На сході точаться запеклі бої за Бахмут (Донецька область), де росіяни готові йти на величезні втрати. А на південному напрямку вони вже мають проблеми через пошкодження Кримського мосту.
Про те, навіщо противнику Бахмут, що зараз відбувається на Кримському мосту та які перспективи деокупації наших територій, у коментарі РБК-Україна розповів військовий експерт, полковник Роман Світан.
Бахмут потрібен агресору з двох причин. Перша - хоч десь показати хоч якесь просування. Друга - щоб вийти на водовід та відновити водопостачання Донецька. Там води немає вже понад півроку.
Донецьк знаходиться на висоті 200 метрів над Донецьким кряжем. Щоб забезпечити це місто водою, її забирають з Сіверського Дінця в районі Райгородка, на схід від Слов'янська. І далі система каналів та водоймових станцій піднімають її на 200 метрів до Донецька, у Верхньокальміуське водосховище.
Тому якщо противник не візьме цей водовід, який за Бахмутом у районі Часового Яру, вони просто залишаться без води. А без води вони не зможуть жити. Так що це єдине завдання, яке вони можуть собі дозволити виконувати з усієї тисячокілометрової лінії фронту.
Вони готові битися щосили на цьому напрямі. У районі Бахмута найбільша щільність ворожих військ і там у них найбільші втрати. Адже вони мають виконати завдання, тож йдуть на будь-які втрати. А для нас це важливо, тому що простіше знищувати їх десь в одній точці.
З цієї причини Бахмут утримуватиметься українськими військами. Його неможливо взяти тими засобами, які є у росіян. Це великий населений пункт, який досить добре укріплений. Крім того, у місті також йде річка Бахмутка - це водна перешкода, за яку вони точно вже не перейдуть. Увійти до Бахмуту вони точно не зможуть, але там їх триматимуть і знищуватимуть до останнього.
По Кримському мосту йде залізниця та смуги для автотранспорту. Через залізницю раніше йшло приблизно 70% військової амуніції, сил та засобів, решта 30% постачалися автотранспортом. Автомобільне сполучення зараз зупинено. Росіяни намагаються перекидати забезпечення автомобілями за допомогою поромної переправи, але це точно не ті масштаби, які були раніше.
Одна гілка залізниці на мосту повністю зачинена. Другою гілкою можна їздити в реверсному режимі - тобто вагони їдуть в один бік і потім повертаються назад. Але через теплове ураження металу та бетону в конструкції мосту, природно, завантаженість колій тепер менша.
Наприклад, якщо раніше по ній могли відправляти потяг з 60 вагонами, то зараз можуть йти лише 20, бо будь-якої миті міст може впасти. Щоб не втратити цілий поїзд, поставки тягають дрібними партіями. Як результат, загальний стан поставок військової амуніції на Крим і далі на південь зменшився приблизно наполовину. Тобто військова пропускна спроможність моста скоротилася на 50%. Щоб повністю відновити міст, їм потрібно місяці, якщо не рік.
Херсон можна деокупувати до кінця жовтня лише в тому випадку, якщо ворожі угруповання самі підуть з цього міста. Щоб піти з правого берега Херсонської області, їм знадобиться лише два дні. Таке рішення може бути прийнято тому, що з військової точки зору воно виправдане, адже там для них фактично утворився котел.
Ми завдаємо противнику на правобережжі максимальне вогневе ураження, скорочуючи щільність його військ. Це означає зменшення сил та засобів на квадратний кілометр. Коли у них на квадратний кілометр не вистачає військ, щоб цей кілометр охороняти - вони просто йдуть, а ми заходимо. Але якщо вони не ухвалять рішення про відхід, то в такому режимі нам доведеться ще, мабуть, працювати на правобережжі упродовж листопада.
На півночі правобережжя на Херсонщині ми вже просунулися на 30 кілометрів і зараз підтягуємо резерви, закріплюємося на нових позиціях. Противник також намагається закріпитись на лінії від Милового до Давидова Брода. Після того, як ми підтянемо на нові рубежі артилерію, завдамо їм максимального вогневого ураження, ми зможемо рухатися далі від району Дудчан до Берислава.
Є ще два дуже перспективні напрямки. Перший - це Луганська область. Наразі там йде накопичення сил та засобів для ривка у бік Луганська. Причому Сватове та Кремінна можуть залишитися у глибокому тилу. Якщо нам вистачить сил і засобів, то лівим берегом Сіверського Дінця ми можемо провести цей кидок навіть протягом листопада. Спочатку проривається оборона між Сватовим та Кремінною вздовж річки Червона, де противник створив лінію оборони. Далі йде оперативний простір до Щастя, а це вже фактично околиці Луганська.
Третій напрямок - це рух на Мелітополь та Бердянськ у Запорізькій області. Від Оріхового та Гуляйполя можна спробувати пробитися на південь, до Азовського моря. Так українська армія звільняє Пологи та Токмак. А далі - вихід на Мелітополь та Бердянськ. Тоді угруповання російських військ буде перерізано. ЗСУ фізично також здатні це зробити ще листопаді.
У той же час динаміка нашого просування залежатиме від того, якою логікою керуватиметься Москва - військовою чи політичною. Якщо українські війська заходять до Луганська, то з військового погляду противнику логічно йти з Донецька, бо Луганськ - це, по суті, тил Донецька.
По-друге, якщо ми звільняємо Мелітополь, то росіянам доведеться йти з решти Запорізької області, а також з лівого берега Херсонської області до Криму. Тому що тоді ми отримуємо можливість бити по них із двох сторін - з правого берега Херсонської області та з боку Мелітополя. Вони опиняться у напівоточенні. А потім, після другого удару по Кримському мосту, і весь Крим опиниться в оперативному оточенні. Гіпотетично ми навіть можемо зайти до Криму ще цього року.
Тобто за найкращим сценарієм ми можемо вийти на кордони 1991 року ще цього року. Найгірше - якщо росіян доведеться вибивати з наших територій - нам доведеться воювати з ними ще до квітня - травня.
Роман Світан, для РБК-Україна