В чому Україна переважає Росію, як дрони змінили хід війни, ставши наймасовішим засобом ураження та наскільки швидко можна підготувати кваліфікованого пілота – у розмові РБК-Україна з Олексієм Бабенко, засновником виробника VYRIY Dronе.
"Ми випереджаємо ворога за технологіями, але поступаємось йому за швидкістю їх застосування", – говорить Олексій Бабенко.
Йому та друзям-однодумцям за кілька років вдалося пройти шлях від волонтерства до масштабної компанії, яка виготовляє тисячі FPV-дронів власної розробки на місяць. Деякі з них – справді унікальні і головне – майже повністю локалізовані.
У кейсі Олексія та компанії, зокрема, й проєкт "Народний FPV". Але головне, за його словами, на фронті майже немає підрозділів, які б не працювали або не працюють з їхніми дронами.
Наскільки дрони змінили хід війни, ставши наймасовішим засобом ураження, наскільки проєкт "Народний FPV" допоміг Україні, скільки потрібно часу для підготовки пілота, як подолати залежність від Китаю, локалізувавши виробництво, та наскільки Європа відстала в індустрії від нашої країни – у розмові з Олексієм Бабенком.
– Пам’ятаєте свій ранок 24-го лютого 2022-го року?
– Прокинувся від вибухів. Прорахував час від спалаху до звуку, зрозумів, що вибухи – десь у районі Борисполя. Далі вже прийшло розуміння, що прийшла війна, хоча, якщо відверто, не вірив, що Росія наважиться на повномасштабне вторгнення – це дуже тупий вчинок.
Першочергово зібрав всю родину в одному місці. Потім зустрілися з друзями –обговорити, що ми можемо робити. Далі вже на автівках, а нас було кілька десятків, почали їздити Києвом, спілкуватися з військовими, вирішувати їхні нагальні потреби. Спершу це були рації, теплі речі.
Згодом зробили кілька складів, доставляли паливо військовим та для евакуації з тих же Бучі та Ірпені. Пару складів росіяни розбомбили, зробили нові. Купували та привозили патрони військовим підрозділам, зокрема тим, у яких воювали білоруські добровольці. Причому, купували у звичайних зброярських магазинах. Пам’ятаю, що одну партію доставляли хлопці з білоруським та російським паспортами. Добре, що тоді їх зупинили.
– Чому вирішили зосередитися на дронах?
– На них був великий запит з самого початку повномасштабного вторгнення. Спершу купували самі. "Мавіки". Знаходили де можна в Україні, привозили з Європи. Потім, коли росіян відігнали від Києва, у столиці стало спокійніше, а в мене – більше вільного часу, вирішив зосередитися на тому, що найбільше потрібне армії. Плюс, з’явилися знайомі серед військових, більше запитів на дрони. Власне з цього все й почалося.
Досвіду як такого не було. Коли займався фаєр-шоу, робили дистанційні підривники, якісь комутаційні системи для світлодіодних костюмів. Але це суперпрості задачі. Дрони ж почали розробляти з нуля, дивились відеоролики, брали інформацію в інтернеті.
На першому етапі нас було від п’яти до десяти чоловік. Спершу виготовляли так звані "бомбери" – середнього та великого розміру. FPV-дрони почали виготовляти десь за рік, знову ж таки, проаналізувавши їх ефективність як засобу ураження та оцінивши запити від військових. Плюс, зрозуміли, що їх можна виготовляти швидко та багато, а час на війні має вирішальне значення. На виготовлення того ж "бомбера" йшло значно більше часу ніж на FPV-дрон. Зараз у співробітника відділу взагалі на це йде хвилин 40-50.
Починали з п’яти-шести чоловік, зараз у штаті більше ста, включаючи власний і ефективний відділ розробки, фахівців з РЛС і зв’язку, протидії засобам РЕБ тощо.
– Хто зараз диктує моду в виробництві та застосуванні дронів – Україна чи наш ворог?
– У більшості напрямків – Україна. Так, є моменти де Росія нас трохи випереджає, або ми йдемо врівень з нею, але їх небагато. Проблема в іншому: часто Росія швидше масштабує та масово застосовує на полі бою, отримуючи перевагу в моменті, ті напрацювання, які придумала Україна. Якщо говорити за напрямки переваг ворога, то з недавніх – це "500-та" частота для дронів. Росіяни почали першими її масово застосовувати.
