Певно, для більшості читачів це буде новиною, але факт: електромобілі змагаються з бензиновими машинами за місце під сонцем вже понад 100 років. І протягом цього періоду команда "батарейних" періодично демонструвала дуже вдалі аргументи. Наприклад, як оці два вантажні мікроавтобуси львівського заводу ЛАЗ.
Про особливості електромобілів львівського виробництва зразку середини ХХ ст. читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали "Комерційні автомобілі" і LAZ-Legend.
В автомобільних істориків є інформація, що ці електромобілі за своє народження мають дякувати не екологів і не економістів, а … нестачу двигунів внутрішнього згорання невеликої потужності. Тобто компактні розвізні фургони для великих міст були край потрібні, але моторів для них в країні у достатній кількості не вироблялось. Тоді інженери і запропонували: а якщо електропривод?
Електромобілі, які двома невеликими партіями були випущені у 1947 – 1952 роках у Львові, були створені… дефіцитом. За радянської планової економіки приватні підприємці були відсутні як клас, відтак, і малотонажні фургони у типажі моделей для тодішнього автопрому були відсутні – здавалося б, кому потрібна ця дрібнота? Але виявилося, що таки потрібна – для доставки малих партій продуктів і промтоварів у великих містах.
Проте оскільки машини для локальних перевезень вантажопідйомністю від 0,5 до 1,5 тонн у планах ніде не рахувалися, то і запустити їх швидко у виробництва не виходило. А от створити нові електромобілі виявилося простіше. Спроектували відразу дві моделі, під різну вантажопідйомність.
Нові електромобілі називались ЛАЗ НАМИ-750 і ЛАЗ НАМИ-751. Причому розшифровувалася назва тоді ще не як Автобусний, а як Автомобільний завод, бо за великі пасажирські автобуси львів’яни взялися тільки у 1955-му.
Проект двох машин створили в Інституті НАМІ, а випуск перших партій доручили молодому Львівському автомобільному заводу. Електрофургон ЛАЗ НАМІ-750 мав вантажопідйомність 0,5 тони, а ЛАЗ НАМІ-751 – 1,5 т. Випустили спочатку 6 екземплярів дослідних зразків, а потім партію у 20 шт. для тестувань в реальних умовах експлуатації.
На той час то були сучасні машини: алюмінієвий несучий каркас, окремий двигун для кожного з ведучих коліс і витривалі навіть за нинішніми мірками залізо-нікелеві батареї. Силове електрообладнання включало систему рекуперації енергії при гальмуванні. Відтак реальний запас ходу з повним навантаженням становив від 50 – 65 км, а порожній фургон легко проїжджав до 80 км. Причому у конструкцію було закладено запас вантажопідйомності і місця для збільшення кількості акумуляторів – щоб наростити пробіг без підзарядки, якщо буде така потреба.
Ці, за нинішньою класифікацією, легкі комерційні фургони заряджались від побутової розетки 220 В відповідно за 4 і за 6 годин кожен. Дві зазначені моделі пройшли усі випробування, екземпляри з перших промислових партій успішно відпрацювали по шість років в реальних автопарках – зокрема, розводили пошту в умовах великого міста. Але масове виробництво вирішили не запускати.
Найцікавіше в цих електромобілях те, що вони створювались в період, коли літр бензину коштував на рівні пляшки лимонаду. І коли питання економії та екології були далекими не те що від актуальності, а й від розуміння як такі. Тож не дивно, що ці цілком перспективні машини не потрапили у великосерійне виробництво. А що справді дивно, так це те, що навіть за тих умов вони були оцінені експертами цілком позитивно.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, чому в Україні різко побільшало електромобілів з Китаю.