Андреа Калан, Держдеп США: Зеленський не одержав усе, що хотів, але саміт – це перемога України

Разом з Німеччиною Сполучені Штати стали головним "поганим хлопцем" в очах українців у контексті саміту НАТО. Через їхню позицію домогтися запрошення до Альянсу, нехай і обставленого якимись конкретними умовами, так і не вийшло.

Але й провалом саміт теж не став, особливо якщо глянути на численні нові пакети військової допомоги Україні та початок отримання довгострокових гарантій безпеки від західних союзників. Та й український президент Володимир Зеленський на другий день саміту помітно змінив свою риторику на позитивний бік.

У розмові з РБК-Україна Андреа Калан визнає, що у Вільнюсі Україна не отримала всього, що хотіла. Проте вважає саміт "перемогою".

– Напевно, для вас не секрет, що багато хто в Україні сприйняв підсумкове комюніке саміту, м'яко кажучи, з дуже великим скепсисом, не побачивши в ньому того, що хотіли б побачити. Що ви нам загалом можете на це сказати?

– Ми чуємо від наших українських партнерів, що Україна хоче бути членом НАТО і наш президент підтвердив, що наша позиція, позиція США не змінилася. Україна стане членом НАТО. Але питання у тому, коли і яким курсом. Шлях буде спрощено, як і сьогодні заявив генсекретар Столтенберг.

Я знаю, що всі українці, з якими я говорю, хочуть знати конкретну дату, коли Україну буде запрошено. Президент Байден, Джек Салліван у Вільнюсі вже сказали, що зараз не час для вступу до НАТО для України. Але це буде через якийсь час. Потрібно провести реформи.

Тут у Вільнюсі всі лідери країн НАТО підтверджують, що вони підтримують Україну і підтримуватимуть зараз, щоб вона могла захищати свою територію та у довгостроковій перспективі, щоб Україна після війни могла гарантувати свою територіальну цілісність.

– Ні в кого немає ілюзій, що вступ України до Альянсу можливий під час активної фази бойових дій. Але здивування викликає те, чому не зробити півкроку, а саме запрошення до Альянсу, яке аж ніяк не стосується статті 5 про колективну оборону і не накладає на членів Альянсу зобов'язань негайно втягуватися в цю війну. Тоді чому б це зробити?

– Війна йде – це перешкоджає членству в НАТО. Плюс потрібно провести цілу низку реформ. Те, що йде війна, це багато означає, тому що НАТО не хоче бути у прямому конфлікті з Росією.

– І після запрошення не буде.

– Ми не можемо сказати, що може бути завтра. Але що ми знаємо сьогодні – це те, що потрібно допомогти Україні максимально захищатись, боротися з російською агресією. Крім того, треба показати Путіну, що НАТО єдине. Це наше завдання тут у Вільнюсі, щоб усі лідери країн НАТО об'єдналися, показали світові, що ми говоримо одним голосом і що не існує тріщин, а навпаки, що НАТО сильніше ніж раніше сильніше, ніж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

– Тобто головним чинником стримування є таки війна?

– Війна - це, звичайно, великий фактор, і президент Байден чітко говорив про це, як і Джейк Салліван. Але ми продовжуватимемо допомагати Україні боротися. Україна має мати контроль над своєю територією, і це те, що хоче президент Зеленський, і ми його підтримуватимемо.

– Коли в Москві будуть аналізувати рішення саміту та супутні коментарі офіційних осіб та побачать, що війна є фактором дискусії про Україну та НАТО, до неї апелюють, – чи не прийдуть росіяни до логіки: а поки йде війна, Україна в НАТО точно просуватися не буде, отже, давайте продовжувати війну, доки є сили, у нас, виходить, є право вето. Ми обстрілюємо Україну – Україна не рухається до НАТО. Ви бачите такий ризик?

– Яка логіка у Москві, я не можу сказати. Вони точно дивляться на те, що відбувається у Вільнюсі. Ми бачили заяви від Москви, багато дезінформації, яка зазвичай виходить з Кремля. З Україною стоїть усе НАТО. І не тільки. Важливо наголосити, що у Вільнюсі є й представники чотирьох країн із Тихоокеанського регіону, і це важливо. Путін має бачити у Вільнюсі, що це не лише Європа, не лише США, не лише НАТО – а світ проти того, що він робить.

