Європа має боротися із зростанням ультраправих сил

Про те, як європейці мають реагувати на успіхи ультраправих на останніх виборах до Європарламенту, – читайте в колонці екс-радника голови Єврокомісії Філіпа Легрена.

ЛОНДОН – Ультраправі популістські партії показали виняткові результати на виборах до Європейського парламенту, набравши більшість голосів у Франції, Італії та трьох інших країнах. Вони здобули майже чверть місць у Парламенті, поступившись лише правоцентристам.

З огляду на те, що Європа вже переживає наслідки війни в Україні, загрозу другого президентського терміну Дональда Трампа у Сполучених Штатах, застійні стандарти життя, напружену ситуацію із соціальним забезпеченням та екстремальні погодні явища, націоналісти становлять серйозну загрозу. Ці партії часто симпатизують російському президенту Володимиру Путіну і відкрито ворожі до зеленої політики, мігрантів та інституцій Європейського Союзу.

Основні проєвропейські партії мають три варіанти реагування: самозаспокоєння, кооптація або контратака. Почнемо з аргументів за те, щоб нічого не змінювати. Багато європейців вважають – неправильно – що вибори до ЄС не мають значення. Явка на них набагато нижча, ніж на національних виборах, і багато людей віддають протестні голоси, часто проти правлячих партій.

Не дивлячись на це, проєвропейські партії все ще матимуть більшість у наступному Парламенті. Правоцентристська Європейська народна партія (ЄНП), очолювана президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, здобула більшість місць.

Крім того, ультраправі партії глибоко розколоті. Вони розділені між двома суперницькими парламентськими групами, а деякі не мають політичної прив’язки (до існуючих в Європарламенті політичних груп, - ред.). Вони розходяться у поглядах на війну в Україні, економічну політику, права ЛГБТК та, що найважливіше, чи працювати в рамках системи ЄС чи проти неї. Неминуче такі розколи послаблюють вплив.

В будь-якому разі самозаспокоєння є небезпечним. Центр тримався лише тому, що він охоплював не тільки ЄНП та Альянс соціалістів і демократів, але й класичних і соціальних лібералів із групи "Оновити Європу" та Зелених. Фон дер Ляєн, здавалося б, має достатньо голосів у Парламенті для переобрання на посаду президента Комісії – але на межі. На таємному голосуванні може трапитися будь-що. Це навряд чи свідчить про сильний і стабільний проєвропейський центр, особливо тому, що ЄНП здобула підтримку частково завдяки кампанії проти зеленої програми блоку (Євросоюзу, - ред.).

Ще більш тривожним є те, що вибори змінили політичний ландшафт у ключових державах-членах. Незважаючи на неонацистські тенденції та сумнівні зв’язки з Росією та Китаєм, екстремістська партія "Альтернатива для Німеччини" посіла друге місце в Німеччині, випередивши соціал-демократів канцлера Олафа Шольца. У Франції "Національне об’єднання" здобуло 32% голосів, більш ніж удвічі більше, ніж союзники президента Еммануеля Макрона – нищівна поразка для президента, яка змусила його оголосити дострокові вибори в країні. Таким чином, два найвпливовіші лідери Європи є значно ослабленими, залишаючи блок потенційно без керівництва перед величезними економічними, безпековими та кліматичними викликами.

Другий варіант – пристосуватися до ультраправих, що є поширеною практикою на національному рівні. Багато правоцентристських партій приймають риторику і політику ультраправих, особливо щодо міграції (як і деякі лівоцентристські партії). У кількох державах-членах вони навіть керують разом.

На рівні ЄС прагматики стверджують, що деякі ультраправі партії можна залучити до консервативного мейнстриму. Подивіться на залицяння фон дер Ляєн до прем’єр-міністра Італії Джорджі Мелоні, яка представляє себе як традиційну консерваторку, незважаючи на неофашистські корені її партії "Брати Італії", і підняла свій рейтинг, співпрацюючи з інституціями ЄС, а не виступаючи проти них (це стара хитрість: після конфлікту з органами ЄС, який майже призвів до виключення Греції з Єврозони у 2015 році, уряд країни з ліворадикальною більшістю партії СІРІЗА врешті-решт був залучений до проєвропейського табору).

Ризик полягає в тому, що ультраправі, зазвичай, поглинають правоцентристів, а не навпаки. Згадайте, як підхід ЄС до шукачів притулку змінився від сприятливої політики тодішньої канцлерки Німеччини Ангели Меркель у 2015 році до майже тотальної ворожості сьогодні. Більше того, ультраправі партії можуть здобути силу, оскільки їхні погляди стають нормою, як свідчить перемога Партії свободи Герта Вілдерса на минулорічних загальних виборах у Нідерландах.

Насамперед, підтримка ультраправих може мати зворотний ефект. Наприклад, партія Фідес прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана колись входила до складу ЄНП. Тепер він є пропутінським ренегатом, який зневажає верховенство права та демократичні засади. І хоча Мелоні може бути прийнятною для деяких центристів, ніхто не прагне співпрацювати з французьким "Національним об’єднанням", не кажучи вже про німецьку "Альтернативу для Німеччини".

Залишається третій варіант: боротися з ультраправими. Макрон вирішив обрати цей курс, оголосивши дострокові парламентські вибори. Багатьма це вважається дуже ризикованою ставкою, враховуючи непопулярність Макрона та ворожі настрої електорату. Франція цілком може обрати ультраправого прем’єр-міністра під час другого туру виборів наступного місяця. У такому випадку Макрон стане "кульгавою качкою" на свої останні три роки на посаді.

Але в будь-якому випадку його позиція була значно ослаблена, і його правляча коаліція, яка не має парламентської більшості, ризикувала отримати вотум недовіри. Розпустивши Національну асамблею (нижня палата парламенту Франції – ред.), Макрон повернув ініціативу, створивши два можливі шляхи для перемоги над ультраправими.

По-перше, кампанія може звернути увагу виборців на ультраправу загрозу, що може допомогти Макрону зібрати парламентську більшість з лівих і правих партій, об’єднаних бажанням не допустити "Національне об’єднання" до влади. Але, враховуючи непопулярність Макрона, це здається малоймовірним.

Більш імовірно, що Макрону вдасться створити умови для провалу ультраправих. Популісти зазвичай показують найкращі результати, коли є аутсайдерами, які кидають виклик традиційним партіям, не несучи ніякої відповідальності. Подивіться, яка криза чекала консерваторів у Великій Британії після виконання умов щодо Брекзиту, тоді як популярність Партії свободи Вілдерса вже впала, коли вона перебуває в уряді.

Якщо "Національне об’єднання" здобуде більшість або опиниться на чолі ширшої правої коаліції, йому, ймовірно, буде важко впоратися з жорсткими обов’язками управління, а саме складними фіскальними рішеннями та питанням співпраці з інституціями ЄС. Пом’якшення жорстких політик може підірвати опозиційність "Об’єднання", а їх реалізація може занурити країну в кризу. У будь-якому випадку це підірве популярність лідерки партії Марін Ле Пен перед її ймовірною президентською кампанією. Краще мати ультраправого прем’єр-міністра у 2024 році, ніж ультраправого президента у 2027 році.

Філіп Легрен, колишній економічний радник президента Європейської комісії, старший науковий співробітник Європейського інституту Лондонської школи економіки та автором книги "Вони і ми: Як іммігранти і місцеві жителі можуть разом досягнути процвітання" (Oneworld, 2020).

Авторські права: Project Syndicate, 2024

www.project-syndicate.org