Протягом останніх тижнів у Європі пройшла ціла низка виборів (Європарламент, Велика Британія, Франція), які засвідчили зростання популістів – серед яких багато "друзів Путіна". А за кілька місяців перемогу може здобути глобальний популіст номер один – Дональд Трамп. Про що кажуть ці тенденції та як Європа долає виклики – читайте далі у матеріалі РБК-Україна.
Європою прокотилася серія виборів, за підсумками якої у низці країн оновилася влада. Майже всюди популістів, з числа правих та лівих, яких часто називають "друзями Путіна", вдалося не допустити до влади.
Як показали ці вибори, підстави для невдоволення старими “системними” партіями є повсюдно у Європі. І популісти чи то справа, чи то зліва лише використовують це невдоволення, пропонуючи прості рішення складних проблем.
Їх, у свою чергу, намагається використати Росія, фінансуючи всіх, хто ладен брати кошти. Головне, щоб вони сіяли хаос. Інша справа, що не всі популісти хочуть співпрацювати з Росією, а після повномасштабного вторгнення РФ в Україну – й поготів. Підтвердження цьому “Брати Італії” чи “Право і справедливість” у Польщі, зрештою, “Національне об’єднання” у Франції.
Вибори у Європарламент пройшли найбільш “гладко”. Попри те, що у багатьох країнах виборці їх розглядають як вияв протесту. Часто саме на виборах до Європарламенту перемагають ті, хто під час національних виборів має гірші результати. Системні правоцентристи з EPP, лівоцентристи S&D та центристи Renew отримали достатньо голосів, аби знову сформувати коаліцію. Разом з тим, праві популісти перемогли у Франції, Австрії, Італії, а в Німеччині – посіли друге місце.
Далі найбільш драматично розгорталися події у Франції, де після перемоги “Національного об’єднання” (фр. Rassemblement national, скорочено RN) президент Емманюель Макрон оголосив дострокові парламентські вибори. І цей випадок найбільш показовий.
Оголошуючи вибори Емманюель Макрон по суті йшов ва-банк. Ризик "програти" парламент був величезний і єдина надія була на специфічну двотурову систему французьких виборів, де у другому турі всі об’єднуються проти ультраправих. Цього разу така модель спрацювала тільки частково – "Національне об’єднання" Марін Ле Пен у підсумку посіло лише третю позицію за кількістю депутатів. Водночас, це все-таки найбільша кількість ультраправих депутатів за всю історію П’ятої французької республіки.
Причин такого успіху RN саме на цих виборах кілька: не завжди центристським силам президента вдавалося домовитися з іншими, переважно представниками альянсу “Новий народний фронт”. З іншого боку, ультраправі зробили висновки із попередніх поразок і використовували менш радикальну риторику.
Та, мабуть, найбільш неприємний момент для Макрона у цій ситуації – перемога лівих сил. Альянс “Новий народний фронт” з самого початку не був єдиним, адже до його складу входять Соціалістична партія, Зелені, “Непокірна Франція” Жан-Люка Меланшона і навіть Комуністична партія. До слова, останні дві, так само як RN, мають давню історію зв’язків з Росією.
Наразі перемовини про формування коаліції тривають. Та ключовим питанням залишається те, чому праві та ліві популісти змогли отримати так багато голосів. Головна причина – соціальне невдоволення внутрішньою політикою Макрона, яке і надалі “роз’їдатиме” Францію зсередини принаймні до президентських виборів 2027 року.
Дещо по-іншому склалася ситуація у Великій Британії. Відмінність цієї країни полягає у тому, що переможці виборів – лейбористи – є системною партією, яка аж ніяк не збирається кидати виклик політичній системі Великої Британії. Що не менш важливо, вони розуміють реальність загрози з боку Росії і в цьому плані продовжать політику консерваторів. Зокрема, новий прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер підтвердив дозвіл на використання Україною британських ракет “Storm Shadow” для ударів по території Росії.
Загалом же, лейбористи отримали перемогу завдяки втомі населення від 14-річного правління консерваторів та можливості критикувати опонентів за невирішені проблеми всередині країни. За даними опитування Ipsos, п’ять основних проблем, які хвилюють британців: охорона здоров’я (41%), економіка (33%), імміграція (30%), інфляція (29%) та доступність житла (17%). Чи зможуть ці проблеми вирішити лейбористи – відкрите питання.
