Кількість китайських авто збільшилася не лише на українських шляхах. Тривожну тенденцію щодо експансії “китайців” у кількох сегментах європейські аналітики помітили не сьогодні. Першу атаку на європейські ринки півтора десятки років тому “місцевим” вдалося відбити, а як буде цього разу? Поки що рахунок на користь Піднебесної: вже зрозуміло, що у 2023-му вона випередить останнього конкурента – японців – за кількістю експортованих машин.
Про причини поширення китайських автомобілів по всьому світу читайте в матеріалі РБК-Україна.
Під час написання статті були використані публікації Financial Times, Reuters, матеріали Роберта Соубела і компанії Automobility.
В автопрому Піднебесної був період, коли кількість вперше почала переростати в якість. У середині 2000-х кілька компаній спробували вийти на ринки європейських країн, але на заваді їм стали краш-тести та інші суворі вимоги з активної та пасивної безпеки. Хоча тоді європейці могли особливо не хвилюватись, бо в технічному плані ті китайські моделі були далекі від досконалості, і споживач врешті решт сам би все зрозумів. Але цього разу китайські автовиробники підготувалися краще.
Ще наприкінці XX століття у Китаї було лише кілька автомобільних заводів, які випускали застарілі моделі за радянськими, французькими, американськими та німецькими ліцензіями – ЗІЛ, ГАЗ, Peugeot, Jeep, Volkswagen.
З часом, зробивши ставку на вітчизняного виробника, уряд встановив велетенське ввізне мито на автомобілі – в певний період до 260 %. Згодом всі автомобільні компанії з іноземним капіталом зобов’язали мати контрольний пакет акцій за китайськими громадянами. В такий спосіб місцеві заводи почали отримувати доступ до передових технологій.
Реформи і попит на внутрішньому ринку врешті-решт зробили автомобільне виробництво високоприбутковим бізнесом, на початку 2000-х в автопром почали інвестувати кошти, зароблені в інших сферах економіки. Наприклад, відому і в Україні автомобільну марку Lefan заснували власники підприємств з виробництва мотоциклів та мотодвигунів.
Але аби-хто виробляти автомобілі у тій країні не міг – потрібно було отримати дозвіл від держави. І справа тут не лише в комуністичній ідеології КНР, просто урядовці розуміли високу відповідальність, яку мав узяти на себе виробник транспорту. Цікаво, що подібна практика колись існувала в Японії, там у повоєнні роки виробник автомобілів мав отримати дозвіл на експорт від міністерства внешней торгівлі: представляти країну на закордонних ринках дозволялося лише найкращим.
Врешті решт китайський автопром почав зростати щороку на один мільйон випущених автомобілів, і у 2009 р. він обігнав Японію із своїми 13,7 млн випущених авто. Підкоривши ринки Азії, китайці почали поглядати на більш розвинені країни, але західніше пострадянських держав просунутись тоді не змогли (пам’ятаєте Chery Amulet та Geely CK?). Щоб підняти якість своїх машин, вони перейшли до опанування не просто сучасних технологій, а технологій завтрашнього дня.
І настав період, коли компанії Піднебесної почали “перекуповувати” конструкторів та дизайнерів у провідних європейських автовиробників. Машини зі сходу нарешті припинили бути клонами європейських та японських бестселерів у дизайні, і з технічної точки зору стали оригінальними конструкціями, а не ”збірними солянками” моделей минулих років.
А найбільш спроможні китайські автовиробники викупили цілі компанії – так, Geely Automobile придбала легковий підрозділ Volvo, а Nanjing Automobile отримала права на бренд і підприємства британської MG Rover Group. Ще кілька компаній мають тісні партнерські зв’язки з автогігантами на технічному грунті, наприклад, Volkswagen тісно співпрацює з компаніями SAIC і BYD, Mercedes – з BYD. Все це були важливі кроки для доступу китайських інженерів до європейських технологій від авторитетних компаній з сторічною конструкторською школою.
Окремо слід сказати, що в Піднебесній також працюють десятки автомобільних заводів не китайських, а найвідоміших світових брендів, під якими машини власне і продаються – але в самому Китаї. Хоча від недавніх пір і в Україні можна придбати дещо подібне – зокрема, “Фольксваген” з лого VW, але з ієрогліфами на місці традиційної назви моделі. Проте, тут йдеться про електромобіль, а про них ми обіцяємо поговорити наступного разу.
Результатом стало те, що у 2022 році китайські автозаводи випустили легкових автомобілів більше, ніж Німеччина – 23,8 млн штук. І більша частина їх відповідає як мінімум основним критеріям світового автопрому. Оскільки обсяги продажів в самому Китаї (найбільшому авторинку світу) падають п’ятий рік поспіль, багато які з тамтешніх автовиробників вже кілька років як почали переорієнтацію на закордонні ринки. І хоча доля експорту з Китаю відносно невелика, в абсолютних цифрах це, м’яко кажучи, вагома величина – порядку 3 млн машин (у 2022 році).
А що ж сьогодні являє собою предмет нашої розмови – типовий автомобіль китайської марки? Якщо коротко, він має беззаперечно модний і привабливий вигляд, хоча часто з елементами східної химерності. У сімейних моделей все гаразд з практичністю та динамікою. Силові агрегати в багатьох випадках мають актуальні системи безпосереднього впорскування бензину і турбонаддув; трапляються і дизелі. Віддача моторів цілком адекватна, а в трансмісіях зустрічаються навіть преселективні коробки-роботи типу DSG. Серед китайських машин все більше електромобілів, але про них ми поговоримо окремо.
Щодо недоліків: можуть бути проблеми з ергономікою, з матеріалами оздоблення, з купівлею запчастин, але головне, що до японської, корейської чи німецької довговічності “китайцям” ще далеко. Тішить те, що “одноразовість” автомобілів (слідом за іншими товарами тривалого користування) – загальна тенденція світового виробництва, і на цьому фоні китайська техніка програє класичним брендам все менше і менше балів.
Нарешті, нічого не можна зробити з іміджевою складовою, яка в “китайців” поки що на нульовій позначці. Але через це свого часу пройшли всі марки, що народилися після славнозвісних дітищ Карл Бенца та Готтліба Даймлера.
Розвиток китайського автопрому в розрізі його експортних можливостей викликає асоціацію з початком японського вторгнення на ринок США. Перша атака наприкінці 1950-х теж була невдалою, Toyota з Nissan відверто провалилися через якість машин. Але швидко зробивши висновки, вже за п’ять років повторили спробу – і відвоювали перший плацдарм. Що стало потім з “японцями” на світовому ринку, ми всі знаємо. Що буде з “китайцями”, поки неясно. Але початок дуже схожий.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало про ТОП-5 найкращих електромобілів з пробігом.