Автомобілі-саморобки минулого століття: що це було насправді

У 1960-1980 роки аматорське виготовлення автомобілів було такою собі формою дозвілля для найбільш грамотних у технічному плані громадян. Неформальний по суті рух висвітлювався засобами масової інформації, ентузіасти згуртовувалися в клуби, влаштовувалися фестивалі і спільні тисячокілометрові пробіги. Що то були за машини?

Для чого виготовляли саморобні авто

Виготовити транспортний засіб власними силами насправді – серйозна справа. Для цього потрібно чимало часу і грошей, адже запчастини і матеріали для їх виготовлення і в ті часи потрібно було купувати, та часом ще й з переплатою через дефіцит. Зрештою кошторис виходив більшим, аніж коштував цілий стандартний автомобіль – чи то новий, чи то вживаний, то вже в залежності від класу саморобки. Тобто неправда, коли кажуть, що саморобні авто люди робили через злидні і неспроможність купити "заводську" машину.

Для чого ж громадяни розпочинали такі проекти? Якщо почитати їхні інтерв’ю і взяти до уваги реалії тих часів, стає зрозумілим, що більшості саморобників хотілося отримати машину цікавішу за заводські зразки. Адже модельні ряди радянських автозаводів в ті часи були обмежені кількома типами кузова: седан, тудор, хетчбек, універсал, фаетон. Звісно, випускалися і мінівени, і кабріолети, і лімузини, але у вільний продаж вони не находили.

Якими були автомобілі-саморобки

В технічному плані більшість машин були доволі досконалими, а часом навіть випереджали стандартну продукцію радянського автопрому. Справа у тому, що освічених інженерів і кваліфікованих робітників промисловості тоді було достатньо, і більшість саморобних автомобілів відрізнялися оригінальною конструкцією і технологічним втіленням.

Найчастіше основа автомобіля була каркасною – до звареної з труб просторової рами кріпили вузли та агрегати, а зверху обшивали формованим склопластиком. Причому склопластикові деталі часто виклеювалися у спеціально виготовлені матриці, з можливістю демонтажу для ремонту чи рестайлінгу. Іноді кузов робили несучим, повністю склопластиковим, в окремих місцях посиленим металом. І при тому серед автосаморобників було чимало людей старої школи, які визнавали тільки метал і вистукували та вигинали кузов з листової сталі.

Звісно, використовувались стандартні двигуни і системи управління, а ходова частина могла бути і заводська, і власної конструкції.

А от що було слабким місцем всіх саморобок, так це зовнішність. Нерідко аматорам вдавалося створити грамотний з точки зору стилю дизайн, але все впиралося у проблему оздоблення. Часто аматорське походження машин видавали тільки стандартні ліхтарі, колісні диски, дверні ручки, дзеркала. Небагатьом вдавалося оминути цю проблему.

Цікаво, що саме саморобки "українського виробництва" відрізнялися високим технічним рівнем, адже часто аматори могли звернутись по допомогу до найближчого промислового підприємства. На заводі чи фабриці можна було офіційно замовити виготовлення якихось вузлів, послуги з обробки металів на особливо складних верстатах, а то й придбати якісь незвичні матеріали типу скловолокна для виготовлення кузова.

Технічний контроль саморобок

Автомобіль власного виготовлення було нескладно зареєструвати і отримати номери, але він мав відповідати загальноприйнятим стандартам безпеки. Існували спеціальні "Технічні вимоги до легкових автомобілів, що виготовляються в індивідуальному порядку", прив’язані до ПДР та ГОСТів. Існував перелік організацій які офіційно проводили експертизу саморобної автомобільної та мотоциклетної техніки, але достатньою визнавалася і технічна експертиза від громадської організації – Добровільного товариства автомотолюбителів.

Показовий момент – попри існуючі стереотипи, купити запчастини для саморобки "за пляшку" було нереальним – хоча б тому, що під час реєстрації конструктор мав подати в ДАІ документи про законність придбання всіх вузлів та матеріалів…

Коротко

Правда, що деякі саморобки 1970-1980-х років в сенсі конструкції випереджали серійну продукцію тодішнього автопрому: композитні матеріали, передній привод, борткомп’ютер, високі характеристики керованості… Але то були поодинокі вироби індивідуального виготовлення, втілення яких у масове виробництво не мало фінансового – та і споживацького – сенсу. Хоча всерйоз цього ніхто і не намагався, бо великою мірою автомобілі-саморобки були всього лише великими іграшками, які могли дозволити собі дорослі громадяни.