Про те, якою була справжня мета Голодоморів в Україні, які це мало демографічні наслідки для нашого народу, як колективна травма вплинула на майбутні покоління та чому важливо, аби світ визнав Голодомор геноцидом, – читайте у матеріалі РБК-Україна.
Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів. У минулому столітті українці пережили три великі голоди – у 19921-23-х, 1932-1933-х та 1946-47-х роках.
Точну кількість загиблих вченим досі важко підрахувати. Проте демографічні втрати України внаслідок найстрашнішого Голодомору в 1932-1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн – втрати, пов'язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч – із дефіцитом народження. Такі дані наводить Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України.
Зараз близько 30 країн визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Європейський парламент зробив це лише у грудні 2022 року, США досі не ухвалив аналогічного рішення, хоч більш як половина штатів визнали Голодомор на своїх рівнях. При цьому Росія як правонаступниця СРСР продовжує цинічно заперечувати факт геноциду проти українців.
РБК-Україна розпитала історика, куратора виставок про Голодомор та старшу наукову співробітницю Національного музею історії України у Другій світовій війні Яну Гринько про те, якими були наслідки голоду, які регіони найбільше постраждали і як це вплинуло на сучасні покоління.
Далі наводимо пряму мову Яни Гринько.
У нас є указ президента про Національний день пам'яті Голодоморів, але насправді є різниця між голодами 1921-1923-х та 1946-1947-х і Голодомором 1932-33 років. Дослідники і правники вже довели, що події 30-х років були актом геноциду проти українського народу, що ми не можемо сказати про 20-ті чи 40-ві.
Ціль Голодомору 30-х років чітко зрозуміла – Москва вчинила геноцид з метою утримання Радянської України під своїм контролем, з метою придушення того спротиву, який розпочався на території України під час колективізації і розкуркулювання. У 20-х і 40-х роках ситуації дещо відрізнялися, хоча інструменти були схожі.
На початку 1921 року комуністи замовчували голод і коли зверталися до міжнародних організацій про допомогу, то говорили про ситуацію в російському Поволжі, але про південь України – ні. Проте з 22-го року все-таки допустили міжнародні організації до наших територій, щоб надати допомогу голодуючим. У 30-х роках такого не було.
У 40-х роках голод був спричинений у тому ж числі й війною, бо на території України проходило багато бойових дій. Це все призвело до руйнування господарства, промисловості та взагалі економіки. Але основною причиною були хлібозаготівлі та репресії, пов’язані з ними. Наслідком голодування стала масова дистрофія і смертність.
Голодомор спричинив великі демографічні втрати для України. В кримінальній справі №475 про Голодомор, експерти говорять щонайменше про 4 мільйони вбитих у 1932-33 роках.
В основному дослідники спираються на переписи населення 1926 і 1937 років. Але ці переписи, можливо, не дають повної картини всіх міграційних процесів, адже відбувалося багато рухів, таких як виселення, депортації, переміщення. В Радянському Союзі практикувалися постійні відрядження, тому досить складно точно підрахувати дані про кількість жертв.
Крім того, перепис 1937-го року був засекречений, бо він не виправдав очікування вищого керівника СРСР і персонально Сталіна. Радянська влада хотіла показати демографічний ріст та успіхи соціалізму у країні. Проте, хоч і перепис показав збільшення населення в СРСР, але не ту цифру, яку очікували комуністи. І також він показав, що населення Української республіки зменшилося.
Важко говорити, яким би було населення України сьогодні, якби не Голодомори та інші масштабні злочини, які відбувалися згодом, а також й Друга світова.
Наприклад, дослідник Андрій Козицький говорить, що навіть за 90 років після Голодомору приріст українців у світі збільшився лише на 20%, а на території, де відбувався геноцид, приблизно на 10%. Це маленький показник і він не говорить про відновлення популяції після геноциду. Наприклад, казахи, які теж пережили масовий голод, що має ознаки геноциду, змогли відновити свою популяцію через 40 років.
Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи НАН України розрахували, що втрати від Голодомору 1932-33 років були найвищими в центральній і східній частині України. Це лінія Вінниці – Києва – Харкова.
Треба пам’ятати, що комуністи приховували Голодомор. Було багато випадків, коли смертність переставали фіксувати і тому вони не враховані у статистику. І якщо говоримо, що згадані регіони зазнали великих втрат, то жодним чином це не применшує страждання в інших областях.
Також треба зважати на інші фактори. Наприклад, південь України – це зернові регіони, де були найбільші посівні площі і частина посівного матеріалу там могла залишатися. У певних районах це використовували для годування працівників, елементарно для того, щоб було кому виконувати роботу.
