Щорічно 14 грудня в Україні відзначають День ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, яка стала найбільшою ядерною катастрофою в історії людства. Майже 600 тис. людей піддали ризику своє здоров’я, аби зменшити небезпеку, яка нависла тоді над світом.
РБК-Україна розповідає історію встановлення Дня ліквідаторів ЧАЕС і як українці боролись із наслідками катастрофи.
Аварія на Чорнобильській АЕС сталася 26 квітня 1986 року у ході проведення проектних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки. Після вибуху на 4-му енергоблоці виникла потреба збудувати саркофаг, який мав ізолювати його від навколишнього середовища і зменшити розповсюдження радіоактивного пилу та аерозолю.
Будівництво цього укриття закінчили 14 грудня. Саме цю дату вибрали для вшановування людей, які поклали власне здоров'я, аби усунути наслідки катастрофи. Указ про створення відповідного дня у 2006 році підписав тодішній президент України Віктор Ющенко.
Відтоді щорічно у цей день проводять урочисті церемонії із покладанням квітів до пам’ятників жертвам Чорнобильської катастрофи та згадують людей, які, ризикуючи життям, усували наслідки аварії.
Зазначимо, що ліквідаторам та жертвам опромінення внаслідок катастрофи на ЧАЕС передбачена допомога на оздоровлення та низка додаткових пільг.
Ліквідація наслідків аварії мала кілька етапів і розпочалася негайно у ніч трагедії. Вже за декілька годин після руйнування 4-го енергоблока пожежники і персонал ЧАЕС погасили численні осередки займань. Таким чином вдалося уникнути загрози поширення пожежі на інші енергоблоки та ймовірного вибуху водню, що призвело б до ще гірших наслідків. Відразу після аварії зупинили роботу решти енергоблоків.
Внаслідок вибуху на 4-му енергоблоці стався викид радіоактивних речовин, становище погіршувало ще й те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні і хімічні реакції з виділенням тепла і виверженням радіоактивних елементів, які заражали великі території.
Наступного дня у розвал 4-го енергоблоку почали засипати захисні матеріали з гелікоптерів, аби ізолювати реактор від довкілля. За два тижні робіт вдалося засипати матеріалами центральний зал шаром завтовшки від 1 до 15 метрів.
У цей же період подавали рідкий азот в активну зону реактора, щоб її охолодити, а також видаляли воду із бассейну-барбатера. Вже на початку травня експерти видали висновок, що у реакторі не може виникнути ланцюгової реакції, що самопідтримується, а викид радіоактивних речовин в атмосферу скоротився в декілька тисяч разів.
Наслідки аварії на ЧАЕС усували люди різноманітних професій: пожежники, енергетики, інженери, шахтарі, будівельники, робітники та військовослужбовці. У період найактивніших робіт у 1986-1987 роках було залучено близько 240 тис. осіб, а в наступні роки це число зросло до 600 тис.
Людям доводилось працювати позмінно, аби зменшити дозу радіації. Мало хто розумів увесь рівень небезпеки. Перші пожежники, які приїхали одразу після виклику, працювали без протирадіаційних засобів, оскільки їх навіть не попередили про те, що ця пожежа "особлива". Більшість із тої зміни померли протягом 3 тижнів від наслідків опромінення.
Після усунення нагальних наслідків, було вирішено розпочати будівництво саркофага над 4-им енергоблоком, до цих робіт залучили 90 тисяч осіб. Проект виконали у рекордно короткий термін – 206 діб. Укриття було розраховане на 20-40 років, тому вже в 2000-х розробили проект нового саркофагу. Його почали споруджувати 2012-го, а здали в експлуатацію 2019-му. Вона розраховане на 100 років.
До жовтня 1986-го ЧАЕС не працювала, тоді запустили 1-й і 2-й енергоблоки, у грудні 1987 року – 3-й. У 1995 році Україна підписала меморандум з країнами "Великої сімки" і Комісією Європейського Союзу про програму закриття станції. ЧАЕС зупинила свою роботу у грудні 2000 року.
СРСР всіляко намагався приховати масштаби катастрофи, особливо працювали над тим, аби інформація не "просочилась" за кордон. В перший день аварії КДБ Києва та області отримало розпорядження контролювати вихідну кореспонденцію та обмежити вихід абонентів на міжнародні лінії зв’язку, аби не допустити витоку інформації.
Втім, тоді у Швеції на АЕС Форсмарк виявили радіоактивні частинки, які принеслоі з західної частини СРСР. Тільки після цього повідомлення радянська влада оголосила 27 квітня по обіді повну евакуацію міста Прип'ять, що за 3 км від ЧАЕС.
Про те, що сталася аварія громадянам СРСР сповістили лише 28 квітня у телепрограмі "Врємя", не розкривши масштаби руйнувань ЧАЕС. 2 травня розпочали евакуацію населення з 30-кілометрової зони ЧАЕС. Загалом, до кінця року з 188 населених пунктів переселили майже 116 тисяч осіб.
Коли у травні люди почали масово звертатись до лікарень, медики за вказівкою Мінздоров’я УРСР в історіях хвороб пацієнтів з ознаками "променевої хвороби" вказували діагноз "вегетосудинна дистонія".
Вибух на Чорнобильській АЕС дорівнював потужності виверження 300 Хіросім. В наслідок катастрофи 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. У перші 10 днів викид активності із пошкодженого реактора становив десятки мільйонів кюрі на добу, тоді знизився в тисячі разів.
Радіація поширилась на 200 тисяч кв. км (за іншими даними 155 кв. км), чверть із них – сільськогосподарські землі. При цьому 60-70% забруднення припало на територію Білорусі.
30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з дня катастрофи. Точну кількість жертв порахувати складно, ВООЗ заявляє, що від радіоактивного забруднення загинуло до 4 000 людей. Незалежні експерти стверджують, що ще 8,5 мільйона жителів України, Білорусі, Росії отримали значні дози опромінення у перші дні після аварії.
Ґрінпіс і міжнародна організація "Лікарі проти ядерної війни" заявляють, що в результаті аварії в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій у немовлят, 10 000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч.
За висновками ВООЗ 2005 року, опромінення отримали 220 тисяч ліквідаторів. А організація Союз "Чорнобиль" зазначає, що з 600 000 ліквідаторів 10% померло, а 165 000 отримали інвалідність.
Результати аналізу довгострокового моніторингу злоякісних новоутворень у населення показали, що кількість випадків захворювання на рак щитоподібної залози у ліквідаторів збільшилась у 5,6 раза, а на рак молочної залози в жінок-ліквідаторок – у півтора раза.
30-кілометрова зона відчуження, яка утворилась після катастрофи, досі залишається не придатною для життя людей, втім там водиться багато видів тварин.
Деякі історики вважають, що Чорнобильська катастрофа стала однією із причин, яка прискорила розпад СРСР.
Раніше ми ділились історичними фото Чорнобильської атомної електростанції та кадрами ліквідації наслідків катастрофи.
Під час підготовки матеріалу використали: ДСП "Чорнобильська АЕС", Вікіпедія, газета "Світ", Український інститут національної пам'яті, КНП "Перша Черкаська міська лікарня", сайт Was.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.