Естонський дипломат Алар Стрейман: Приєднання великих країн до ЄС завжди проходить складніше

Естонський дипломат, колишній головний перемовник щодо вступу Естонії до ЄС Алар Стрейман розповів РБК-Україна про спільні та відмінні виклики, з якими зіштовхуються Україна та Естонія, можливі "підводні камені" в ході перемовин про вступ до ЄС та як їх обходити. 

Україна розпочала перемовини про вступ до Євросоюзу. Цей процес складний та має багато підводних каменів. Аби стати членом ЄС, Україні потрібно реформувати більшість сфер суспільного життя. І тут може допомогти досвід країн, які вступали до Євросоюзу раніше.

У червні посол Естонії в Україні Аннелі Кольк в розмові з РБК-Україна зазначала, що її країна надішле до Києва консультанта – колишнього головного перемовника щодо вступу Естонії до Європейського Союзу Алара Стреймана. Вже наприкінці липня він прибув в Україну.

Алар Стрейман досить обережно розповідає про те, що саме в ті роки робила Естонія, адже в кожної країни є своя специфіка, особливості економіки та національні інтереси. "Але коли ми можемо дати пораду та, можливо, пояснити передісторію деяких проблем, завжди є деякі способи та речі, якими ви можете скористатися", - каже естонський дипломат.

– З вашого досвіду, порівнюючи естонську та українську євроінтеграцію, що схоже, а що відмінне?

– Я думаю, якщо починати зі схожості, то ми проходили через те саме, той самий процес. Це не так сильно змінилося.

Переговори щодо вступу, якщо ви подивитеся на технічний процес, це більш-менш те ж саме, тому що фундамент був закладений ще тоді, коли ми починали наші переговори в 1998 році як Люксембурзька група (до цієї групи входять Угорщина, Польща, Естонія, Чехія, Словенія та Кіпр, - ред).

З іншого боку, сам ЄС досить сильно змінився. Тож я думаю, що було багато нового законодавства, особливо за останні 5-10 років, якщо взяти всі питання клімату, проблеми кліматичної кризи та Зеленої угоди, якої не існувало, коли ми вели переговори. Нових речей досить багато, але це не дивує.

Я думаю, що всі ми так чи інакше є частиною Європи, отже, і частиною глобального розвитку. Тому для України це теж не дивно. Отже, Європа, Європейський союз змінилися, але я думаю, що концепція, головні речі залишилися тими самими.

16 квітня 2003 року президент Естонії Арнольд Рюйтель і його міністр закордонних справ Крістійна Оюланд в Афінах підписали Договір про вступ Естонії до Європейського Союзу (фото: European Community)

Що, можливо, відмінне, це те, що у нас було набагато менше часу, щоб підготуватися.

Якщо ви згадаєте середину 90-х років, ми лише кілька років до того позбулися Радянського союзу.

І Естонія була дуже бідною, у нас не було багатьох ресурсів. Ми були дуже маленькою країною, у нас було дуже мало людей, і, звичайно, у нас були мовні проблеми – знання англійської. І ми не знали практично нічого про те, як працює Євросоюз.

Таким чином, у нас було лише кілька місяців, щоб вивчити це, налагодити систему для переговорів та змусити її працювати. І ми це зробили, можливо, за півроку. Я б сказав ретроспективно, що це було повне диво.

Різниця з Україною в тому, що Україна крок за кроком готувалася дуже довго. Тут уже знають, що таке Європейський союз, як працює законодавство. З іншого боку, звичайно, Україна – велика країна у стані війни.

Приєднання великих країн завжди складніше для держав-членів, тому що потрібно, ймовірно, багато фінансів перенаправити. ЄС має реформуватися в певних секторах. Буде багато дебатів щодо права голосу. Це все технічні нюанси, з ними можна впоратися, та це займе час. Ви повинні залишатися терплячими, спокійними і робити все своє домашнє завдання.

– Який, на вашу думку, головний виклик для України щодо євроінтеграції, крім війни?

– Ну, якщо я порівняю з нами, то у нас були проблеми майже в кожному секторі. Я маю на увазі, що будучи колишньою радянською країною, ви повинні повністю змінитися в усьому.

Я думаю, що в Україні це буде легше в деяких секторах, але з іншого боку, в деяких інших, як-то сектор верховенства права, Україна безперечно має простір для вдосконалення. Ми повинні бути дуже відвертими щодо цього. Естонія до свого вступу не мала таких проблем з корупцією та верховенством права, які сьогодні має Україна. А це було на початку 1990-х років.

Отже, це пожива для роздумів. Але, очевидно, з усіма проблемами можна впоратися. І я бачу, що ця готовність в Україні дуже, дуже велика, тому з цією проблемою можна впоратись.

Я завжди дуже обережний, коли розмовляю з іншими країнами, кажучи, що ви повинні робити те саме, що робила Естонія чи інші країни, тому що країни різні. Кожен має знайти свій власний спосіб діяти. Але коли ми можемо дати пораду та, можливо, пояснити передісторію деяких проблем, завжди є деякі способи та речі, якими ви можете скористатися, намагаючись вирішити проблеми.

Мені не було в кого запитати поради, коли ми почали переговори. Я думаю, що в України – зовсім інша позиція. Є багато людей, які хочуть проконсультувати вас з різних питань. Я думаю, що вам важко зробити правильний вибір, тому що ви також повинні зберегти власні позиції.

