Як Дональд Трамп зміг переконати американців у тому, що США йдуть у неправильному напрямку, і чому ставки Камали Гарріс на виборах не зіграли – читайте у колонці заступника головного редактора РБК-Україна Мілана Лєліча.
"Розгромна перемога Трампа" – таке формулювання може здатися багато в чому перебільшеним. Хоча остаточні підсумки голосування в США ще не визначені, але вже зрозуміло, що в американській історії було безліч значно розгромніших перемог на виборах, а Гарріс як для того, хто програв, показала відносно пристойний результат.
Але якщо порівнювати фактичні цифри з анонсованими до дня голосування, то перемога Трампа справді виглядає переконливою. Усі без винятку серйозні соціологічні служби навперебій переконували аудиторію у "безпрецедентно рівних перегонах". Усі, зокрема й американські медіа, від консервативних до ліволіберальних, налаштовувалися на виснажливий, багатоденний підрахунок голосів, де долю виборів визначили б лічені тисячі чи максимум десятки тисяч голосів. За фактом через кілька годин після закриття виборчих дільниць вже все стало ясно.
По суті, перемога Трампа була обумовлена двома факторами, які називалися ще за рік-півтора до виборів: економіка та міграція. І зовсім не важливо, що у другій частині каденції Джо Байдена об'єктивна економічна ситуація стала помітно покращуватись, а проблема з нелегальними перетинами кордону також стала менш гострою.
Але на виборах роль відіграють не цифри та статистика, а відчуття людей. І з цими відчуттями Трамп за час кампанії попрацював майстерно, наполегливо, не шкодуючи чорних фарб, описуючи ситуацію в країні як абсолютну, тотальну катастрофу. І конвертував це у явку своїх прихильників та їхні голоси. Так, за даними екзит-полу Edison Research, серед виборців, для яких головною проблемою на виборах була економіка, 79% проголосували за Трампа.
Крім того, попри багаторічний досвід у політиці, у тому числі на вищій державній посаді, Трамп успішно зміг "продати" себе як "кандидата змін". Таке амплуа добре працює тоді, коли більшість населення незадоволена загальною ситуацією в країні – а переконати в цьому населення було другою частиною завдання. Яку Трамп успішно виконав – за даними екзит-полу, троє з чотирьох американців вважають, що США як країна рухаються в неправильному напрямку. З них 61% проголосував за Трампа.
Але вибори-2024 не лише виграв Дональд Трамп. Їх ще й програла Камапа Гарріс, і це другий бік медалі.
Завдання, що відпочатку стояло перед Гарріс, виглядало гранично складним. Несподівано, без підготовки та яскравого політичного бекграунду зайти в президентську кампанію за три з половиною місяці до дня голосування, коли Демократична партія явно перебуває у низхідному тренді – перемога в таких умовах виглядала би майже дивом. Гарріс це диво забезпечити не змогла, хоча й справді намагалася.
По суті, жодна зі ставок її штабу на цих виборах не зіграла. Насамперед – тема заборони абортів. Демократи сподівалися, що вона зможе мобілізувати жіночий, зокрема аполітичний електорат, обурений тим, як держава влазить у їхнє приватне життя. Справді, за даними екзит-полів, відносна більшість, 54% американських жінок проголосували за Гарріс. Але на минулих президентських виборах-2020, коли тема абортів не була настільки гострою, Джо Байден зміг заручитися більшою підтримкою американських жінок, ніж Гарріс зараз.
Не дала ефекту і ставку на расову ідентичність кандидатки від демократів. Серед темношкірих виборців вона показала навіть гірший результат, ніж Байден чотири роки тому, як і серед латиноамериканців, яких Трамп частково зміг перетягнути на свій бік. Як виявилося, ставлення до питань економіки, незаконної міграції та тем на кшталт прав ЛГБТ-спільноти і для цих категорій виборців важливіше, ніж їхній колір шкіри чи походження.
Відчутного фідбека не викликали й апеляції до статусу Трампа як офіційно засудженого злочинця – виявилося, що масового виборця це не "чіпляє". Як і прямі звинувачення Трампа у фашизмі – тим більше, що він відбивав їх за принципом "сама фашистка".
У результаті Гарріс так і не змогла чітко спозиціонувати себе для виборця і пояснити, як вона може одночасно і претендувати на позитивну спадщину президентства Байдена, і при цьому подавати себе як самостійного політика з дещо іншими поглядами на речі, ніж той самий Байден. До того ж і сам діючий господар Білого дому не надто й допомагав кампанії Харріс, а в деяких моментах швидше навіть заважав їй.
Медіа та аналітики люблять застосовувати слова на кшталт "винятковий", "безпрецедентний", "шокуючий" до найрізноманітніших виборчих кампаній та їх результатів. Але в цьому випадку це багато в чому не буде перебільшенням. Кампанія, в якій із двох кандидатів один – Байден – у підсумку взагалі не дістався до дня голосування, а другий – Трамп – мав усі шанси і зовсім не дожити, пройди снайперська куля на пару сантиметрів убік, справді виглядає екстраординарною.
Ймовірно, таким буде майбутнє президентство Трампа. Особливо якщо республіканці окрім Білого дому та Сенату візьмуть під контроль ще й Палату представників, на що вони мають чудові шанси. Вже є підстави говорити про справжню "червону хвилю" – цей термін означає дуже успішний результат Республіканської партії США на виборах (відповідно, успіх демократів – це "синя хвиля").
У такому разі вся центральна влада в країні, законодавча, виконавча і навіть судова (адже Верховний суд США і так підконтрольний республіканцям) опиниться в руках однієї партії, якщо точніше, то однієї людини – Трампа. І при цьому не буде жодних особливих противаг, що у випадку з Трампом особливо небезпечно. Червона хвиля захльостує США, але її наслідки на собі незабаром зможуть відчути і Україна, і Близький Схід, і решта світу.