Міжнародний жіночий день в Україні – державне свято, але вже кілька років триває дискусія щодо його можливого скасування. Однією з причин є стереотипне сприйняття значення 8 березня, адже до наших часів пам'ятна дата про боротьбу жінок за свої права трансформувалася у свято "весни та краси".
Більше про справжню історію 8 березня та якою може бути подальша доля цього дня, – на РБК-Україна.
При підготовці матеріалу використовувалися: публікації Українського інституту національної пам'яті, пояснювальні записки до законопроєктів № 9009 та №9009-1, Wikipedia, дані опитування в "Дії".
Зміст:
Перший великий жіночий мітинг відбувся у середині XIX сторіччя в США. 8 березня 1857 працівниці текстильної фабрики в Нью-Йорку влаштували страйк, щоб добитися зменшення тривалості робочого дня. Хоча тоді протест завершився безрезультатно, його дата його була обрана для проведення акцій в подальші роки, а жіночий рух поступово ширився, результатом стала поява профспілок для робітниць.
На початку XX століття жіночі акції проти важких умов праці набули такого розмаху, що Соціалістична партія США оголосила Національний день жінок, але не в березні, а 28 лютого. В Європі в ті роки відбувалися схожі процеси – проходили мітинги, під час яких жінки вимагали права голосу, збиралися жіночі конференції, і також було оголошено свято, проте без фіксованої дати.
Вважається, що відзначати Міжнародний жіночий день саме 8 березня запропонувала Клара Цеткін як пам'ятну дату солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні та соціальні права та на честь жінок-робітниць з Америки.
Мільйони жінок по всьому світу виходили на мітинги 8 березня у 1913-1914 роках в рамках руху за мир напередодні Першої світової війни.
На початку 1920-х свято затвердили в СРСР як Міжнародний день робітниць. З цієї нагоди жінки мали скорочений на 2 години робочий день. З 1965 року Міжнародний жіночий день у Радянському Союзі став офіційним вихідним.
На міжнародному рівні 8 березня оголосили Днем боротьби за права жінок і міжнародний мир в 1977 році.
ООН запропонувала країнам-учасницям встановити пам'ятну дату на згадку про досягнення жінок у суспільному, політичному культурному житті. Мета цього визначного дня – привернути увагу до питань гендерної рівності, сексизму, насильства щодо жінок та репродуктивних прав.
Традиції відзначення Дня боротьби за права жінок у світі різняться. Цей день вихідний здебільшого в пострадянських країнах, а також в Алжирі, Бразилії, Китаї (лише для жінок), Анголі, Замбії, на Кубі, Мадагаскарі, Камеруні та ін.
Натомість на Заході 8 березня не є вихідним днем. При цьому рухи та організації за права жінок у низці країн проводять у цю дату мітинги та марші.
В Україні 8 березня також влаштовують акції. Так, у 2020 та 2021 роках громадська організація "Марш жінок" збирала мітинги за ратифікацію Стамбульської конвенції щодо запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьби із цими явищами (Україна ратифікувала Конвенцію у 2022 році).
Сенс свята трансформувався за радянських часів на догоду більшовистській пропаганді. Як зазначають в Українському інституті національної пам'яті (УІНП), це явище було цілком закономірним для Радянського Союзу, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну і послідовну боротьбу за права людини.
Події 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 року завершилися падінням монархії у Російській імперії. Того дня в Петрограді та багатьох інших містах відбулася демонстрація робітниць з вимогою "хліба і миру", чим скористалися більшовики для розхитування ситуації. Через кілька днів імператор зрікся престолу, а згодом до влади прийшов радянський режим.
У 1921 році 8 березня стало державним святом у СРСР, однак тоді воно мало назву "Міжнародний день робітниць". В УІНП вважають, що більшовики використали рух за емансипацію жінок у світі для посилення мобілізації жінок Радянського союзу на важкі промислові та сільськогосподарські виробництва.
Пропаганда поширювала образ колгоспниці, яка розриває зв’язок зі старим світом патріархального села та працює на благо соціалізму.
Пізніше почали експлуатувати образ матері, адже тоталітарний режим потребував великої кількості людського ресурсу, особливо після Голодомору, масових репресій та втрат у Другій світовій війні.
Відтак з'явилася лінійка радянських нагород за народження дітей: звання "Мати-героїня, орден "Материнська слава" та медаль Материнства.
У 1965 році Міжнародний жіночий день офіційно став не лише державним святом, а й вихідним у СРСР. До влади прийшов Леонід Брежнєв, а з ним і так звані "застійні роки". Тодішня влада почала активно пропагувати тезу про те, що в Радянському Союзі будь-яка нерівність між чоловіком та жінкою подолана.
Саме тоді у вжитку почали з’являтися поняття "свято жіночності та краси" і "жінка – окраса колективу" навіть на рівні офіційних привітань.
"Саме комуністичне керівництво СРСР "застійного періоду" перетворило для радянських громадян Міжнародний жіночий день з памʼятної дати про права жінок на свято "усіх жінок" із застіллями, квітами та подарунками. А потім ця "традиція" перекочувала у країни пострадянського простору", – наголосили в УІНП.
Сприйняття 8 березня днем "весни й краси" вважають одним з елементів радянського спадку автори законопроєктів щодо встановлення українських свят. У 2023 році народні депутати виступили ініціативою скасування чи перейменування "жіночого дня".
В одному з проєктів закону йдеться, що Міжнародний жіночий день був встановлений окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль і місце жінок.
Щоб "покінчити з нав’язаними традиціями минулої спадщини", автори документа пропонують скасувати свято 8 березня та започаткувати напротивагу "День української жінки" 25 лютого – в дату народження письменниці та громадської діячки Лесі Українки.
В іншому законопроєкті пропонується у назві свята 8 березня акцентувати на тому, що вказаний день відзначає рух за рівні права та можливості жінок, визначити його як "Міжнародний день захисту прав жінок" та залишити вихідним.
В Українському інституті національної пам'яті протягом останніх років також наголошують на важливості повернути Міжнародному жіночому дню первинний правозахисний зміст.
Експерти кажуть, що продовжувати відзначати 8 березня за радянською традицією свята "весни й краси" наразі нелогічно, але при цьому ставлять питання, чи варто відмовлятися і від правозахисного аспекту цієї дати.
"8 березня може повністю зникнути з українського календаря дат. Або стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення першопочаткових змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час. І залишитися датою, яка щороку буде нагодою проаналізувати, якого поступу ми досягаємо в захисті прав людини", – висловили думку в УІНП.
Суспільство активно підключилося до обговорення майбутньої долі свята. У 2023 році в "Дії" провели опитування на цю тему, яке стало наймасовішим серед усіх голосувань у застосунку.
З-понад 2,1 млн українців, які взяли участь в опитуванні, 1,3 млн проголосувало за те, щоб залишити 8 березня вихідним днем. Понад 703 тис. користувачів проголосували за те, щоб зробити 8 березня робочим днем. Ще 110 тисяч українців не визначилися.
Результати цього голосування пообіцяли врахувати у Верховній раді перед ухваленням закону щодо свята.
Варто зазначити, що згадані проєкти законів ще не виносилися на голосування парламенту. Наразі вони отримали лише висновок профільного комітету про можливість включення до Порядку денного.
Таким чином, 8 березня залишається державним святом. Проте в 2024 році цей день буде робочим, оскільки в Україні продовжується дія воєнного стану, коли всі додаткові вихідні скасовано.