Про те, наскільки важливою є проблема працевлаштування ветеранів і як вона регулюється законодаством та про міжнародний досвід у цій сфері – у колонці для РБК-Україна розповіла в.о. виконавчої директорки Українського ветеранського фонду Руслана Величко-Трифонюк.
У тіні воєнних дій, що тривають, Україна стикається з викликом, який, можливо, не такий помітний, але не менш важливий для майбутнього всієї країни – працевлаштування ветеранів. Ця проблема виходить далеко за рамки звичайних питань ринку праці, оскільки торкається глибоких питань соціальної справедливості, вдячності нації своїм захисникам та, зрештою, здатності держави адаптуватися до нових реалій.
Для суспільства питання працевлаштування ветеранів є тестом на зрілість, відповідальність і готовність до компромісів. Це вимагає від держави, бізнесу та громадськості злагоджених зусиль для створення умов, за яких ветерани відчуватимуть себе потрібними та зможуть зробити внесок у розвиток країни. Проте, як показує досвід, перехід від військової служби до цивільної професії не завжди проходить легко і вимагає значних зусиль як з боку самого ветерана, так і суспільства в цілому.
Значення цієї теми для держави важко переоцінити. Ветерани війни – це не тільки люди, які заслуговують на підтримку та вдячність за свою жертву. Вони є носіями унікального досвіду та навичок, які можуть і повинні бути використані для зміцнення національної безпеки, розвитку економіки, освіти та соціальної сфери.
Питання працевлаштування ветеранів в Україні стає особливо актуальним у світлі недавнього анонімного онлайн-опитування, проведеного Українським ветеранським фондом Мінветеранів. Опитування, що охопило 1043 респонденти в період з 15 по 25 січня 2024 року, виявило, що майже 31% учасників ідентифікують себе як безробітних. Така висока частка безробітних серед ветеранів вказує на значні виклики, з якими вони стикаються на ринку праці.
Серед ветеранів, які взяли участь у дослідженні, розподіл за сферами зайнятості варіюється від ІТ сфери та сфери послуг до освіти, науки та сільського господарства. Водночас значна частина ветеранів прагне до самозайнятості або власної справи, що свідчить про їхнє прагнення до незалежності та самореалізації.
Опитування також висвітлило ключові потреби ветеранів, серед яких фінансова підтримка, зміцнення здоров’я, підприємницькі інвестиції та покращення житлових умов. Особливо зазначено потребу у працевлаштуванні (24,07%) та психологічній підтримці (22,64%), що підкреслює важливість комплексного підходу до розв'язання проблем ветеранів.
Згідно з даними опитування, більшість респондентів з частини дійсних військовослужбовців (52,87%) має намір повернутися до попередньої роботи чи освіти після звільнення. Водночас, 16,62% висловились проти цього, тоді як іншим було складно визначитися з відповіддю. Щодо потенційних викликів після служби, опитані висловлюють занепокоєння стосовно здоров'я (63,61%), нерозуміння з боку суспільства (63,32%), психологічних труднощів (50,57%), проблем із отриманням соціальних виплат (42,26%), а також знаходженням роботи (39,40%).
Результати опитування, хоч і не є репрезентативними, проте відображають актуальні настрої та потреби серед ветеранів та діючих військовослужбовців, підкреслюючи важливість уваги створення ефективної системи підтримки для цієї категорії громадян. На основі отриманих даних можна зробити висновок, що необхідно розробити комплексні програми, які б враховували як економічні, так і соціально-психологічні аспекти адаптації ветеранів до цивільного життя.
Важливу роль у процесі адаптації ветеранів можуть відіграти громадські організації, які спеціалізуються на питаннях ветеранів. Їхня участь може бути незамінною у проведенні інформаційних кампаній для підвищення обізнаності суспільства про виклики, з якими стикаються ветерани.
Трудове законодавство України, стикаючись із невідповідністю актуальним потребам ринку праці, підкреслює численні виклики в реалізації прав як для працівників, так і для роботодавців. Застарілі норми та відсутність визначень нових сучасних термінів викликають тиск на бізнес і стають передумовами порушень трудового законодавства та поширення безвідповідальності. Це особливо помітно у контексті реалізації прав ветеранів війни.
Згадування слова "ветеран" у Кодексі законів про працю України обмежується лише двома випадками, що вказує на відсутність належного регулювання цієї важливої та численної категорії працівників.
Соціальні гарантії та пільги для ветеранів розкидані по різних законах та підзаконних актах. Це створює складнощі для ветеранів будь-якого віку в реалізації своїх прав, підкреслюючи необхідність доступного цілісного спеціального закону, який би систематизував норми та забезпечував правове регулювання відносин за участю ветеранів в різних сферах життя.
Чинні державні пільги для ветеранів, навіть незначні, стають перешкодою для роботодавців, відлякуючи їх від прийняття ветеранів на роботу через додаткові витрати. Україна стикається з відсутністю системи відшкодування таких витрат, що ускладнює готовність роботодавців до найму ветеранів.