У Чернігівській області завдяки лісовій місцевості люди мали більше шансів вижити. А у Донецькому регіоні багато людей були залучені до роботи на промислових об'єктах і смертність там могла бути нижчою у порівнянні з Харківщиною.
Визнання таких злочинів – це моральний запобіжник, який має не допустити повторення подібного. З огляду на сучасні події, очевидно, що визнання Голодомору геноцидом було запізнілим. До того, ще не всі країни, принаймні Європи, це зробили.
Голодомор був спрямований на знищення української нації як такої. І коли світ визнає, що Голодомор був геноцидом, він визнає, що українська нація існувала в 30-х роках, а Сталін її прагнув знищити.
Перед повномасштабним вторгненням диктатор Путін кілька разів публічно заперечував існування української нації, говорив, що росіяни і ми – один народ, а Україна – це російська територія.
Вже тоді світ, який би визнав Голодомор, мав би дуже категорично відреагувати на ці непрямі заклики до геноциду українців. Тому визнання Голодомору необхідне.
Голодомор завдав великої травми українському народу. Наступні покоління почали приховувати свою ідентичність чи відмовлятися від неї.
Одним із завданням Голодомору було зламати хребет української нації, її спротив та жагу до свободи. На територіях, де відбувся Голодомор, відкритого збройного спротиву вже потім не було.
Науковці Вікторія Горбунова і Віталій Клинчук досліджують трансгенераційні наслідки Голодомору. Це коли люди успадковують наслідки травми від своїх батьків і дідусів через поведінку. Люди, які пережили Голодомор, навчали своїх дітей, як виживати в тоталітарній державі. Так складалися патерни поведінки і діти на них виростали, а потім вже вони навчали цього своїх дітей.
Навіть проблема російської мови в Україні є наслідком Голодомору, певною мірою. Люди у 30-х роках зрозуміли, що для того, щоб вижити в тій державі, треба перейти на російську й погодитися на цю політику, що все українське – це відстале з села (тоді Україна була аграрною і більшість українців проживали в сільській місцевості), а все російське – це прогресивне з міста. Тому з часом люди в Україні почали приховувати своє походження із села, переходити на російську, коли їхали на навчання чи роботу до міста. А їхні діти вже не розуміли, хто вони.
Я бачила багато ситуацій у Харкові і Києві, коли бабуся і дідусь проживали в селі та розмовляли українською, а діти і внуки, переїхавши до міста – російською.
Дуже важливо проговорювати, досліджувати, усвідомлювати і розуміти, що багато українців стали російськомовними не тому, що їм так зручніше, а тому, що їхні предки постраждали за свою українську ідентичність.
Крім цього, патерн українців "не висовуватися" також є наслідком травми. У Радянському Союзі треба було бути як усі, не виділятися, тому що ти можеш на себе звернути увагу і опинитися під прицілом НКВД.
Також у людей сформувалась звичка, що краще не ділитися своїм успіхом і не пишатися фінансовим становищем, бо на генетичному рівні зберігається страх бути розкуркуленим, хоча цього давно вже не існує. Про це можна прочитати в дослідженнях Ірини Реви "По той бік себе".
Після Голодомору люди зрозуміли, що всі, хто потрапляють до державної служби, можуть прокормитися. Тому сформувалася думка, що треба своїх дітей обов'язково влаштувати в держоргани, поліцію, і таким чином вони зможуть вижити. Тому сучасні проблеми з корупцією теж певним чином мають своє коріння з 30-х, коли всі були однаково бідні і лише комуністи мали доступ до ресурсів.
Голодомор також дуже вплинув на розвиток політичної основи України. Нам важко ставати самостійними, ми ніби вчимося з нуля це робити, нам складно будувати незалежні стійкі державні інституції, бо в Радянському Союзі вони всі були під контролем центру. А це зовсім інша історія, ніж в демократичній країні.
Зараз ми вчимося заявляти про себе в світі, бо досить тривалий час про нас говорили інші, у першу чергу – колонізатор.
Це далеко від наукового підходу, але якщо уявити, що не було б Голодомору 1932-1933 років, то українці вийшли б з Радянського Союзу вже на початку 30-х. Вони не сприймали цієї політики колективізації, розкуркулювання, вони не були з цим згодні.
Тодішня українська комуністична еліта теж почала розуміти, що Україна має свій шлях, навіть якщо він комуністичний, але він може бути незалежний від Москви.
Про це говорив український економіст Михайло Волобуєв – автор концепції української самодостатності УСРР. За що був арештований в 1933 році. Про незалежну культуру та мистецтво говорили українські митці, яких Сталін знищив. Якби не Голодомор, то лозунг "Геть від Москви" став би реальністю.