Польський поворот. Чого чекати від нового уряду Туска і що зміниться для України

Сьогодні, 13 грудня, роботу розпочинає новий уряд Польщі на чолі з Дональдом Туском. Чи варто очікувати на те, що проблеми у відносинах України та Польщі скоро зникнуть – у колонці політичного оглядача РБК-Україна Мілана Лєліча.

У колах польської партії "Право і справедливість", яка фактично монопольно керувала країною з 2015 року, напередодні жовтневих парламентських виборів мала деяку популярність теорія про те, що в Києві чекають не дочекаються зміни влади у Варшаві та повернення до прем'єрського крісла Дональда Туска. І нібито команда Володимира Зеленського щодо цього навіть вступила в таємні закулісні переговори з Берліном, де до "ПіС" ставляться, м'яко кажучи, прохолодно. Особливо активно ця тема підігрівалася на піку кризи із ввезенням до Європи українського зерна.

Втім, жодних вагомих аргументів на користь такої "змови" польські консерватори зазвичай не наводили, як і способів, якими Зеленський разом із Олафом Шольцем можуть привести польських лібералів до влади. Проте польські медіа зазначили, що обрання Туска прем'єр-міністром було гаряче схвалено в Україні. Хоча привітання з боку Зеленського та прем'єра Дениса Шмигаля не виходили за межі прийнятих у таких випадках формулювань.

Лідери Євросоюзу в цьому плані свої симпатії демонстрували навіть відвертіше. "Ваш досвід і тверда відданість нашим європейським цінностям будуть цінними у побудові сильнішої Європи на благо поляків", – написала у Х голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн.

Апеляція до "європейських цінностей" не випадкова. Брюссель багато років критикував польську владу за "згортання демократичних цінностей", ця тема пішла на другий план хіба що з початком повномасштабної агресії РФ проти України (хоча фінансування Польщі з фондів ЄС до кінця так і не розблокували).

Тепер європейська влада небезпідставно вважає, що відносини між Варшавою та Євросоюзом покращаться. У цьому плані перемога проєвропейської польської опозиції на виборах йде врозріз із тенденцією останніх місяців – перемог євроскептиків різного штибу на виборах у Словаччині та Нідерландах, вибухового зростання популярності ультраправої "Альтернативи для Німеччини" тощо.

І якщо конфліктні моменти між Варшавою та Брюсселем справді мають зникнути (чому сприятиме і досвід Туска як голови Європейської ради у 2014-2019 роках), то не варто очікувати, що всі проблемні моменти у відносинах Варшави та Києва розчиняться миттєво.

У своєму двогодинному виступі перед депутатами Сейму Туск досить чітко окреслив пріоритети своєї політики щодо України. Зокрема, він наголосив на необхідності "повної мобілізації Заходу" для надання допомоги Україні. Голос такого важковаговика як Туск, з його зв'язками у світових політичних елітах, особливо важливий зараз, коли довгострокова допомога Україні по суті зависла по обидва боки Атлантики.

Очевидно, що на практиці реалізовувати цю політику допоможе і новий міністр закордонних справ в уряді Туска, Радослав Сікорський. Це досвідчений дипломат, у кар'єрі якого вистачало неоднозначних висловлювань, втім, останніми роками за ним закріпилася репутація жорсткого русофоба – напередодні торішнього вторгнення РФ в Україну він назвав Росію "серійним ґвалтівником" і пригрозив, що вона "отримає по яйцях", що викликало істерику серед російських пропагандистів.

Втім, Туск у своєму виступі відразу дав зрозуміти, що його проукраїнська політика жодною мірою не шкодитиме власне національним інтересам Польщі: "ми маємо бути наполегливими, коли йдеться про інтереси Польщі, зокрема, польських фермерів". Тим більше, низку важливих посад, зокрема міністрів оборони та сільського господарства, зайняли його коаліційні партнери з Польської селянської партії – вони за інтереси польських фермерів точно боротимуться до кінця.

Крім того, як мінімум до виборів 2025 року на своїй посаді залишиться польський президент Анджей Дуда, який потенційно може накладати вето на рішення опозиційної до нього парламентської коаліції (а голосів для подолання вето у Туска та його союзників не вистачає).

Президенти Анджей Дуда та Володимир Зеленський (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Буквально найближчими днями українська політика нового польського уряду пройде одразу два випробування: як на загальноєвропейському, так і двосторонньому рівні.

Найгарячіше питання – звісно, зняття транспортної блокади на польсько-українському кордоні. Тимчасовий, призначений після виборів уряд "ПіС" від проблеми фактично самоусунувся, віддавши її на відкуп самим перевізникам та місцевій владі. Туск ще до обрання прем'єром заявляв, що проблему слід вирішити негайно, проводив зустрічі з експертами щодо цього питання.

Очевидно, що після втручання центральної влади блокаду як таку буде знято, вирішення питання перейде в переговорний формат, можливо, польські перевізники отримають від своєї влади якісь компенсації.

Вже на другий день після повноцінного початку роботи нового польського уряду його голова вирушить до Брюсселя на саміт лідерів країн ЄС, де вирішуватимуться одразу два ключові для України питання: про виділення 50 мільярдів євро допомоги на найближчі чотири роки та початок переговорів про вступ України до Євросоюзу. Втім, вирішення обох питань упирається у позицію не Варшави, а Будапешта – і Туск уже визнав, що його можливості впливати на думку Віктора Орбана дуже обмежені.

Зі свого боку, Київ, окрім відсутності надмірних ілюзій від приходу Туска до влади, має не повторити свою часту зовнішньополітичну помилку: коли у відносинах із якоюсь країною він замикається виключно на владу та фактично ігнорує опозицію.

"ПіС" залишається дуже популярною, а якщо виходити з результатів останніх виборів, то найпопулярнішою в Польщі партією. І вже з опозиційних позицій не забезпечить Туску спокійного життя.

Вже з перших хвилин після обрання нового прем'єра стало зрозуміло, що поляризація в польському суспільстві після зміни влади нікуди не поділася: лідер "ПіС" Ярослав Качинський вийшов на трибуну Сейму та звинуватив Туска, свого запеклого особистого ворога, у тому, що той є "німецьким агентом".

Відносини України з новим польським урядом, напевно, пройдуть багато випробувань наступного року, який на думку більшості західних, і не тільки, спостерігачів, стане для України складнішим, ніж поточний. Якщо у питаннях геополітики, європейської та євроатлантичної інтеграції, сфери безпеки та оборони Варшава явно буде на одному боці з Києвом, то прикладні економічні питання, на кшталт того ж зерна чи перевезень, неминуче провокуватимуть конфлікти.

Ще важливішою є роль, яку Польща займе у разі потенційних мирних переговорів – зараз така можливість категорично відкидається Києвом, але через рік, після виборів у США, ситуація може виглядати інакше. Один із польських симпатиків "ПіС", з яким РБК-Україна спілкувалося ще до жовтневих виборів, говорив прямо: "Ви даремно так сподіваєтесь на Туска. Коли вам почнуть викручувати руки на переговори, ми стояли б за вас до кінця. А ці будуть прислухатися до Берліна". Скільки у цьому твердженні правди, а скільки конспірології та нелюбові до політичних опонентів, поки що сказати неможливо.