"Дивує, як просто росіяни кидають своїх". Розповідь бійця ССО про звільнення Херсонщини

Херсонська область потрапила під окупацію ще на початку березня. Регіон майже повністю опинився під контролем російських військ. Зараз тут відбувається контрнаступ української армії. Про те, як виглядають звільнені села та містечка та що там накоїли окупанти – розповів РБК-Україна один з військових сил спеціальних операції, який воює на цьому напрямку.

В’їжджаємо в село, яке на межі між Миколаївською та Херсонською областями. Бачимо тут групу військових, які сьогодні відпочивають між важкими боями на херсонському напрямку. Село за селом, або як кажуть самі бійці – "семикілометровими" кроками ЗСУ витісняє ворога з південного регіону.

Один з підрозділів сил спеціальних операцій виконує задачі для знешкодження ворога, першим заходить у звільнені села, де, за словами бійців, немає нічого, крім розрухи.

У невеликих населених пунктах є випадки, коли взагалі залишилось по 5-6 сімей. А люди, які вижили, мають історії, з якими ще довго не зможуть та не захочуть ділитись. В розмові з бійцем підрозділу ССО ми дізнались, де сьогодні тривають бої, що відбувається в деокупованих селах та яка специфіка робити на південному напрямку.

– Твоє ім’я не називаємо, бо ти виконуєш спецзадачі. Поговоримо про ситуацію в регіоні. Де зараз на херсонському напрямку тривають бої?

– Зараз йдуть бої за звільнення Херсонської області тривають по всій лінії фронту: від Миколаєва до Запоріжжя.

– Як вас зустрічали місцеві? Бо в деяких селах є випадки, як і радості, так і слова: "Зачем вы сюда пришли".

– Коли ми заходили в села, то місцеві нас зустрічали зі сльозами на очах. Вони плакали і дякували. Але були й такі, що скоріше навпаки, казали: "Лучше б было, как было". Деякі думали, що їхні будинки розбиті через нас. Але в нас стоїть задача звільнили населений пункт від ворога, і ми це робимо.

– Що місцеві розповідали? Як їм жилось всі місяці окупації?

– Коли ми заходимо в звільнені села, то важко бачити, у що окупанти перетворили наших людей та наші землі. Нам розказували, як війська РФ знущались над людьми, зокрема над жінками та дітьми. Це важко описати, але це реальність. Це та ж Бучя, Гостомель та Ірпінь. Вони не змінюють свою тактику щодо цивільного населення.

Якщо вони бачать в якомусь населеному пункті гарну дівчинку і вона не погоджується провести з ними ніч, то можуть або згвалтувати, або знущатись над її сім’єю: вбити її чоловіка, знущатись над дитиною, аби вона тільки погодилась.

Місцеві розповідали, що окупанти перевозили свої сім’ї в Снігурівку та Херсон. Деякі знімали квартири, а деякі просто заїжджали в будинки, звідки виїхали місцеві. Ну зараз вже назад повертаються.

– А є там масові поховання, скажімо, як в Ізюмі?

– Особисто я не бачив поховання, але люди розповідали про десятки безвісти зниклих місцевих жителів. Ми перехоплювали розмови російських військовослужбовців та чули, як вони казали, що треба вбивати цивільних, які не йдуть на взаємодію з окупантами.

Я чув наказ одного з їхніх командирів, щоб солдати запитали у місцевих, як проїхати до певного села, та вбити їх на місці. Були масові артилерійські удари по українських селах. Я бачив вбиту бабусю без голови, дідуся – без ноги. Для них цивільні – такий самий ворог, як і ми.

– Мені завжди найважче бачити в таких селах дітей.

– Так, у звільнених селах бачили дітей, на обличчях яких написано: "війна". В їхніх очах такий сум і разом з тим, надія, що ми прийдемо… І ми прийшли. Вони радіють, підбігають до нас і запитують про шеврони, прапори. Все, що нагадує про Україну, їм приносить велику радість.

Ми й намагаємось проводити час з дітьми, щоб їх підтримати. Та й взагалі, коли звільняємо села, то намагаємось на максимуму завезти їжу, воду, допомогти місцевому населенню з одягом. Ми їх не залишаємо.

– Люди активно виїжджають з сіл?

– Більшість місцевих виїхали. Залишились пенсіонери, жінки літнього віку. Люди їдуть за кордон або у західні регіони України. Але є й ті, що залишаються.

– А яка сьогодні ситуація у звільнених селах?

– Складна. Люди об’єднуються, щоб жити в будинку, який вцілів, або хоча б є дах та стіни. Зараз проблема, що йде холодна пора і людям потрібно опалювати житло. Ми намагаємося допомагати тими ж буржуйками.

Світла та газу немає в більшості сіл. Вода є тільки в людей, які мають колодязь. Але взагалі, практично у всіх населених пунктах, які ми звільнили, немає цілих будівель. Вони майже вщент розбиті.

– Є інформація, що окупанти тікають, навіть залишають техніку на місцях?

– Так. Під час зачистки залишаються російські солдати. Їх там залишає командування з надією, що вони нас виб’ють, але в них не виходить це. Вони залишають багато техніки, свої речі і швидко покидають місто.

Дивує, скільки техніки вони залишають, їхнє ставлення один до одного, як вони просто кидають своїх людей, залишають своїх поранених. Не можу собі уявити, щоб у наших лавах таке було. Бо ми як брати один одному на полі бою.

– Багато російських солдат здаються у полон?

– Так, це відбувається у момент зачистки. В селах, які ми звільнили, багато росіян здались у полон. Їх потім передають на допит далі.

Взагалі після мобілізації в РФ, про яку нещодавно заявили, з’явилась тенденція, що їхні солдати дзвонять на гарячі лінії МОУ і запитують, за яких умов можуть здатись в полон.

– А траплялись вихідці з "ДНР" та "ЛНР"? Вони ставились більш жорстоко до місцевих?

– Були випадки, коли до нас в полон потрапляли і вони. Були й ліквідовані в ході боїв. Щодо жорстокого ставлення, ну тут по-різному, в залежності від солдата. Не чув нічого такого.

– Як зараз триває наступ? Чи відрізняється цей напрямок війни, від інших: північного чи східного?

– Так, наприклад, порівняно зі сходом. Там хлопці, які звільнили територію, можуть одразу ставати в оборону. На херсонському напрямку ситуація інша. Тут село за селом, між якими невелика відстань – 2-2-5 кілометри. Коли ми звільняємо ці села, ворог починає крити артилерією і чим тільки є по наших позиціях. Тому триває заборона на в’їзд в ці села, як населенню, так і волонтерам та журналістам. Це небезпечно. Бої тривають в залежності від дальності пострілів ворожої артилерії. Та все ж, ситуація під нашим контролем.

– Далеко ще до Херсону?

– Зараз ми робимо все для того, щоб звільнити всю область і всю територію України. Я думаю, наближчим часом ми звільнемо Херсонщину і підемо далі. Ми будемо стояти до кінця.

Зараз в напрямку Херсону йде наступ, багато окупантів взято в котел. Поки не буду казати, в яких саме населених пунктах, щоб успішно пройшла операція.

– Що ти зараз найбільше хочеш?

– Я хочу, щоб ми виграли в цій війні, видворили ворога з нашої території. Щоб ми жили в мирі. Щоб наші люди жили в мирі.