Я чудово розумію, що український народ хоче членства в НАТО. І це зрозуміло, тому що вони хочуть просто спокійно жити та вчитися, робити покупки на вихідні, не думати, що на магазини можуть впасти бомби. З нашого боку, ми – це США, НАТО, наші колеги та партнери, працюватимемо разом, щоб показати Путіну, що його рішення розпочати повномасштабне вторгнення – це була величезна помилка, що Росія перебуває у гіршому стані, ніж була до війни.

Ця війна може закінчитись сьогодні. Я знаю, що ми говоримо часто: Путін може одного дня вирішити вивести війська з України і покласти край війні, і дати українцям жити спокійно. Досі це найпростіший варіант.

– Ви вірите, що він можливий?

– Я просто скажу, що він розпочав цю війну – і може покласти їй кінець, вивівши війська. Ми знаємо, що зрештою війна закінчується дипломатичним шляхом. Але поки Путін не виведе війська з України, НАТО, США допомагатимуть Україні і матеріально, і військовою технікою і боєприпасами, і гуманітарною допомогою.

– У перші місяці вторгнення дуже часто звучав аргумент про "ескалацію" – як привід щось робити чи щось не робити. Наразі "ескалація" в контексті російської агресії проти України згадується набагато рідше. На вашу думку, цей аргумент у принципі ще має сенс?

– Не треба ескалації, але не треба й війни. Нам потрібно, щоб війна закінчилася, щоб Росія не могла проводити ракетні удари по Україні, і щоб Росія не мала змоги продовжувати свою агресію. Тут важливими є санкції, тиск на інші країни, щоб вони не допомагали Путіну матеріально чи військовою технікою. Коли ми чинимо тиск на Росію і всіх, хто їй допомагає, таким чином не буде ескалації, тому що Путін матиме менше коштів вести війну проти України, і Україна зможе успішніше провести контрнаступ і захищати свою територію, ми разом працюємо з усіма інструментами, які ми маємо.

– Популярний аргумент української влади: Україна зараз єдина країна, яка на полі бою успішно стримує Росію, головну загрозу для НАТО. І хто вже як не ми, заслуговуємо бути в НАТО? Хіба ми цього не заслужили своєю боротьбою? Що ви відповіли б на це?

– Україна стане членом НАТО, питання коли та який шлях Україна має пройти. Ми бачимо героїзм України. Я пам'ятаю, коли ми були в Мюнхені, на конференції з безпеки, тоді всі описували війну як битву Давида та Голіафа. І справді, Росія раніше описувала себе як величезна країна, країна з масою військової техніки, "друга армія світу"...

– Напевно, для багатьох це стало шоком?

– Для тих людей, які вивчають Росію, які бачили систему, може це не було шоком, але для світу, який раніше вважав, що Росія – це "друга армія" і так далі, ці люди не врахували, що українці захищають свою країну, свої будинки. Вони не знали України. А тепер увесь світ знає Україну.

Я з Техасу, і коли я буваю вдома в Далласі, то раніше, коли я поверталася з України, усі питали: ну, як Росія? Я відповіла: не знаю, я давно там не була. Тепер усі знають де Україна, всі говорять про ситуацію, і всі підтримують Україну. Путін думав, що через три дні він уже буде в Києві, а отримав протилежне - це провал, він погано розрахував свої можливості, і навпаки, весь світ єдиний проти дій Росії. І ми продовжуватимемо допомагати Україні, не лише США, адміністрація Байдена, а й американський народ та народи всіх країн НАТО.

– Саміт у Вільнюсі, якщо підсумувати, чи можна назвати перемогою для України? Це "зрада" чи "перемога"?

– З одного боку, це перемога для України та перемога для НАТО, яка показує, що НАТО сильне. І хоча Україна не отримала всього, що хотіла, але почала працювати Рада НАТО-Україна, також ми чуємо багато заяв про допомогу для України, і в цьому комюніке включено формулювання про те, що НАТО підтримує Україну у довгостроковій перспективі. Тож це "перемога", оскільки відносини між Україною та НАТО стали сильнішими.

Хоча президент Зеленський, напевно, не отримав усе, чого хотів, але отримав можливість сказати всім іншим лідерам, що він хоче для своєї країни, і чому важливо підтримувати Україну, і чому важливо, щоб Україна стала членом НАТО. Дуже важливо, щоб усі країни почули це. Не забувайте, що НАТО працює на основі консенсусу, ми говоримо про це щодня, а консенсус будується повільно.

Потрібно розпочати будувати консенсус зараз, щоб потім, коли Україна отримає запрошення, консенсус було вже сформовано. І це важливо.