорять, що будь-які територіальні компроміси абсолютно неможливі. Але все ж ви бачите, що майже кожного тижня з'являється якийсь новий лідер країни зі своєю "миротворчою ініціативою" та говорить про компроміси та необхідність "розуміти обидві сторони" і таке подібне. Якою може бути ваша відповідь цим людям?

– Ми не можемо висувати жодних умов Україні. Україна заслуговує справедливого та стійкого миру, і лише Україна може приймати рішення щодо переговорів, їх передумов та результату.