Масова присутність правих та лівих популістів у парламентах Європи ставить на порядок денний питання, що з ними робити далі. Адже все-таки вони представляють значний відсоток виборців. Принаймні у трьох країнах ЄС ця проблема вже постала в повний зріст.
У Німеччині на загальнодержавному рівні ультраправа “Альтернатива для Німеччини” (AfD) має рейтинги близько 20%, але залишається ізольованою. Однак ця країна є федерацією, де велику роль відіграють місцеві парламенти. А там уже є кілька прикладів ситуативного об’єднання з АfD. До слова, здебільшого їх партнерами по коаліції стає Християнсько-Демократична партія (CDU), яку довгий час очолювала Ангела Меркель. Такі випадки майже завжди стають скандальними, але повторюються раз-пораз.
Тож у німецьких медіа за виборами у Франції стежили саме з цієї точки зору – чи вдасться правих популістів і надалі тримати ізольованими. Попередній висновок – так. На наступних загальних виборах у Німеччині, що мають відбутися 2025 року, старі системні партії можуть сподіватися на повторення у якомусь вигляді французького сценарію – коли всі об’єднуються проти популістів. У цьому плані також важливим стрес-тестом для Німеччини буде низка місцевих виборів наприкінці цього року у Саксонії, Тюрінгії та Бранденбурзі.
Схожа ситуація складається і в Австрії, де парламентські вибори мають відбутися 29 вересня цього року. На них зараз лідирує правопопулістська “Австрійська партія свободи” із рейтингом 27%. Втім, тут “блок” на співпрацю з правими популістами давно знято. Партія свободи вже кілька разів брала участь в урядових коаліціях.
Є й інший приклад, коли правих популістів залучили до влади. У Нідерландах 2 липня нарешті сформували коаліцію, до якої увійшла ультраправа “Партія свободи” на чолі з Гертом Вілдерсом. Хоча переговори йшли довго і важко – вибори відбулися ще у грудні минулого року. Щоправда, коаліція стала можливою лише після того, як лідер Партії свободи дещо пом'якшив свою радикальну риторику і погодився не претендувати на пост прем'єр-міністра.
Лідер Партії свободи у Нідерландах Герт Вілдерс (фото: Getty Images)
Ситуація із правими і лівими популістами в рядах наших союзників залишається складною. Десь їх вдалося стримати, десь ізолювати, а десь взяти у коаліцію за умови, що вони пом’якшать свою риторику.
Разом з тим, залишається ще один чинник, який може схилити шальки терезів в одну чи іншу сторону.
Досі підвішеною залишається ситуація у найбільшій за військовою потугою країні Заходу – Сполучених Штатах Америки. У протистоянні “системному” Джо Байдену нібито "позасистемний" Дональд Трамп зміг осідлати хвилю суспільного невдоволення, так само як це зробили у Європі праві та ліві популісти.
Поки що у США зберігається інтрига, адже обоє кандидатів “не витягли з рукава” всі свої козирі. Досі не названо кандидата у віце-президенти, який піде в парі з Трампом, так само невідомо, хто буде в команді обох кандидатів. І, зрештою, виборчі штаби ще не почали масово бомбардувати виборців політичною рекламою.
Додатково на хід виборів впливає непевна ситуація із Байденом. Після провальних на думку більшості американців, дебатів, серед демократів все більше закликів до Байдена знятися з виборів. Наразі він чітко відповів, що залишається у президентській гонці. Та ця ситуація все одно вносить сум’яття у лави демократів. А також дає Трампу ще більше можливостей критикувати Байдена.
Можлива перемога Трампа в будь якому випадку вплине на світову політику, Та серед іншого, вона може дати новий імпульс популістам у Європі, з якими у Трампа встановилися контакти ще під час першого президентства. Це все, у свою чергу, створює ризики для підтримки України.
При написанні матеріалу використовувались дані про результати виборів у ЄС, заяви європейських політиків та опитування громадської думки.