Важливим аспектом є також необхідність забезпечення ефективного механізму контролю за дотриманням законодавства про працю в частині забезпечення прав ветеранів. Це передбачає не лише підсилення відповідальності роботодавців, але й створення умов, за яких ветерани могли б вільно заявляти про свої права перед можливою дискримінацією на робочому місці. Не менш важливою є потреба у зміцненні ролі державних інституцій та органів місцевого самоврядування у процесі сприяння працевлаштуванню ветеранів, зокрема через розробку та впровадження цільових програм та проектів.
Ця ситуація вимагає кардинальних змін у підходах до регулювання праці ветеранів війни, включаючи внесення змін до чинного законодавства, розробку основного нового закону та механізмів підтримки, які б враховували специфіку потреб ветеранів та сприяли їхньому ефективному включенню в цивільне життя та ринок праці. Особлива увага має бути приділена створенню умов для забезпечення рівного доступу ветеранів до робочих місць, їхньої соціальної адаптації та професійної реабілітації.
Міжнародний досвід у сфері підтримки та працевлаштування ветеранів пропонує цінні підходи, які можуть бути адаптовані в Україні. Позитивні приклади зі Сполучених Штатів Америки, Канади, Великої Британії, та інших країн підкреслюють важливість інтегрованих програм, що включають як стимулювання роботодавців, так і підтримку самої ветеранської спільноти.
Сполучені Штати Америки
В США існує низка програм, спрямованих на підтримку ветеранів у їхньому працевлаштуванні. Однією з таких програм є Work Opportunity Tax Credit (WOTC) — податковий кредит для роботодавців, які наймають осіб з певних цільових груп, включно з ветеранами. Цей механізм не тільки заохочує компанії наймати ветеранів, але й знижує їх податкове навантаження.
Іншим важливим ресурсом є програма Vocational Rehabilitation and Employment (VR&E), яка пропонує ветеранам з обмеженими можливостями низку послуг, спрямованих на поліпшення можливостей працевлаштування, включаючи професійну реабілітацію та тренінги.
Канада
У Канаді програма Helmets to Hardhats спрощує перехід ветеранів до цивільного життя, пропонуючи їм можливості навчання та працевлаштування в будівельній галузі. Ця ініціатива не лише допомагає ветеранам знайти стабільну роботу, але й розв'язує проблему дефіциту кваліфікованих працівників у певних секторах.
Велика Британія
У Великій Британії програма Career Transition Partnership (CTP) пропонує ветеранам консультації з кар'єри, допомогу у пошуку роботи та можливості навчання. Ця програма сприяє ефективному переходу ветеранів до цивільного ринку праці, надаючи їм інструменти та ресурси для розвитку кар'єри.
Міжнародний досвід показує, що ефективна підтримка ветеранів на ринку праці можлива завдяки цілеспрямованим державним програмам та ініціативам. США, зокрема, слугують яскравим прикладом того, як системна державна політика може сприяти успішній інтеграції ветеранів у цивільне життя.
Проблематика працевлаштування ветеранів вимагає комплексного підходу та активної участі усіх сторін: уряду, органів місцевого самоврядування, роботодавців та громадськості. Розв'язання цього питання має стати частиною довгострокової стратегії, спрямованої на успішну інтеграцію ветеранів у цивільне життя.
Реформування законодавства: Перегляд та оновлення чинних законів про ветеранів з метою усунення бюрократичних перешкод і створення чітких норм для сприяння працевлаштуванню ветеранів.
Розширення програм професійної перепідготовки: У рамках стратегії належить не лише розробка та фінансування програм навчання і перекваліфікації, а й створення чітких механізмів моніторингу їх ефективності з використанням конкретних кількісних показників: кількість ветеранів, що проходять перепідготовку, відсоток успішного працевлаштування після завершення програми, середній дохід ветеранів після працевлаштування тощо.
Витрати державного бюджету: Потрібно розробити деталізований бюджет програм перепідготовки, враховуючи не тільки прямі витрати на навчання, але й підтримку ветеранів протягом періоду освіти (стипендії, житло, медичне обслуговування). Наприклад, якщо програма розрахована на 5000 ветеранів з річним бюджетом в 200 мільйонів гривень, вартість перепідготовки одного ветерана складатиме 40 тисяч гривень. З урахуванням очікуваного відсотка працевлаштування 70% після завершення програми, ефективність інвестицій можна оцінити через покращення рівня життя ветеранів та збільшення податкових надходжень від новостворених робочих місць.
Прозорість та відкритість: Інформація про програми, їх бюджети, механізми реалізації та результати має бути доступною та прозорою для громадськості, щоб забезпечити громадський контроль та підтримку ініціатив.
Залучення роботодавців: Держава повинна активізувати співпрацю з приватним сектором для забезпечення стажувань та перших робочих місць для ветеранів після перепідготовки, включно з розробкою спеціальних заохочень для компаній, які долучаються до цієї програми.
Таким чином, усвідомлення того, що імітація реформ лише ускладнить ситуацію, підкреслює необхідність реальних дій та зобов'язань з боку уряду, спрямованих на створення стійкої системи підтримки ветеранів. Ефективне впровадження програм професійної перепідготовки, забезпечення соціального захисту та сприяння працевлаштуванню має стати пріоритетом державної політики.