Такі приклади – дуже вразливі, враховуючи, що росіяни у тему FPV включилися пізніше за нас. На всіх рівнях і перший час закуповували погані дрони. Але знову ж таки, не настільки погані ніж ті, які спочатку закуповувала наша країна. Спершу ворог брав ресурсом та масовістю застосування. Зараз, треба віддати росіянам належне, вони вийшли й на пристойний рівень якості. І це власне про FPV, а не ZALA та Lancet, які дуже дошкуляють.
– В Україні змінилось керівництво Міністерства оборони, створено новий род військ – Сили безпілотних систем, держава виділяє кошти на закупівлю FPV. Як це все вплинуло на індустрію дронів?
– Відносно державної участі чи фінансування, ситуація покращується: система закупівель і, як її компонент, контроль якості – все це працює ефективніше. Так, все йде важко і повільно, але процес запущено й рух розпочався. Змінюються люди, обстановка, є вплив західних партнерів, тому дивлюсь у перспективу з обережним оптимізмом.
Відносно Сил безпілотних систем, на мій погляд, глобальні зміни будуть помітні через рік-два. Хоча вже є позитивні результати, все стає потроху більш систематизованим. Головне – не втратити час. Ті ж Сили безпілотних систем треба було створити та виокремити дуже давно: не може не існувати окремого роду військ, на рахунку якого майже половина всіх уражень.
– Майже половина всіх уражень – це просто красива цифра?
– Ні. FPV-дрони змінили хід війни, перетворюючись на один із наймасовіших засобів уражень, а для України, враховуючи проблеми з артилерією та снарядами – на один із основних. Зараз їх так багато як з нашого боку, так і боку ворога, що, як ми жартуємо, вони заважають один одному літати. А що стосується статистики, то є місяці та напрямки, де 40% від усіх втрат ворогу нанесли FPV-дрони. Це дуже крутий показник, враховуючи номенклатуру озброєння ЗСУ, навіть за дефіциту боєприпасів.
Є підрозділи, у яких ефективність влучань до 80%. Але знову ж таки, це залежить від багатьох чинників: напрямок, погода, пілоти, ефективність ворожих засобів РЕБ. Наприклад, на напрямку пілоти літали на частоті "5.8", потім вона стала глушитися, а перейти немає на що. Так, хлопці будуть літати й далі, пробуючи обійти РЕБ, але з меншою ефективністю. Коли ж перехід на іншу частоту можна вирішити швидко, ефективність не знизиться.
– Наскільки швидко вдається реагувати на протидії ворога?
– Тут є кілька аспектів. Перший – це наші частоти. Якщо ми, маю на увазі Vyriy Drone, але впевнений так у більшості виробників, оголошуємо про виробництво та готовність поставити дрони на якійсь частоті, значить вона уже "попсова" ,і ворог знає про неї. Наскільки ефективно протидіє – інше питання, але інформацію про неї він має. Тож про частоти до їх, скажімо так, "публічності" мало, хто говорить.
Другий аспект – час. Його як завжди не вистачає, оскільки ворог теж активно працює як у напрямку FPV-дронів, так і протидії їм. Буває, що новинка пішла в серію, але вже запізно, бо у росіян після штучного нами її використання, з’явилися засоби протидії. Ефективність, звісно падає.
– Чому так відбувається?
– Втрати дронів, навіть самих нових, які випробовуємо у бойових умовах. Десь втратили зв’язок і дрон упав, десь його "посадив" ворог за допомогою РЕБ, десь не розірвався боєприпас. Іншими словами, противник отримав дрон та змогу вивчити його. Це працює в обидва боки, так роблять й фахівці ЗСУ.
– Повністю убезпечитись від цього неможливо?
– Ні. Зменшити відсоток, скажімо так, втрачених дронів можна. Все рухається до систем самонаведення. Умовно, заглушити можна все й завжди. Але, для прикладу, нашому дрону, оснащеному системою донаведення, ці метри, які він летить під РЕБом, нестрашні. Тому абсолютно неважливо, на якій частоті ти летиш, адже "пташка" долітатиме без тебе. Поки у нас всі ще масово не перейшли на системи донаведення, найкритичніший етап – доліт.
– У росіян вже є ці технології?
– Так. Далі таких дронів у ворога буде більше через просто неспвірозмірність ресурсів. Наша перевага – це власне технології та час.
