Українські воїни на лівобережжі Херсонської області розширюють плацдарм, ставлячи ворога перед дилемою. Тим часом окупанти на східному напрямку цілодобово штурмують наші позиції, намагаючись взяти Авдіївку в оточення та просунутися на Бахмутському напрямку.
Як виглядає ситуація на фронті та від чого залежить розвиток подій - в коментарі РБК-Україна розповів військовий експерт Владислав Селезньов.
На лівому березі Херсонщини зберігається певний туман війни. Офіційні спікери рекомендують з обережністю коментувати, що там відбувається. Проте вже не є таємницею, що українські морські піхотинці утримують на лівому березі щонайменше три плацдарми: у районі Антонівського автомобільного мосту та залізничного мосту, а також населеного пункту Кринки. Відстань по флангах на цих трьох плацдармів складає близько 60 кілометрів.
Кількість ворожих військ, що зосереджена на півдні Херсонщини - близько 65 тисяч. Ці всі сили ворог активно застосовує для блокування просувань українських військ. Запеклі бойові дії йдуть у районі населених пунктів Кринки, Підстепного і Піщанівки.
Ключова проблема там для наших військ полягає у відсутності сталої логістики для оперативного переміщення озброєння, боєприпасів, бронетехніки з правого на лівий берег. Відстань між берегами Дніпра в цій частині складає тисяча метрів. Чотири мостові переходи та Каховська ГЕС були зруйновані ворогом. Тобто сталих інженерних конструкцій там через Дніпро немає - треба наводити понтонно-мостову переправу, а це надзвичайно складно.
Ще складніше завдання - як убезпечити цю понтонно-мостову переправу від знищення противником. Для цього потрібні західні винищувачі, щоб тримати якнайдалі ворожу авіації, і розширення нашого плацдарму на лівому березі, щоби відтіснити ворожу артилерію. Поки йдуть бої у безпосередній близькості до Дніпра ситуація більш-менш контрольована. Наша артилерія з правого берега здійснює артилерійську підтримку наших морпіхів на лівому березі. Частково вони знаходяться і під зонтиком нашої ППО, що є на правому березі. Однак якщо вони рушать далі - вони будуть все більше виходити з цієї зони прикриття.
Очевидно, що противник досить знервовано сприймає наші дії. По-перше, показовим є те, що окупаційними військами на Херсонщині почав командувати Михайло Теплинський, це чи не найбільш фаховий генерал російської армії. І маючи 65 тисяч осіб, ворог використовує їх дуже обережно - вони не кидають у бій відразу всіх людей, а діють обмеженим контингентом.
По-друге, нещодавно в район Токмака росіяни перекинули чотири десантно-штурмові дивізії. Зараз підрозділи однієї з них - 7-ої - окупанти спрямували на Херсонщину. Напевно, противник розуміє, що треба посилювати угруповання своїх військ тими підрозділами, які здатні оперативно переміщуватися на визначені рубежі, щоби більш активно протидіяти українському контрнаступу.
Крім того, там є дорога, яка йде вздовж Дніпра від Олешок до Кринок. Вона рокадна і є надзвичайно важливою для оперативного переміщення ресурсів. Ця дорога щонайменше у двох місцях перерізана нашими морпіхами. Тобто окупантам треба використовувати інші шляхи логістичного забезпечення, а це збільшує час і призводить до зволікання у реакції.
Ворог намагається замкнути лещата, взявши наші підрозділи в Авдіївці в оточення. Ситуація на цій ділянці дуже динамічна. Противник зосередив там до 40 тисяч особового складу і намагається трансформувати їх у якійсь територіальні здобутки, абсолютно не рахуючись з втратами.
Одна з ключових точок, куди ворог теж докладає неймовірних зусиль, щоби переломити ситуацію на Авдіївському напрямку - це район Мар’їнки. У деякі дні третина ворожих боєзіткнень припадає саме на Мар’їнський напрямок. Окупанти прагнуть створити так звану буферну зону довкола Донецька. Хоча в районі Мар’їнки бойові дії тривають уже 20 місяців поспіль, і досі наші військові контролюють західну частину міста.
У районі Берхівки та Ягідного тривають запеклі бойові дії. Російська армія зберігає можливість для просування вперед. Це змушує наші війська на деяких ділянках на кілька сотень метрів відходити на інші рубежі та позиції. Противник намагається убезпечити свій гарнізон, що діє на руїнах Бахмута.
Південніше від Бахмута українська армія зберігає ініціативу, в районі Кліщіївки та Андріївки наші військові намагаються йти вперед. Але там ворог постійно проводить контратаки, щоб уповільнити наш рух.
У районі Куп’янська ворог почав сунути вздовж лінії залізничного сполучення. Куп’янськ - це величезний вузловий залізничний центр, тому противник хоче захопити хоча би його східну частину, де якраз і знаходиться розмаїття залізних колій та сполучень, більш амбіційне бажання противника - вирівняти лінії фронту по річці Оскіл. Тенденція така, що саме ворог володіє ініціативою на цій ділянці фронту.
На Лиманському напрямку йдуть бої в Серебрянському лісництві, однак лісництвом його досить важко назвати, оскільки там за місяці боїв уже фактично випалена земля.
На Бердянському напрямку у районі Старомайорського ситуація стабілізувалась, там інтенсивність боїв дещо нижча. Що стосується Токмацького або Мелітопольського напрямку - там ситуація більш динамічна. Сили оборони продовжують атакувати вже безпосередньо на лінії оборонно-захисних споруд імені Суровікіна. Там є невеликі за масштабом просування. Ініціатива залишається на нашому боці. Однак наш рух відбувається дуже повільно через потужну мережу фортифікаційних споруд і протипіхотних та протитанкових полів. Результат осінньо-зимової кампанії напряму залежить від ресурсу української армії.
Владислав Селезньов для РБК-Україна