Ви не завжди можете робити те, що кажуть інші. Але є багато мудрості, я думаю, величезна кількість доброї волі серед європейських країн, особливо в балтійському та скандинавському регіоні, щоб підтримати ці зусилля України.

– Якщо говорити про Естонії, то ваша політична еліта була єдиною щодо вступу до ЄС. Як це вплинуло на вашу євроінтеграцію?

– Скажімо так, приєднання відбудеться тоді, коли країни-члени переконаються, що Україна може діяти як будь-яка інша держава-член ЄС. Візьмемо, наприклад, екологічні вимоги. Як ви знаєте, в ЄС існують сотні вимог. Приміром, директива щодо питної води. Якщо у вас немає відремонтованих і чистих трубопроводів у всіх муніципалітетах і селах, ви не зможете імплементувати водну директиву ЄС.

Це величезний обсяг роботи. Для цього потрібні величезні гроші. Тому що у нас була така проблема. Сподіваюся, що Україна зробить це краще, але я боюся, що це великий виклик. Отже, якщо ви не можете цього зробити, це негайно й автоматично стає проблемою для переговорів. І є багато, багато іншого.

Отже, ця сторона реалізації завжди пов’язана з прийняттям політичних рішень. У вас є на це гроші? Тому що ці гроші треба забирати, можливо, з якихось інших галузей, що, особливо під час війни, надзвичайно важко. Це завжди політичний вибір, і це важко. Отже, ви повинні дуже добре скоординувати це вдома. У нас теж були свої невдачі, особливо в сільському господарстві. Це завжди дуже чутливо.

Деякі фермери хочуть одного, харчова промисловість – іншого.Тоді треба розрізняти. У дрібних фермерів є свої інтереси. Великі фермери хочуть рости ще більше.

Отже, на цьому етапі приєднання є багато суперечливих інтересів. Але ви повинні якось знайти свій власний компроміс. У нашому випадку, думаю, ретроспективно все пройшло досить гладко. Уряд дійсно дуже добре просував і координував процес.

Значна частина роботи щодо цього була покладена на профільні міністерства. Їм сказали: "Це ваша відповідальність. Будь ласка, знайдіть рішення. Якщо вам потрібні гроші, зверніться до нас". Тому що ЄС фінансує досить значну частину підготовки до вступу. Просто потрібно завести гроші в належне місце. Тому, я б сказав, загалом, можливо, емоційно приємно говорити про переговори.

Але в цілому, це управління процесом. Ви повинні дійсно зосередитися і досягти мети. І тоді вас підтримають держави-члени та Єврокомісія. Вона завжди дуже підтримує і не є ворогом країн-кандидатів. Тому що їм за це платять зарплату.

Можливо, в ретроспективі мені це виглядає легше, ніж було в ті дні. Я повинен бути дуже відвертим. Іноді я був у відчаї. Але зрештою це спрацювало.

– Яким є ваш досвід, коли доводилося мати справу з країнами, які ідеологічно підтримують євроінтеграцію. Але коли мова заходить про якісь конкретні речі, як фермерство, аграрний експорт, вони проти України. Як вирішувати такі спори?

– Ми намагалися відправити якомога більше експертів за кордон до цих окремих країн. Ми зробили дуже багато навчальних візитів. Тому що справді, як я казав на початку, наші люди нічого не знали в багатьох областях. Що таке ЄС? Як це працює? Як країни-члени вирішували деякі практичні питання раніше? У питаннях видобутку корисних копалин, наприклад, у екологічних проблемах.

Тож у мене на це були спеціальні гроші. І я відправив досить багато делегацій і експертів з різних органів влади за кордон. Навчатися та спілкуватися з місцевим населенням. Тож із самого початку ми намагалися створити якусь дружню атмосферу та бути дуже відвертими щодо наших проблем. А потім намагалися поговорити з партнерами та прислухатися до їхніх порад і думок.

Іноді, так, звичайно, це ставало проблемою для переговорів. Але дуже часто, на мою думку, ми справді могли уникнути винесення цього за стіл переговорів. Це можна вирішити вже на підготовчому етапі. Подорожувати Європою з експертами було справді корисно.

Звичайно, ми мали націлитися саме на те, де ми можемо отримати найкращі ноу-хау та найкращий досвід. Так, наприклад, коли мова зайшла про видобуток горючих сланців, який є дуже важливим для енергетики Естонії. Ми поїхали подивитися, як Німеччина працює та реформує свій сектор видобутку бурого вугілля. Тож таких прикладів було багато.

– Останнє питання – про права людини. В Естонії є негромадяни російського походження. В Україні – угорська меншина на Закарпатті, інтересами якої спекулює Угорщина.

– Питання меншин ніколи не піднімалися на переговорах. Вони не були проблемою. Так, можливо, сьогодні ці питання є, тому що Хартія прав людини (Хартія основних прав Європейського Союзу - ред.) стала частиною установчих договорів, чого не було, коли Естонія приєдналася.

Але з іншого боку, ми були членом Ради Європи та ОБСЄ. Ми провели багато оцінок щодо прав меншин, мовних прав. Тому ми почувалися досить впевнено.

Справа в тому, що ЄС ніколи не піднімав ці питання. У нас завжди були якісь дрібні суперечки з Росією. Але це було більше політичною сваркою. Та в ЄС це не було проблемою.