– Чи не забагато ми очікуємо від дронів із системою донаведення? Свого часу скільки сподівань покладалось на американські Switchblade. Зараз про них майже не чути, не кажучи про відео уражень.
– Те, що не публікується, не значить, що не застосовується. Наскільки можу розуміти, статистика по Switchblade закрита. Але, мені здається, Switchblade-300 – абсолютно безпорадна штука. Навіть при прямому влучанні вони можуть не вбити ворога, а лише легко поранити. Switchblade-600 – гарний виріб. Але їх не дуже багато. Можу помилятися, але 300-ті наче вже й зняли з виробництва.
– Власне самі FPV-дрони дуже змінилися за роки війни?
– Так. Навряд чи ви помітите значну візуальну різницю, але все змінилося кардинально. В першу чергу це системи зв’язку, налаштування, розміри.
– Куди рухатиметься індустрія FPV-дронів?
– Бачу два напрямки. Перший – уже озвучив: це системи наведення. Другий – багаторазове використання. Умовно, виробництво "розумного" снаряда, який дасть можливість економити на дронах. Можливо, сам носій, власне дрон, стане дорожчим, але він буде багаторазовим. Коли це станеться, ми відійдемо безпосередньо від "дронів-камікадзе". Але поки немає технологічних рішень. Або ж – великої потреби.
– Останнім часом з’являється все більше відео з успішних застосувань FPV-дронів проти розвідувальних БПЛА ворога. Одне – опублікували самі росіяни. Це ще один напрямок розвитку індустрії?
– Так. Зараз є пару проєктів, прикольних та успішних, з гарними характеристиками – кращими ніж ті, що були до цього. Найближчим часом вони будуть відносно масово застосуватися на фронті. Будуть хороші результати. Якщо все буде йти такими темпами, то скоро перед Росіянам стане питання щодо "Зал" і "Орланів". Без першого той же Lancet перетворюється на звичайний FPV-дрон, але у сотню разів дорожчий. Або ж росіяни знайдуть протидію нашим розробкам. Але поки з цим у них проблеми. Сподіваюсь, вони й залишаться.
– Ви відвідуєте фронтові підрозділи?
– Так, кілька разів на місяць, щоб оцінити та протестувати дрони в бойових умовах, поспілкуватися, можливо, дізнатися, щось нове. Не ставлюсь до цього, як до чогось визначного. Та й реально це не складно: наприклад, у неділю вранці ми виїхали з Києва на харківський напрямок, побули там, протестували та віддали хлопцям дрони, ввечері вже були вдома. Результат можна отримати й за день, коли розумієш, що і як робити та тестувати. Звісно, якщо виїздиш на кілька днів або тиждень, там трохи по-іншому.
– З огляду на досвід, скільки дронів потрібно одному екіпажу FPV?
– У ідеальному світі – 50 дронів на добу. В наших реаліях – 20-30. Це, на мій погляд, необхідний мінімум для роботи.
– Скільки займає підготовка пілота?
– Місяця вистачить. Доброго пілота теж можна підготувати за місяць. Звісно, якщо людина сама зацікавлена в цьому. Як швидко пілот опанує нові частоти чи новий дрон? Залежить і від нас, і від пілота. Від нас – наскільки ми зрозуміло й детально прописали інструкції. Від пілота – наскільки йому було не ліньки прочитати її. Останнє є проблемою.
Була розмова з командирами підрозділів БПЛА й на запитання, "чи читають ваші пілоти інструкції", шість із семи сказали "ні, не знаємо, що з цим робити". Як вирішувати проблему? Важко сказати: або ж привозити пілотів у Київ, або самому приїздити на позиції навчати.
– З 1-го вересня Китай заборонив авіа та морську доставку цілої групи товарів, яка використовується в тому числі й для виробництва дронів. Наскільки воно локалізовано в Україні й як ця ситуація вплине на індустрію.
– Локалізація наших дронів – 70%. Можна зробити й 100%, але в підсумку дрон буде набагато дорожчим. Ці 70% локалізації – це ті компоненти, можливе здорожчення яких не дуже вплине на кінцеву вартість дрону. Наприклад, стек, зроблений в Україні, буде не набагато дорожчим за зроблений в Китаї, а мотор коштуватиме набагато більше. Саме тому виробництво моторів масштабно не локалізовано в Україні. Рішення по системі донаведення – українська розробка. РЛС – також наша. Зараз буде впроваджено й цифровий зв’язок.
