Очікування України та спроможності НАТО з закриття неба можуть бути не виправдані, - експерт

Ще на початку цього року обговорювався сценарій, за якого вже цього літа є ймовірність прямої збройної агресії Росії проти НАТО, зокрема проти країн Балтії. Як бачимо, цей сценарій став неактуальним для росіян – не тільки тому, що вони були дуже виснажені після операції в Авдіївці, а й тому, що вони застрягли на фронті в Україні і їхня зброя, бомби та ракети продовжують бити по Україні, зокрема по Харкову, а не падають на європейські столиці. Це потрібно доносити союзника - що в їхніх інтересах дати нам засоби ППО.

Наступний момент: як би це зараз дивно не прозвучало, але навіть з нашими дуже обмеженими спроможностями, у нас, можливо, зенітних ракетних комплексів більше, ніж у більшості країн Альянсу.

Якщо говорити про Польщу, то у неї є лише три батареї Patriot, які мали замінити C-200, і ще два британських ЗРК Sky Sabre (CAMM-ER). На цьому перелік сучасних засобів ППО у Польщі вичерпується. Ще в них залишається 15 старих С-125, адже частину з них вони нам віддали.

У Румунії ситуація не краща. Одна система Patriot у них в строю. Ще три прибули і в процесі освоєння особовим складом. Плюс є десяток комплексів Hawk, які захищають Бухарест. І також у них на папері числяться ще близько п'яти старих радянських ЗРК С-75, які буквально пам'ятають В'єтнам і непридатні в сучасних умовах. У Болгарії взагалі найсучасніші системи ППО - це С-300. У Литви є 12 пускових до комплексів NASAMS, у нас теж є вже, певно, стільки ж.

Тобто тут мова не стільки про воєнно-технічне рішення, коли країни Альянсу можуть у нас тут забезпечити безпольотну зону, а саме про воєнно-політичне рішення: мовляв, вам досі щось заважає, а вас влітку Росія могла вже бомбити?

У нас немає особливих підстав сподіватися, що НАТО прийде і почне все в нас тут збивати. Бо за три роки ми збудували навіть сильнішу ППО. А з іншого боку, на це політичне питання треба давити.

Виходить навіть так, що залучення розрахунків країн НАТО для збиття російських ракет з тими потужностями, які є в наших сусідів, може й нічим не допомогти. Але все одно цього треба добиватись. Тому що, наскільки я розумію, таку опцію, коли підрозділи країн НАТО збиватимуть російські ракети з нашої території ніхто не відкидав, але й ніхто активно не обговорює.

ПРО ДОЗВІЛ ЗАХОДУ НА УДАРИ ПО РОСІЇ

Якою я бачу базову політику США в цьому питанні: ми нібито не хочемо, щоби ви били по Росії з нашої зброї, але рішення ваше. Тобто з формальної точки зору в політичному плані нам ніхто не заважає нажати, умовно, кнопку в HIMARS, яка відповідає за пуск ATACMS, і направити його кудись в бік Росії.

Але є один важливий момент. Якщо уважно вслухатись, про що говорять наші офіційні особи, коментуючи це питання, і як відповідають американці, то питання стоїть насправді не в політичному дозволі. А в тому, що ми просимо забезпечити регулярний переток розвідданих, тобто щоб ці дані надходили в режимі 24/7.

А проблема з регулярністю постачання нам розвідданих є - ілюстрацію цього ми побачили буквально в публічній площині після знищення в травні у Криму російського корабля "Ковровец", який потім виявився "Циклоном". За аналогією зі снарядним голодом у нас є голод даних. Тому судячи з усього ми просимо не про формальний дозвіл бити американськими ракетами по території РФ, а саме про дані про російські об'єкти, які допоможуть нам наносити по них удари.

І в даному контексті пропонує звернути увагу на одну історію, яка регулярно з'являється в західних медіа. Вони пишуть про те, що ми просимо в американців про БПЛА MQ-9-Reaper. Це далекобійні безпілотники, які мають не тільки електронну станцію для розвідки, але й РЛС. Вони б могли їм дати, щоб ми самостійно вели розвідку, але вони нам давати їх не хочуть. Тобто виходить так, що нам і розвіддані давати не хочуть, і самостійно вести розвідку не дають. А який сенс бити ATACMS в нікуди, не маючи цілевказівки.

Так чи інакше, ми все одно мусимо продавлювати це питання, з яким результатом - це питання відкрите.

Іван Киричевський для РБК-Україна