Курський прорив. Чи надовго ЗСУ зайшли на територію Росії та яка головна мета

Чи надовго ЗСУ зайшли в Курську область

Якщо на події в Курській області дивитися через книжку "Оперативне мистецтво", то ми бачимо класичний приклад операції, адже кількість військ, яка залучена до участі в ній, якраз і відповідає такому визначенню. За традиційним визначенням це є наступальна операція, але вона може мати і ознаки стабілізаційної, і ознаки примушення до миру. Тобто це такий сучасний мікс подій, який у жоден класичний канон не вписується в повному обсязі.

Зараз ми можемо сказати, що угруповання Збройних сил на території Курської області готується до того, щоб на заході своєї ділянки вклинення збудувати оборонний рубеж по річці Сейм. З одного боку, це дуже серйозно ускладнить логістику противника по напрямку схід - захід. По-друге, провести контрудар з форсуванням цієї річки, через котру є лише три мости, противнику буде ну дуже проблематично. Це дуже правильний приклад використання особливостей геофізичного рельєфу місцевості.

Мені здається, що заглиблюватися на північ Курської області ми дуже довго ми не будемо, і досягнувши рубежу, який командування операції вважає вигідним, наші війська зупиняться. А східний напрямок, суто з військової точки зору – це спосіб за сприятливих умов вийти в тил російському угрупованню, яке з Бєлгородської області наступає на Харківському напрямку. Для ворога це може бути вкрай небезпечно.

Противнику буде необхідно десь 4 тижні лише на перекидання військ, щоб організувати якісь оборонні дії на території Курської області. Але ж крім того, йому потрібно ще створити оборонну побудову, збудувати оборонні рубежі, розгорнути війська, організувати управління, логістику, медицину. А поки що вони ведуть, так би мовити, удари по хвостах.

Як росіяни протидіють Курському прориву

Вони намагаються зняти наші найбільш гострі прориви, захистити найбільш критичні для них об'єкти, але створити суцільний фронт оборони їм поки що фізично немає з чого. Ворог висмикує війська прямо з переднього краю: зокрема з Запорізької області забрали дві бригади, з Херсонського напрямку забрали із резерву два десанто-штурмові батальйони. В Курській області опинилася 810-та бригада Чорноморського флоту, яка була на Херсонському напрямку, 155-та бригада морської піхоти, яка воювала під Вугледаром.

З усіх напрямків, крім Покровського і Торецького, противник забирає частину військ і перекидає їх у Курську область. Крім цього, з території Російської федерації перекидаються військовослужбовці строкової служби, зокрема і призвані весною 2024 року.

Тобто вільних резервів у противника обмаль. Для того щоби вони змогли підтримувати темп наступу на Покровському і Торецькому напрямках, їм потрібно, по-перше, забезпечити ці два для них найбільш перспективні. І вже після цього вирішувати, що робити з Курською областю. Вони опинилися в ситуації стратегічної невизначеності. Для того, щоб у найближчий місяць щось створити, їм потрібно визначитись, чи проводити мобілізацію, чи ні. Їм немає з чого сформувати війська.

А нова загроза в Курській області – а в перспективі і в Брянській, і в Бєлгородській – потребує створення абсолютно нового угрупування, бо те, яке було, зі своїм завданням не впоралось. А щоби створити нові війська – треба мати з кого і з чого їх створювати. І тут є великі відкриті питання для і російського ОПК, і для російської системи комплектування.

Ментально наш противник – фетишист і фаталіст. Їм потрібна перемога за будь-яку ціну. Перемогу за будь-яку ціну вони бачать на Покровському напрямку. І будуть кидати в цю "топку" всі наявні ресурси, допоки не захоплять три великі села, щоби потім для внутрішнього споживання видати інформаційний продукт, які вони сильні та потужні. Курськ таких можливостей їм не надає. Там будуть вживатися заходи щодо стабілізації ситуації. Не дарма ця область не увійшла до територій, на яких проводиться спеціально воєнна операція – там введено режим контртерористичної операції.

Яка мета України в Курській операції

На все це слід накласти ще згадку про те, що Курська область перестала бути вогневою позицією для російської артилерії, звідки вони б обстрілювали територію України. Згідно зі статистикою Генерального штабу, кількість обстрілів, наприклад, вчора і місяць тому дуже серйозно знизилися.

Сюди ж додамо, що з плацдарму у Курській області набагато зручніше заздавати ударів по аеродромах тактичної авіації противника у Воронезькій, Липецькій та Курській областях. Ворог буде змушений відтягнути свою авіацію далі в тил. Відповідно, все це за собою потягне зниження інтенсивності атак з повітря. Вони будуть змушені діяти з великих дистанцій.

Виглядає так, що в цій операції нам потрібно не розширювати володіння, а встановити санітарний кордон, який гарантуватиме спокій громадянам України в прикордонних селах. Це мета місцями вже досягнута. Глибина цього кордону може варіюватись від 20 і до 100 кілометрів – якогось визначеного нормативу не існує. Це залежить від засобів ураження, які в противника є. Зараз ми убезпечили свою територію від тактичної артилерії і цього цілком достатньо. Інші засоби, які є у ворога, надто дорогі, щоб обстрілювати сараї в Сумській області.

Головна ж мета цієї операції, з моєї точки зору, є створення загрози для угруповання військ противника "Север", яке атакує Вовчанськ, Липці, Глибоке і намагається створювати нам проблеми в Харківській області. Якщо військові цілі операції переважать політичні, то в найближчий місяць я б очікував бойових дій проти угруповання противника "Север" у Бєлгородській області.

Подальший розвиток подій щодо Курської області буде залежати від нашої мети. Якщо наша мета – створити відчутну загрозу для угруповання "Север" – це одна історія. Якщо ми плануємо нанести фланговий удар і удар від Харкова в напрямку Бєлгорода і розгромити це угруповання – це інша історія.

Віктор Кевлюк, для РБК-Україна