Що стосується рішення Китаю, м’яко кажучи, воно додасть проблем. Але навряд чи стало сюрпризом, як власне й те, що Китай значно більш дружній до Росії, ніж до нас. Але такі реалії.
Але питання локалізації тих же моторів – це питання держави. За моїми підрахунками, для запуску виробництва потрібно від двох мільйонів доларів та від півроку часу. Для нашої компанії це поки дорого. Але, з іншого боку, це перспектива та хороші інвестиції.
Навіть зараз є запити з-за кордону як на нашу продукції, так і продукцію інших компаній. Я до того, що розмови про зацікавленість іноземців у українських розробках безпілотників є. На мою думку, відкривати експорт зброї потрібно.
– Питання дискусійне. Зброя потрібна й Україні.
– Звісно. Але ж це не заклик продавати все бездумно. Потрібно робити це зважено, контролюючи як продавців (наприклад, чи є попит і можливість придбати їх продукцію для України), так і покупців, відслідковуючи, кому йде зброя.
Деякі наші розробки та продукти можуть принести до бюджету серйозні кошти. Експорт – це не лише валюта для країни, а й інвестиції у нові розробки. Екстраполюючи на свою сферу: зараз інвестиції у розробки – це гроші українських громадян у вигляді податків та донатів волонтерам, при можливості продажу за кордон – гроші іноземців.
– Україну можна вважати світовим лідером у розробках FPV?
– Якщо не розглядати Росію та Китай, інші країни дуже відстали. Умовно, їх найкращий FPV у бойових умовах літатиме як наш продукт, зібраний в рамках проєкту "Народний FPV". Хоча це дуже середня комплектація на сьогодні. У Китая та росії, на жаль, з розробками все добре.
– Стосовно цього проєкту "Народний FPV". Ви не побоялися викласти у відкритий доступ процес, інструкцію та навіть необхідні комплектуючі для створення кожним бажаючим FPV-дрона в рамках проєкту, який потім масштабувався у "Народний дрон". Я так розумію, що навіть на той час це не була передова розробка компанії, але все рівно крок видавався ризикованим. Він виправдав себе?
– На момент запуску проєкту це був середній, хороший дрон. Там не було плати ініціації, але були хороші відеопередавач, мотори, пропелери. Навіть зараз додай туди плату ініціації, й отримаєш дрон на рівні продукту середнього українського виробника.
Головна мета проєкту – популяризація. Щоб люди почали занурюватись у цю індустрію, займатися виготовленням дронів. Через курс пройшли більше 30 тисяч людей: це більше, ніж було в усій індустрії дронів в Україні. Багато хто потім почав серйозно займатися цим, відкриваючи невеликі виробництва.
Крім того, це дало можливість залучити кошти, які не могли залучити ми. Наприклад, чийсь знайомий з умовної Німеччини не готовий донатити українській компанії Вирій, але відправить свої кошти людині, якій довіряє. Ми нічого не втратили як компанія, а держава Україна виграла. Не скажу, скільки було зібрано дронів, але тих, що пройшли через програму обльотів та доставлені у частини – більше кількох тисяч.
– Наскільки важко запустити більш-менш серйозне підприємство з виготовлення FPV-дронів?
– Дивлячись що розуміти під словом "серйозне". Якщо рахувати виробництво, то там крім комплектуючих майже немає затрат. Електроенергія, заробітна плата, списання на брак. Головний потенціал – це розробники. Людина має бути кваліфікована в темі, яка не мала значного, маю на увазі на широкий загал, розвитку до війни. Отже у нього має бути або широкий рівень профільних знань, або ж він під час війни вчився. Але насправді таких мало.
До речі, це, на мій погляд, одна з причин, чому не вигідно запускати ракети по виробництвам FPV. Це тупо, коли ракетою за мільйон ти будеш намагатися зруйнувати підприємство, вартістю умовно в 50 тисяч доларів, нехай воно і виробляє тисячі дронів. Навіть, якщо ти його зруйнуєш, нове відкриється дуже швидко.
Але все поступово йде до війни дронів. Будуть наземні платформи, дрони-розвідники, дрони- FPV, "бомбери", роботизовані турелі. Зрозуміло, що наше головне завдання, зробити так, щоб війна була із залученням якомога менше людей з нашого боку. І, якщо це буде успішно зроблено, то з боку росіян також буде менше людей, оскільки їх просто залишиться мало.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.